Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Фене, - шепочу в тиші кімнати, далі продовжую подумки: - Мені треба передати повідомлення Енді.

***

П'ятниця. Нарешті! Розплющую очі, щурячись від сонця. З жахом розумію, що в атмосфері щось змінилося. З'явилася темна пляма на стіні в кутку.

- А-а-а-а!

Якого біса я кричу? Що вперше побачила монстра у вигляді величезного павука із довгими щупальцями? Та це ж така сама тварюка, яка напала тоді на Енді в кабінеті! Хто так жартує зі мною?

- Що трапилося? - Діен в секунду відчинив двері, я продовжую лежати на ліжку, втискаючись у ліжко.

Моторошний павук якраз висить над головою здорованя, мене пересмикує. Ця тварина не вписується в інтерьєр. Тичу пальцем у монстра, натягуючи на себе простирадло.

- Ух ти ж чорт! - Діен смикнувся, побачивши, куди вказує моя рука. Тієї ж секунди з його рук вислизнуло дві блискавки – тарган підсмажений. Махнув рукою – його не стало.

- То що за жарти в тебе такі? Я й сама могла, звичайно, його вбити, але подумала, раптом це твоя домашня тварина, - не втрималась від підколу. - Фу, гидота така! Я б не здивувалася, що ти таких завів собі удома.

- Есмо! - Його голос зараз говорить щось на кшталт: "Як ти могла про мене таке подумати?". А я могла, звичайно могла і подумала.

- Ти ще раз намагався мене вбити! Навіщо ти це робиш?

- Та якби я це зробив, то не прибіг би за першим покликом! Звідки тут ця тварюка?

- Ти мені скажи! Це твій будинок! Ще й у моїй кімнаті!

Переміщаюся у ванну, прихопивши пару речей. Через дві хвилини повертаюся, Діен стоїть на тому самому місці. Дивиться на пляму на стіні під стелею.

- Це Енді.

- Ти що дурень? Навіщо б Енді надсилав мені таргана? У нього з фантазією краще, ніж у тебе. І це не у його стилі.

- Не знаю, він щось задумав.

- Це не Енді! Ось виклич його сам і спитай. Тільки при мені, а не як минулого разу! Сам мабуть придумав цей прийом. Прибіг рятувати, герой, - шиплю крізь зуби, протискаючись у двері поряд із потужним тілом Діена.

Почала забувати, як це, битися з монстрами, ось вже лякаюся їх. Дивно, що в моїй кімнаті виник саме такий, якого я вбила в кабінеті Енді, від якого він мене врятував, посадивши на коліна. Але ні… Це не може бути Енді.

На пляжі вже стоять два брати, я чую їхні голоси. Прозорої стіни між нами немає.

- Енді! Привіт!

Роблю спробу наблизитись, але бачу підняту в моєму напрямку руку Діена. Стою на місці, боячись підійти. Але я так близько до мого коханого. Бачу, як він швидко посміхнувся, помітивши мене.

- Ді, ти кретин, якщо думаєш, що я надіслав монстра Есмі! Ще й отруйного!

- А хто ще міг це зробити? Тільки ти знаєш, що вона тут!

- То може це тобі подарунок надіслали?

Ого, я не знала, що цей тарган отруйний. Тоді у кабінеті він був несправжнім. Енді казав, що підлаштовував ті замахи. А цього разу в моїй кімнаті була отруйна тварюка? Стало трохи страшно.

- Ми маємо з'ясувати, хто це зробив.

- Покажи мені його, я сам розберуся.

Діен перемістив убиту тварюку на пісок. Навіщо тільки пляж бруднити? Я тут босоніж ходжу.

- Есмо? - Енді дивиться на мене запитливо, на його чолі промайнули складки. – Це ти зробила?

- Що? Нічого такого я не робила!

Обидва брати пильно дивляться на мене. Чого так витріщилися? Самі розбирайтеся, хто вам подарунок надіслав. У мене таких дарувальників раніше не було.

- Есма, - Енді підійшов до мене, взяв за обидві руки, - скажи мені, це ти зробила?

Діен на подив не зупинив брата, дозволив йому торкатися мене.

- Я спала, прокинулася, а це сидить над дверима. Я нічого не робила, - говорю з образою.

- Ді, викинь його, - Енді кивнув на вбитого монстра. – Це Есма зробила. Вона навчилася робити ілюзії, близькі до реальності.

Енді дивиться на мене добрими очима, продовжуючи тримати за обидві руки. Я відчуваю, як тепло переливається з його тіла до мого. Він наповнює мене силою. Лише кілька хвилин – і Енді повертається до брата. Його сильний кулак врізається в ніс Діена. Той від несподіванки відскакує, схопившись за обличчя. І знову починаються небезпечні танці на піску.

- Припиніть! Досить вже! Ви дістали мене! - Розлючено кричу на обох. - Це була не я, Енді! Він був із ілюзією!

Вони мене не чують, продовжують бійку. Рознімаю їх за допомогою магії, намагаюся відтягнути одного від другого. Нічого не виходить, вони пручаються. Як тільки я спробувала перемістити Діена, як сама відлетіла у бік пальми, неслабо приклавшись головою. Не вистачило кокоса, що тільки впав на голову, а от зірочки перед очима промайнули.

- Есмо! Есмо! - До мене першим підбіг Енді. - Дівчинко моя, пробач, пробач мені.

Він мене обіймає, притискає до своїх грудей, погладжує по голові, цілує волосся. Діен сів поруч, хоче нас рознімати. Я притискаюся до Енді сильніше, хочу, щоб він мене цілував у губи.