Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Все одно мене перевнює обурення. Тягне набрати Маринку і висловити, яка вона все ж таки погань. Знала ж, що ми з Вітею не разом, навіщо його до мене підсилала? Не дзвоню нікуди. Вона і слухавку не візьме, а якщо і відповість, то не дасть мені навіть слово вставити. Моя колишня сусідка чує тільки себе, а в будь-яких розбірках і сварках їй взагалі немає рівних. Краще я побережу свої вуха і психіку.

Заходжу в наш внутрішній в приймальні туалет з душовою кабінкою. Включаю прохолодну воду, обливаю палаючі щоки. Начебто сережки забрала, колишній наляканий і посланий геть. Але щось тривожно мені. Обличчя все горить, нерви вже за межею. Треба б випити чайку, бажано на заспокійливих травках.

Чується гримання дверима з коридору в приймальню. Невже Кирило раніше повернувся? Фух, поруч з коханим я швидко зможу заспокоїтися. Вибігаю назустріч.

- Так і знала, що тут тебе знайду!

Ні, це не Кирило…

На мене мчить оскаженіла коняка Кіра. Витріщає круглі очі, ніздрі роздуває, чи то кричить, чи то хрипить, але точно не помилилася кабінетами, бігла саме до мене із загостренням нападів люті.

- Тобі мало, га? Бєльських причарувала, ще й Вітю не хочеш далеко відпускати!

- Кіро, заспокойся. Вітю не тримаю, навпаки, нехай до мене не наближається.

- Ах ти не тримаєш! То це так у тебе називається?! - скрикує коняка, насуваючись грізно на мене, а я за стіл відходжу і думаю, як швидко викликати охорону. - Тоді навіщо його заманила в кав'ярню?

- Куди?

При вигляді цієї божевільної, хто завгодно б розгубився. Відразу не зрозумію, яка кав'ярня? Адже я нікуди нікого не заманювала. Тим паче настирливого колишнього!

- Цікаво ти вмієш реагувати, - Кіра пирхає, злобно зіщулившись. - Оченятами невинно плескаєш, безглузді питання задаєш. І нічого, що в чаті корпорації тебе обговорюють з моїм нареченим. Прямо голосування влаштували - як скоро ви знову будете разом. Доброзичливці фото накидали, де ви за ручки тримаєтеся і цілуєтеся. Я впізнала місце, навпроти офісу. Що на це скажеш? Знову продовжиш розігрувати невинну дурненьку вівцю?

***

***

Мені відразу погано стає…

У чаті корпорації фото? Але звідки? Коли тільки встигли злити? Маринка! Ось стерво!

- Ми бачилися, але ніяких поцілунків і обіймів там не було!

- Тобто, не заперечуєш, що бачилися?

Кіра на мене насувається. Схоже, їй треба на повітря, багряними плямами пішла на обличчі.

- Вийшла не зовсім приємна для мене ситуація, - намагаюсь пояснювати неадекватній ревнивиці. - Вітя приніс мені сережки, але я не думала, що через нього передадуть…

- Досить забивати мені голову брехливими виправданнями!

Кіра не дає нормально пояснити, я б і сережки показала, і з пилою її познайомила. Нічого не встигаю. Коняка сказилася та крові захотіла.

Найстрашніше, що крові моєї!

Буйна наречена мого колишнього хлопця кидається, штовхає мене прямо у стіну. При цьому лається, що я брехуха, не даю їм з Вітею душа в душу жити.

Боляче взагалі-то!

Я вдарилася плечем. І та-ак розлютилася!

Ця груба коняка завжди огидно до мене ставилася. Постійно чіпляється, статусом тисне, жодному слову моєму вірити не буде, і хлопця відбила до того ж. Останнє, на щастя вийшло. Все одно вона дістала!

Сама не знаю, що на мене знайшло. Але я не можу більше слухати звинувачення Кіри, немає ніякого бажання правду розповідати. Зате в крові кипить образа та ціла суміш роздратування, що минуле ніяк не відчепиться. Мені б вибігти з приймальні... А я у відповідь не витримую, нерви здають. Кидаюся на остогидлу Кіру, і теж її з усієї сили штовхаю.

Чесно кажу, я не очікувала, що одним ударом зіб'ю її з копит, і коняка з виттям звалиться.

- А-а-а! - кричить вона. - Я вб'ю тебе! Ти не отримаєш назад Вітю!

- Мені він не потрібен, але і з тобою ненадовго протримається.

- Що? Погрожуєш?

Кіра підскакує і бій далі триває. Я кидаю в неї стільцем, вона в мене горщиком з квітами. Фух! Встигаю відхилитися, й одночасно схопити товсту папку. Кіра помічає мій маневр і хапається за папку з іншого боку.

- Якщо б ти так не тиснула авторитетом на Вітю, він би не тремтів від страху біля тебе, міг би затриматися, - раджу конячині, смикаючи папку на себе.

- Тебе він взагалі кинув! - тріумфально гмикає вона, і все-таки вихоплює засіб відбиватися.

Кіра міцніше за мене, у змаганнях "перетягнути канат" з нею краще участь не брати. Але я в зручному взутті, то мені простіше ухилятися. З бажанням викинути навіжену кобилу, смикаю її ззаду за сукню. Тканина несподівано рветься, а Кіра ще більше звіріє.

- Ти знаєш, скільки вона коштує? Звикла заробляти в ліжку! Незабаром Бєльський об тебе витре ноги та далі піде. Тоді ти копійки будеш рахувати, або стрибати з ліжка в ліжко начальників.

- Кіро, ти не думала, що мова дана людям не лише для гидот?

- Для провінціалок у мене ніколи не буде доброго слова. Ненавиджу тебе і подібних тобі. Одного разу така простувата дівка відбила мого нареченого. Самісінько в день нашого весілля повідомила про те, що вагітна. З тих пір для вас ніякої жалості! Валіть до себе, не засмічуйте пристойне суспільство!

- Кіро, ти це... водички попий, заспокойся, - я відходжу, відходжу. - Той наречений був здатний на зради. Вітя теж не особливо вірний жеребець.

У розлюченої коняки все одно мстивий настрій. Порвати мене за коханого Вітечку. Кидається папкою, розлітаються файли з листами. Вона не кінь, а цілий буйвол! Робить підніжку, я падаю, на допомогу кличу. Тільки ж недавно знайшла у своєму списку вільний пункт - не билася ні з ким, вирішувала все мирним шляхом.

Немає більше того пункту зі світлою плямою в моїй біографії. Вікуся у всьому відзначилась. Відбиваюся як можу, здається, їй у нафарбоване око зарядила. Але я не навмисно, та не повірить же ніхто.

- Це ще що таке! Боже, Вікторіє! Кіро, грець забирай!

Над нами лунає суворий голос Бєльського. У наступну мить Кіру виносять за двері.