Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

З цією рікою пов’язаний і один цікавий давньоіндійський міф. Коли Кунті, мати пандавів, героїв «Махабгарати», народила ще до заміжжя дитину від бога Сонця Сур’ї, то вона нишком поклала її в корзину й пустила за течією ріки Ашва, притоки Чарман<291>ваті. Корзина допливла до ріки Ямуни, потім і до Ґанґи, де немовля підібрали Радга й Адіратха — подружжя з країни Чампи. Вони й зростили Карну — так звали дитину, що народилася із золотими сережками, ознакою божественності. Карна згодом відігравав неабияку роль у подіях «Махабгарати», воюючи проти пандавів на боці кауравів. Давні індійські джерела знають і давнє село Чаммак в давній державі Відарбга (інакше — Бгоджаката), яке в давнину називалося Чарманк. Воно стояло на березі річки Мадгунаді — «Медової ріки» (Law, 312).

У зв’язку з річкою Чарманваті та значенням її назви — Шкуровиця, варто зазначити, що і в Україні є кілька гідронімів, похідних від слова шкура: Шкорушник — потік, якраз у районі Чорного Черемошу; Шкурати — притока Десни (м. Мена на Чернігівщині); Шкурине — на лівому березі Дніпра, гідрографічна система в Запорізькій області. А також хутір Шкурине, болото Шкуринка й могила Шкурина неподалік (СГУ, 625).

У водозборі Дніпра засвідчено й назву Чинбарка, на означення болота, а добре відомо, що саме мікрогідроніми найчастіше є носіями найдавнішої інформації (СГУ, 608). В індійському місті Бгопал, відомому катастрофою на хімічному заводі, один із районів має назву Чамарпур — «Чамаропіль», «Чамароград» (Ашрафян, 74).

Слід відзначити, що чарма входить в епітети Шіви — Чармавачан і його дружини — Чармамунда, а також у терміни чармар, чармару — «чинбар», «швець» (SED, 205). Є чоловічі імена Чамар, Чамараджа — «Ватажок чамарів», Чамарвала — «Чамаристий», «З волоссям, як шерсть яка-чамара» (таке ім’я мав царевич), Чармін — «Захищений щитом»; це зайвий раз підтверджує, що щити робилися з волової шкіри. Ім’я Чармаван — «Захищений латами/щитом» мав цар у «Махабгараті».

Таким чином, козацьке прізвище Чамаренко виявляє зв’язки з індійськими й українськими фаховими термінами, з топонімами, гідронімами й антропонімами, пояснює чимало українських реалій, які сходять до давніх часів.

Козацьке прізвище Шекера засвідчене в «Реестре Запорожского войска 1756 года». Його мають Шекера Ярмола (12; Васюринський курінь), Шекера Олексій (72; Пластунівський курінь), Шекера Василь (86; Тимошівський курінь), Шекера Трохим (91; Шкуринський курінь), Шекеря Іван (43; Кодлівський курінь).

Сюди ж, очевидно, відносяться й інші козацькі прізвища, <292> близькі до наведених прізвищ фонетично, але дещо трансформовані. Таке припущення підтримує те, що, зокрема, на українському грунті часто звуки ч/ш іноді змішуються, наприклад, Бучма й Бушма, Чудря і Шудря, Чандала й Шандала. Тож цілком може бути, що й прізвище Шекера може видозмінитися в Чекера. Тоді до наведеного списку долучається ще низка козацьких прізвищ: Чекер Самійло й Костя (8; Брюховецький курінь), Чекересаб Савка (9; Брюховецький курінь), Чекерес Степан (24; Джерелівський курінь), Чекерис Грицько (87; Тимошівський курінь). Очевидно, до цього досить розлогого списку слід долучити прізвища ще двох козаків Іванівського куреня Секергей — Іван і Лук’ян (28, 35).

Зі списку видно, що в деяких куренях по кілька носіїв прізвища Шекера, зокрема, в Брюховецькому, де служили Самійло й Костя Чекери. У цьому ж курені був і Чекересаб Савка. Дещо незвичні форми прізвищ — Чекера й Чекересаб, проте нема сумніву, що в них спільна основа — Чекер. Так само в Тимошівському курені два козаки — Василь Шекера та Грицько Чекерис, у яких ми теж припускаємо прізвища зі спільною основою Шекер/Чекер. Коли щодо Самійла й Кості Чекерів можна припустити, що вони близькі родичі (брати або син і батько), то щодо Василя Шекери й Грицька Чекериса такого сказати не можна — це вочевидь неспоріднені кровно козаки.

Таке розмаїття в написанні прізвищ — Шекера, Шекеря, Чекер, Чекерис, Чекерес, Чекересаб і Секергей — спонукає думати, що прізвища були досить незвичні для записувачів, хоча водночас і досить поширені. Принагідно зазначимо, що прізвище Шекера знає і «Реєстр Війська Запорозького 1649 року», тобто ще за понад сто років до «Реєстру» 1756 року. Що прізвище Шекера існувало в часи Богдана Хмельницького засвідчують прізвища козаків Івангородинської сотні Чернігівського полку — Шекеренко Протас та Шекгеренко Хведор (РВЗ, 486). Прізвище Шекгеренко цікаве тим, що воно, судячи з усього, подає придихове кг/кх, не збережене в слов’янських мовах, але збережене в індійських. Це може допомогти при з’ясуванні походження і значення прізвища Шекера й похідних від нього.

Із сучасних носіїв цього прізвища можна відзначити Шекеру Анатолія Федоровича, відомого українського хореографа, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка 2000-го року за балетні вистави останніх років.

Імовірно, до розмови причетні й гідроніми: Шекерянка — потік у <293> Рахівському районі Закарпатської області (вона ж — Шекеринка); Шекирівський — потік у Верховинському районі Івано-Франківської області (с. Голови); Шекелівка — потік у Надвірнянському районі цієї ж області (с. Микуличин); тут же — потік Шекелівський (СГУ, 620). Сюди ж, очевидно, Чекерева — рукав Дніпра у Кіровоградській області (СГУ, 602). З чого видно, що ареал поширення гідронімів на Шекер охоплює переважно Закарпаття і Прикарпаття, хоча відмічені й на сході України. Козацьке прізвище Шекерявий у козака Черкаського полку Остапа Шекерявого (РВЗ, 65), деякі дослідники виводять із діал. шекеряти — «шепелявити» (РВЗ, 565). Справді, українська мова знає слова шегерявий — «шепелявий», яке вважається діалектним і засвідчене в колишньому Лохвицькому повіті (Він трохи шегерявий). Є і слово шегеря — різновид танцю (У Київі заказали, щоб шегері не скакали; СУМ, ІУ 490). Проте наявність гідронімів із цим компонентом заперечує тлумачення прізвища Шекера від дієслова, тим більше діалектного, із значенням «шепелявити», попри навіть те, що українці добре знають прізвище Шепель. Бо річки чи потоки так називатися не можуть. Це видно й на прикладі козацького прізвища