Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Інеж хотілося кричати. «До дідька твою гордість, і Покидьків, і все це жалюгідне місто!»

Каз спробував підвестися. Бітл копанцем знову кинув його на підлогу. Горка підвів ногу, балансуючи своїм великим черевиком над Казовим черепом і граючи на публіку. Інеж побачила, як відвернувся Пім; Аніка та Кееґ волали, щоб хтось зупинив їх. Горка опустив свою ногу... і тоненько закричав та нестямно заскиглив.

Каз тримав черевик Ґорки, а його ступня стирчала вбік під жахливим кутом. Хлопець застрибав на одній нозі, намагаючись уберегти рівновагу, і той дивний тоненький лемент із його рота супроводжував кожний стрибок. Міло та Бітл сильно копнули Каза по ребрах, але він не відсахнувся. Із силою, яку Інеж не могла осягнути, Каз штовхнув ногу Ґорки вгору. Велетень закричав, коли коліно вискочило із суглоба. Він упав на бік, рюмсаючи: «Моя нога! Моя нога!»

— Можу порадити тобі ціпок, — озвався Каз.

Але Інеж не бачила нічого, крім ножа в руках Міло, довгого та блискучого. Він здавався найчистішим з усього, що було в хлопця.

— Не вбивай його, товстуне! — заволав Гаскель, безумовно, і досі сподіваючись на винагороду.

Але, схоже, Міло вже нічого не чув. Він заніс ножа і стрімко опустив його простісінько Казові на груди. Останньої миті Каз відкотився. Ніж простромив дошку з гучним «плям». Міло схопив ніж, щоб витягти його, але Бреккер уже рухався, і Мара побачила, що між пальцями він затис два іржавих цвяхи, схожі на пазурі, — хлопець якимось чином витяг їх із руків’я чиєїсь сокири. Він викинув руку вгору і встромив цвяхи Міло в шию, потрапивши точнісінько в трахею. Міло ледь чутно здушено свиснув і впав.

Каз узявся за бильце і звівся на ноги. Бітл підвів руки вгору, наче забув, що досі має у своєму розпорядженні дрючок, а Каз неозброєний. Бреккер схопив у жменю Бітлове волосся, смикнув його голову назад і тріснув нею об бильце; пролунав звук, схожий на пістолетний постріл, віддача була такою сильною, що Бітлова голова відлетіла від дерева, наче гумовий м’ячик. Він повалився невеличкою тхорячою купкою.

Каз витер рукавом обличчя, розмащуючи по носу та чолу кров, і плюнув. Потім поправив рукавички, подивився зі сходового майданчика другого поверху згори вниз на Пера Гаскеля й посміхнувся. Зуби в нього були мокрі та червоні. Від початку бійки натовп значно поменшав.

— Хто наступний? — поцікавився Нечисторукий, наче в нього була призначена зустріч деінде. — Ще хтось іде? — Інеж не знала, як йому вдається розмовляти таким урівноваженим тоном. — Саме це я роблю цілодобово. Я б’юся. Коли ви востаннє бачили, щоб Пер Гаскель дав комусь стусана? Керував завданням? Дідько, коли ви востаннє бачили, щоб він встав із ліжка до полудня?

— Гадаєш, ми аплодуватимемо твоїй здатності отримувати прочухана? — фиркнув Пер Гаскель. — Це не компенсує спричинених тобою неприємностей. Ти притягнув до Бочки закон, викрав крамаревого сина...

— Я казав вам, що не маю до цього жодного стосунку, — нагадав Каз.

— Пекка Роллінз каже протилежне.

— Приємно знати, що ви цінуєте слово Десятицентових Левів більше за слово своїх людей.

У натовпі почулося стурбоване бурмотіння, наче вітер зашурхотів у листі.

— Ваша банда була вашою родиною, ці пута міцні, наче кревні.

— Ти настільки божевільний, щоб протидіяти крамареві, Бреккере.

— Настільки божевільний, — погодився Каз, — але не настільки дурний.

Тепер деякі Покидьки бурмотіли щось одне одному, наче ніколи не припускали, що Ван Ек міг сфальсифікувати звинувачення. Звичайно ні. Ван Ек мав статус. Чому б шановний крамар звинувачував якогось канального щура, якщо це не було правдою? Та і зрештою, Каз робив усе потрібне, аби довести, що здатен на що завгодно.

— Тебе бачили на Худмедбриджі з крамаревою дружиною, — наполягав Пер Гаскель.

— З його дружиною, але не з сином. Його дружиною, яка тепер удома в безпеці, поруч зі своїм злодійкуватим чоловіком, плете капчики й розмовляє зі своїми пташками. Замисліться на мить, Гаскелю. Який мені зиск із крамаревого шмаркача?

— Хабар, викуп...

— Я протидію Ван Екові, тому що він нечесно обійшовся зі мною, а тепер користується поплічниками в місті, Пеккою Роллінзом та всіма вами, аби поквитатися. Ось так просто.

— Я не просив цих неприємностей, хлопче. Не просив їх і не хотів.

— Ви хотіли всього іншого, що я приносив до ваших дверей, Гаскелю. Якби не я, ви б досі керували тими самими злочинцями без шеляга за душею й пили розбавлене водою віскі. Ці стіни впали б вам на голову. Ви не погребували жодною дрібкою грошей та удачі, які я вам пропонував. Ви нажиралися прибутками від П’ятої Гавані і «Воронячого клубу», наче вони належали вам, дозволяючи мені воювати й виконувати вашу брудну роботу. — Каз обвів поглядом Покидьків, які стояли внизу. — Ви всі отримували зиск. Отримували винагороду. Проте, щойно випала нагода, кожен із вас готовий підлизатися до Пекки Роллінза заради задоволення кинути мене йому на поталу. — У натовпі знову стурбовано зашепотіли. — Але я не гніваюся.

На Каза знизу вгору дивилося двадцятеро озброєних Покидьків, та все ж Мара могла заприсягтися, що відчула їхнє полегшення. Тоді вона збагнула: бійка була лише розігрівом. Покидьки знали, що Каз крутий. Їм не потрібні були його докази. Цього хотів сам Бреккер. Щоб спробувати влаштувати путч проти Пера Гаскеля, йому довелося б вишукати Покидьків по одному, марнувати час і ризикувати, що його схоплять на вулицях Бочки. А тепер Каз мав глядачів, а Пер Гаскель радів усьому водночас: можливості трохи розважитися, драматичному кінцю Каза Бреккера, приниженню Нечисторукого. Але це не була дешева комедія. Це був кривавий ритуал, і Пер Гаскель дозволив зібратися громаді, не розуміючи, що справжнє дійство почнеться тільки зараз. Каз стояв на своїй трибуні нагорі, поранений, укритий синцями й готовий до проповіді.

— Я не гніваюся, — повторив він, — через це. Але знаєте, що змушує мене шаленіти? Коли я по-справжньому серджуся? Коли бачу, як Ворони слухаються наказів Десятицентових Левів. Коли дивлюся, як ви дефілюєте за Пеккою Роллінзом, наче там є чим пишатися. Одна із найсмертоносніших банд у Бочці похилила голови, наче букет молодих лілій.

— Роллінз має владу, хлопче, — втрутився Пер Гаскель. — Ресурси. Повчиш мене, коли будеш тут за кілька років. Моє завдання — піклуватися про