Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Ось про що вона думала, коли за кілька днів після принизливого викриття батько покликав її до себе в кабінет. У цей день він рано повернувся з контори, розраховуючи застати Ейлін удома і віч-на-віч поговорити з нею. Його розрахунок виявився правильним. Останнім часом у неї не було жодного бажання виїжджати, — надто напружено вона очікувала будь-яких неприємностей. Вона щойно відіслала Ковпервуду листа, попрохавши його зустрітися з нею завтра на Віссахіконі, навіть якщо він переконається, що за ним стежать. Вона будь-що має його побачити! Батько, як писала вона, поки що нічого не зробив, але, вочевидь, спробує щось здійснити. Про це їй і треба поговорити з Френком.

— Увесь цей час я думаю про тебе, Ейлін, і про те, що нам робити… — без будь-яких передмов почав Батлер, щойно вони опинилися вдвох у його кабінеті. — Ти на шляху до загибелі. Жах охоплює мене, коли думаю про те, як ти губиш свою безталанну душу. Я хочу допомогти тобі, дитино, поки ще не пізно. Я не перестаю дорікати собі і думаю: можливо, я чи твоя мати зробили щось не так або, навпаки, чогось недогледіли у твоєму вихованні? Ось ти й потрапила в таку біду. Звичайно, доню, це лежить на моїй совісті. Ти бачиш перед собою людину з розбитим серцем. Мені вже ніколи не підняти голови. Яка ганьба! Який сором… І навіщо я дожив до такого!

— Дай же мені сказати, батьку, — перебила його Ейлін, здригаючись подумки, що їй доведеться вислухати довгу проповідь щодо її обв’язку перед Богом, церквою, сім’єю, батьком і матір’ю. Їй і самій це здавалося дуже важливим, але спілкування з Ковпервудом, який дотримувався протилежних поглядів, змінило її світогляд. Вони вдвох неодноразово обговорювали ці питання — про батьків, дітей, чоловіків, дружин, братів і сестер. Ковпервудівська позиція: «не втручатися у природний хід подій» глибоко проникла в її душу і перелаштувала її розуміння світу. Ейлін дивилася на речі через призму його жорсткої прямолінійної формули: «Мої бажання — передовсім». Він досадував, що між людьми виникають дрібні розбіжності, що призводять до суперечок, сварок, ворожнечі та розриву. Але вважав, що боротися з цим неможливо. Одна людина іноді переростає іншу. Погляди людей змінюються — звідси зміни у стосунках. А щодо моральних настанов, то в одних вони є, а в інших — ні, і з цим нічого не вдієш. Він особисто в інтимних зв’язках не бачив нічого поганого. Якщо чоловік і жінка підходять одне одному, то їхні відносини чисті й прекрасні. Ейлін — його дружина, невінчана, але кохана, і вона кохає. Отже, вона не менш чиста і прекрасна, ніж будь-яка інша жінка в світі, а навіть краща і чистіша більшості з них. Людина живе за певного суспільного устрою, в певних побутових умовах і стикається з певними поглядами свого часу. Щоби досягти успіху в суспільстві, нікого не ображаючи, щоб полегшити собі життєвий шлях і таке інше, потрібно — хай навіть позірно — рахуватися із загальноприйнятими нормами. Більше нічого не вимагається. Лише бути пильним! А як утрапив у сильце — борись мовчки, стиснувши зуби. Він так і чинив зараз, у час фінансових ускладнень. Так само був готовий вчинити і в той день, коли їх застали на Шостій вулиці. Уся ця життєва мудрість спливла у Ейлін в голові, коли вона слухала настанови батька.

— Дозволь мені сказати, батьку! Я кохаю містера Ков­первуда так, як я була би його дружиною. Я й буду його дружиною, коли він доб’ється розлучення з місіс Ковпервуд. Ти не хочеш нас зрозуміти. Він кохає мене, я кохаю його. Я йому потрібна.

Батлер дивився на неї якимось дивним, збентеженим поглядом.

— Розлучення, кажеш? — почав він, думаючи про догмати католицької церкви. — Він розлучиться з дружиною, кине дітей — і все заради тебе? Ти йому потрібна, он як? — додав він із сарказмом. — Ну, а що буде з його дружиною і дітьми? Їм, я так розумію, він не потрібен, га? Що це за розмови такі?!

Ейлін струснула головою із викликом.

— Проте це так, — відповіла вона. — Але ти не хочеш зрозуміти!

Батлер не вірив своїм вухам. Ніколи у житті він не чув нічого схожого. Подив і гнів охопили його. Він прекрасно розбирався у всіх тонкощах політики й комерції, але романтична маячня — на цьому він зовсім не розумівся. Подумати лишень, його донька-католичка — так мислить! І в кого вона нахапалася таких уявлень, хіба що у самого Ковпервуда з підступним, руйнівним розумом!

— Чи давно у тебе, дитино моя, такі погляди? — неочікувано спокійним і рівним голосом запитав він. — І звідки? Вдома ти нічого подібного чути не могла — за це я можу ручатися. Те, що ти кажеш, — блюзнірство божевільного.

— Ах, припини, батьку! — спалахнула Ейлін, переконавшись, наскільки безнадійно сперечатися зі старим про такі речі. — Адже я не дитина. Мені двадцять чотири роки. Ти нічого не розумієш: містер Ковпервуд не кохає свою дружину. Він спробує отримати розлучення і тоді одружиться зі мною. Я його кохаю, і він мене кохає, от і все!

— От і все? Чудово, — повторив Батлер, відчувши незмінне рішення так чи інакше остудити цю дівчину. — Отже, ти й не думаєш рахуватися з його дружиною і дітьми? А те, що він скоро сяде за ґрати — теж для тебе нічого не означає, я так розумію? Коли він одягне смугасту робу, ти, значить, будеш кохати його, як і раніше, а може, навіть більше? — Старий міг вправно, знущально розмовляти. — Ну що ж, таке щастя тобі, схоже, забезпечене!

Ейлін спаленіла.

— Звісно, я так і знала! — обурено вигукнула вона. — Ти лише про це й мрієш! Я знаю, чого ти добиваєшся! І Френк знає. Ти хочеш запроторити його за ґрати через злочини, яких він не вчиняв. І все через мене? О, я чудово розумію! Але все марно. Тобі це не вдасться! Він розумніший і кращий, ніж ти думаєш,