Читати книгу - "Четверо в яхті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ось це найважливіше! Над чим працював Гельмут Хаузгофер, чого шукав? Може, ви знаєте? Хлопці переглянулись.
— В тому-то й заковика, що ми цього не знаємо! А про те, що то була не пуста справа, свідчать три факти.
По-перше, протягом усієї війни Хаузгофер був під дуже теплою опікою гітлерівської влади. Ми знаємо, наприклад, що Гожиялки були огороджені колючим дротом, що сюди прислали навіть невеликий військовий гарнізон і виділили кількох есесівців. Отже, керівники гітлерівської Німеччини визнали, що праця Хаузгофера дуже цінна для них.
По-друге, є дані, що ця праця не була безплідною, а навпаки. Хаузгофер щось зробив. І щось таке серйозне, що його викликали, знаєте, до кого? Так! До самого Гітлера!
Як відомо, недалеко звідси, під Кентшином, був польовий штаб Гітлера, так званий «Вольфшанець» — «Вовче гніздо». Ви там були? Шкода.
Кентшин — звичайне містечко. Від нього відходить кілька хороших асфальтових доріг. Навкруги великі ліси. Виїдьте з Кентшина на схід, на Гіжицько. Через кілька кілометрів за містом зверніть ліворуч. І ще кілька кілометрів. Горбочки, двоє озерець, маленький лісок.
У цьому лісочку зупиніться, пригляньтесь до місцевості. Між деревами побачите дивні будинки. Зверху замасковані під горбочки, збоку схожі на бараки з дощок. Але один з них видувся, мов барабан, дерев'яна обшивка лопнула, і звідти виглянули стіни з залізобетону метрової товщини.
Потім шосе розгалужується. Зверніть праворуч. Багато руїн. На землі якесь гниле листя: кришиться, а не втрачає своєї зелені. Скелі наче з сірого піщанику, заввишки з триповерховий будинок. Біля підніжжя чорніють вузькі отвори. Вони ведуть у глибокі підземелля. Ні, це не вовче гніздо. Це скоріше борсукова нора або сховище якихось велетенських лісових пацюків, які навчились у кротів рити землю, але зберегти свою боягузливу щурячу жорстокість.
Саме туди, в цей «Вольфшанець», одного липневого дня запросили чарівника з Гожиялок.
Ви пам'ятаєте, який це був липень? Звідки вам пам'ятати! Не пам'ятаєте. Здавалося, люди мусили тоді шаленіти від радощів, що п'ятирічна неволя закінчується. Але ця радість, це шаленство не були ясні і повні. Вечорами на зміну їм приходив жах.
Бо тоді ще лишалося щось у божевільного з Вовчого гнізда! Розуміючи, що доведеться щезнути з поверхні землі, він сповіщав людство: він відійде не сам; відходячи, він так грюкне дверима, щоб за ним провалилася в безодню половина земної кулі.
І найгірше те, що ця загроза не була безпідставною. Саме в той час над Англією почали з'являтися дивні апарати, схожі на літаки з дуже товстим корпусом і дуже малими крилами. Вони летіли швидше, ніж найшвидші англійські винищувачі. А коли падали, на землі наступало пекло. Це була, як верещали тоді прислужники Геббельса, нова німецька зброя! Вони навіть попереджали, що це тільки початок, а в запасі у них є ще десятки номерів, незрівнянно грізніших. І ця загроза теж була не зовсім безпідставною. Коли англійці навчилися захищатись від цих куцих потвор, на Лондон почали падати найжахливіші з усіх відомих на той час бомб. Така бомба падала на місто тихо і зовсім несподівано. Блиск, вибух, дим, і в результаті — кільканадцятиметрова яма в бруківці, кілька зруйнованих будинків, сотні трупів.
Це була нова гітлерівська зброя номер два. Хвастаючи її жахливими наслідками, Геббельс почав говорити про майбутні види зброї, стократ грізніші.
Чи були вони вже готові у гітлерівців? Ні. Чи готували їх? Ну звичайно, готували, навіть дуже поспішно. Тепер розумієте, чому одного чудового липневого дня в Гожиялках з'явилася військова автомашина з кількома офіцерами СС і чому пана Гельмута Хаузгофера запросили до Вовчого гнізда?
— Так! — з радісним здивуванням вигукнув Войтек. — Я вже розумію! Нова зброя! Атомна бомба…
Бальбінський махнув рукою і розповідав далі.
— Гітлер розпочав свою кар'єру як ставленик деяких американських і англійських фінансових кіл, занепокоєних розвитком комунізму в Німеччині. В певний момент він відчув себе настільки сильним, що міг начхати на своїх недавніх патронів і опікунів. З послушного знаряддя в їх руках він став самостійною людиною в питаннях міжнародної політики. З американського наймита став політичним керівником відродженого після першої війни німецького капіталізму. В сорок четвертому році, коли доля війни була ясна для кожного, в Німеччині знайшлися люди, які намагались позбутися Гітлера і зберегти, що можна, від німецької держави. Серед них були комуністи, ліві соціалісти, просто демократи, чесні люди, обурені і перелякані розмірами нещастя, яке заподіяв Гітлер Німеччині, Європі, людству. Ці люди намагалися прискорити поразку гітлеризму, щоб пізніше з корінням вирвати з німецького грунту все те, що народжувало мілітаризм і фашизм, що викликало обидві світові війни, а саме: юнкерів, бюрократичний державний апарат і насамперед крупний німецький капітал.
Та були й інші сили, які теж хотіли покінчити з Гітлером, але для зовсім протилежної мети — врятувати те, з чого народився гітлеризм, знищити Гітлера, щоб зберегти німецький капіталізм. І саме ці сили організували замах двадцятого липня.
Немає сумніву, що серед заколотників були люди чесні, порядні, які щиро ненавиділи гітлерівську жорстокість, але не розуміли, звідки взявся гітлеризм, звідки йде його коріння. Були й такі спритники, які чудово знали, навіщо потрібен замах на Гітлера. Всі нитки вели до американського консульства в Цюриху, де сидів добродій на прізвище Даллес. Аллен Даллес. Шеф американської розвідки в Європі.
Але не в цьому справа. Ви знаєте, що сталося двадцятого липня? Звичайно, ні, звідки вам знати!
Двадцятого липня вдень Гітлер, як завжди, проводив невелику штабну конференцію, де звітували про становище на фронтах і де цей «геніальний стратег» давав свою оцінку та вказівки своїм найвищим військовим командуючим.
У той день було дуже жарко. І ця обставина серйозно вплинула на хід подій.
Конференція завжди відбувалася в глибокому підземному бетонному сховищі. Але в той день Гітлер, здається, в гарному настрої, запропонував перенести її наверх, в дерев'яний барак без залізобетонних перекрить.
Змовник належав до людей, які завжди оточували Гітлера. Це був один з його ад'ютантів, підполковник фон-Штауфенберг. Через кілька хвилин після початку конференції він мав вилетіти військовим літаком у Берлін. Перед початком конференції Штауфенберг спокійно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.