Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— Ти станеш його дружиною? — з подивом і дещо розгублено повторив Батлер. — Ось як? Ти будеш його чекати і вийдеш за нього заміж? Ти забереш його від дружини і дітей, біля яких, якби він був хоч трохи поряднішим, він мав би зараз знаходитися, замість того щоб тягатися за тобою? Ти будеш його дружиною? Ти не посоромишся вкрити ганьбою ім’я родини — батька, матері і всієї сім’ї? І ти наважилася казати це в очі мені, хто виховав, вигодував тебе, зробив з тебе людину? Чим би була ти зараз, якби не я і не твоя бідолашна мати, ця невтомна трудівниця, яка з року в рік піклувалася про тебе, намагалася влаштувати твоє життя? Але ти, я так гадаю, розумніша за нас! Ти знаєш життя краще за мене, краще за всіх, хто міг би дати тобі доб­ру пораду. Я ростив тебе, як справжню леді, і от вдячність. Я, виявляється, нічого не розумію, а ти торочиш мені про своє кохання до грабіжника, марнотрата, банкрота, брехуна, крадія, майбутнього арештанта…

— Батьку! — рішучим тоном перебила його Ейлін. — Я не бажаю слухати це! Усе, що ти сказав про нього — неправда! Я не хочу більше тут залишатися!

Вона попрямувала до дверей, але Батлер підскочив і перегородив їй дорогу. Жили на його лобі надулися, а обличчя збуряковіло від люті.

— Зачекай, я ще не звів із ним порахунки! — продовжував він, незважаючи на її поривання піти й чомусь упевнений, що вона, врешті-решт, його зрозуміє. — Я з ним ще поквитаюся, і це настільки ж певно, як те, що мене звати Едвард Батлер! Адже є закон у нашій країні, і я доб’юся, щоби з ним вчинили по закону! Я йому покажу, як це — втиратися до порядних родин і ганьбити їхніх дітей!

Він замовк, щоб перевести подих, а Ейлін, збліднувши, дивилася прямо йому в очі. Який же смішний іноді буває її батько! Яка ж він відстала людина порівняно з її Ковпервудом. Подумати лишень: він твердить, що Ковпервуд при­йшов до них у дім і зганьбив її проти волі, коли вона сама з готовністю пішла за ним! Які нісенітниці! Але чи варто сперечатися? Чого вона доб’ється, якщо буде відстоювати своє? Ейлін замовкла і лише пильно дивилася на батька. Але Батлер ще не видихся. У нього все кипіло всередині, хоч він і намагався стримувати свою злість.

— Мені дуже прикро, дочко, — вже спокійніше продовжував він, вирішивши, що вона більше не має чого сказати. — Гнів знесилив мене. Я зовсім не про те хотів поговорити, коли покликав тебе сюди. У мене зовсім інше на думці. Я думав, що ти, можливо, захочеш тепер поїхати в Європу повчитися музиці. Зараз ти просто не в собі. Тобі потрібен відпочинок. А для цього найкраще — змінити обстановку. Ти могла би непогано провести там час. Якщо хочеш, з тобою може поїхати Нора, а також твоя колишня наставниця — сестра Констанція. Адже ти не станеш заперечувати проти неї?

Під час згадки про поїздку до Європи, та ще й із сестрою Констанцією (музика була явно приплетена для надання новизни старому варіанту) Ейлін розібрала злість, але в той же час вона ледве стримувала посмішку. Як безглуздо і нетактовно заводити розмову про це після всіх звинувачень та погроз на адресу Ковпервуда та її, Ейлін. Який же він недипломатичний у справах, які близько його торкаються! Просто смішно. Але вона знову стрималася і промовчала, розуміючи, що зараз будь-які аргументи безсилі.

— Не варто говорити про це, батьку, — почала Ейлін, трохи охолонувши. — Я не хочу зараз їхати до Європи. Не хочу їхати з Філадельфії. Я знаю, що ти цього добиваєшся, але я зараз навіть не можу думати про поїздку. Мені не можна їхати.

Обличчя Батлера знову спохмурніло. Чого вона, власне, хоче добитися, впираючись? Чи не надіється вона перевершити його у впертості, та ще й у такій справі? Дика думка. Та він все ж спробував оволодіти собою і продовжував трохи м’якше:

— Так було б найкраще для тебе, Ейлін! Ти ж не думаєш тут залишатися після…

Він затнувся, бо в нього ледь не зірвалося «після того, що трапилося». А він знав, як болісно поставиться до цього Ейлін. Його власна поведінка, те, що він влаштував на неї справжню облаву, настільки не відповідало її уявленням про батьківську турботу, що вона, звичайно, почувалася страшенно ображеною. Але, з іншого боку — якою ганьбою був її вчинок!

— Після тої помилки, якої ти припустилася, — закінчив він, — ти, напевно, й сама забажаєш поїхати. Ти ж не захочеш більше вчиняти смертельний гріх. Це було би супроти усіх законів — Божеських і людських.

Він палко забажав, щоби у Ейлін нарешті прокинулося усвідомлення вчиненого нею гріха, аморальності її вчинку. Але вона була як ніколи далека від цього.

— Ти не розумієш мене, батьку! — з безнадійністю в голосі вигукнула Ейлін, коли він закінчив. — Не здатен зрозуміти. У мене свої погляди — у тебе свої. І я нічого не можу з цим вдіяти! Якщо хочеш знати правду — я більше не вірю у вчення католицької церкви. І цим усе сказано.

Щойно Ейлін промовила ці слова, як пожалкувала про них. Вони несамохідь вирвалися у неї. На обличчі в Батлера з’явився вираз невимовної скорботи й відчаю.

— Ти… не віриш у вчення церкви? — перепитав він.

— Ні… не зовсім. Не так, як ти.

Він похитав головою.

— Лукавий оволодів твоєю душею! — сказав старий. — Мені зрозуміло, донько моя, що з тобою сталася жахлива біда. Цей Ковпервуд погубив тебе, твоє тіло й душу. Треба щось робити. Я не хочу бути жорстоким, але ти повинна поїхати з Філадельфії. Тобі не можна тут залишатися! Я цього не допущу. Їдь за кордон або до тітки в Новий Орлеан, кудись поїхати ти