Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

соціалізації і непогані у спільних інтересах. У кіберсвіті, на відміну від «справжнього світу», цілком прийнятно, ба навіть дуже бажано, завести розмову із абсолютно незнайомою особою. А забезпечити спільні інтереси можна, приєднавшись до відповідного чату або обравши з бази даних шлюбної агенції партнера із схожими зацікавленнями. «Лімінальний ефект» кіберпростору з його протидією соромливості — це ідеальне поле для флірту для соціально незграбних англійців.

Флірт із люб’язності

Один із моїх інформаторів-англійців спостеріг цікаву штуку: «Ви можете платонічно фліртувати навіть з тими, хто в шлюбі чи в стосунках. Інколи флірту навіть чекають — ви ніби маєте виявляти зацікавлення, щоб не здатися грубим». Цей коментар відсилає нас до негласного правила, яке приписує особливу форму «безпечного», «рекреаційного» флірту, який я називаю «фліртом із люб’язності». Зазвичай його практикують чоловіки, які із ввічливості злегка заграють до жінок (певною мірою жінки теж так роблять, але трохи обережніше, оскільки чоловіки іноді неправильно інтерпретують сигнали). Флірт із люб’язності — звична річ по всій континентальній Європі, й Англія не є винятком. Однак, є декілька незначних нюансів: фліртуючи, англієць буде грайливо піджартовувати, а європеєць — говорити галантні компліменти. І обидва ці види — бентежать американців, які часто сприймають невинний флірт за чисту монету.

Принцип непевності

Навіть маючи щирий інтерес до жінки, англієць не виявлятиме почуття прямо і відкрито. Ми вже з’ясували, що англієць: а) не є вмілим залицяльником — він або скутий та «без’язикий», або ж грубий та брутальний; б) в цілому не дуже добре ладнає з концептом «зустрічатися». Визнати, що зустріч із жінкою є «побаченням» — це занадто прямолінійно, занадто офіційно, занадто просто і однозначно. Це така собі «гра у відкриту», якої обережні від природи англійці щосили намагаються уникати.

Навіть у приступі п’яного завзяття сповнений хмільної любовної жаги англієць навряд чи скаже слово «зустрічатись». Він замінить його на «трахатись» (чи ще якийсь синонім). Словозаміна може здатися дивною, адже «трахатись» — значно відвертіше поняття, аніж «зустрічатися». Логіка захмелілого чоловіка така: запропонувати жінці секс — це не так інтимно та незручно, як запросити її на вечерю.

В ідеалі англієць не хотів би взагалі вдаватись до конкретних запрошень — ані романтичних, ані товариських. Він би хотів досягти бажаної цілі декількома жартиками і хитромудрими маневрами, які, до речі, настільки хитрі, що їх годі зрозуміти. Принцип «непевності» має безліч переваг: англійцю не треба виявляти жодних емоцій; він не поспішає надто швидко вв’язуватися у щось, що можна охарактеризувати як «стосунки» (цього слова він боїться ще більше, ніж слова «побачення»); йому не треба ані робити, ані казати щось «сопливо-сльозливе», тож непохитна чоловіча гідність у безпеці; а понад все — не запитуючи прямо та недвозначно, він убезпечується від принизливої — такої ж прямої та недвозначної — відмови.

Англійки вже звикли до такої туманності та невизначеності залицяльників. Однак, навіть нам іноді важко правильно відчитати сигнали — в колі подруг ми можемо немислимо довго обговорювати можливі «сенси» дивних жартів та двозначних жестів. Принцип непевності має свої переваги і для жінок: хоч і не такі емоційно заґратовані, як чоловіки, ми легко ніяковіємо і намагаємось уникати відвертих любовних зізнань. Принцип непевності дає нам час на оглядини потенційного партнера, перш ніж виявляти до нього інтерес. Ми можемо «відхилити» небажаних залицяльників, навіть вголос не озвучуючи відсутність інтересу.

Іноземки, проте, не розуміють і навіть дратуються від туманності та непевності англійських флірт-технік. Мої подружки та інформаторки не англійки постійно скаржаться на чоловіків-англійців. Мінливу поведінку в стилі Протеуса вони списують на соромливість, пихатість та подавлену гомосексуальність — форма поведінки залежить від градусу роздратування. Їм невтямки, що англійські залицяння — це, по-суті, витончена гра «в моргалки», в якій головною метою є не так знайти собі партнера, як уникнути ніякових ситуацій та обрáз.

Убезпечитись від образ — є ще одним прикладом англійської «негативної ввічливості», згідно з якою не можна заходити на чужу територію та нав’язуватись людям. Негативна ввічливість є антиподом «позитивній», яка передбачає потребу єдності, контакту та схвалення навколишніх. Багато на позір дивних залицяльницьких практик, на які скаржаться іноземки: обережність, стриманість і особливо відстороненість, якраз і є характерними рисами «негативної ввічливості». А те, що ми уникаємо незручних моментів, хоч і може здатися егоїстичним, до певної міри є такою собі формою залицянь. Принцип непевності, — коли немає ані явного вияву симпатії, ані чіткої відмови, коли залицяються та дають відкоша виключно у формі делікатних натяків, а не прямих запрошень та заперечень, — дозволяє обом сторонам зберегти лице. Гра у залицяння, як і будь-який інший спорт, базується на принципах чесної гри.

Правила глузів

Флірт та загравання передбачає обмін компліментами, принаймні так заведено у більшості країн. Втім, з англійцями не так: ви радше почуєте обмін образами. А якщо точніше, то псевдообразами. Ми їх називаємо «глузами». Це одна з наших найпопулярніших вербальних форм спілкування (на пару з ниттям), і заразом — головна стратегія флірту. Головні складники грайливого глузування — дуже англійські: гумор, особливо іронія; гра слів; суперечка; цинізм; жартівлива агресія; піддражнювання; двозначність. Все, що ми любимо! Глузування до того ж виключає все те, чого ми не любимо і що нас дратує — емоції, солодкавість, полум’яність та прямолінійність.

Правила грайливого глузування дозволяють романсуючим парам спілкуватися, ніколи навіть не зізнаючись у почуттях, — це ж бо буде б незручно! Поза тим, правила глузів велять говорити зовсім не те, що на думці — а в цьому англійці справжні мастаки! Ось дослівний уривок з типової грайливої розмови двох підлітків, який я записала в автобусі. Діалог відбувався на очах у їхніх друзів-підлітків:

Вона: «Ти що, маєш дозвіл на цю сорочку? Чи ти парі програв?»

Він: «О! Дивіться, хто заговорив! Штани підтягни, а то труси стирчать, ти, шалава».

Вона: «Це ремінь, ти, зануда! Та ти одне від другого не відрізниш. Та тобі до моїх трусів і так не добратися».

Він: «Та дуже мені треба твої труси! З чого ти взяла, що ти мені потрібна? Ну ти й дура!»

Вона: «Краще дура, ніж зануда-ботан!»

Він: «Сучка!»

Вона: «Ду… Ой, моя зупинка, ти будеш пізніше?»

Він: «Ага, прийду десь о восьмій».

Вона: «Добре».

Він: «Бувай».

Опісля, з розмови друзів, я зрозуміла, що ці двоє вже давненько симпатизують одне одному і щойно почали «щось типу зустрічатись» (у такий досить туманно англійський спосіб не-зустрічань), а в недалекому майбутньому вони б мали стати «парою». Навіть якби я не чула цієї пояснювальної дискусії, то все одно розгледіла б за тим обміном образ типове загравання. Це, може, й не був найвигадливіший та найдотепніший зразок грайливого глузування, який мені довелось спостерігати, але він якраз був дуже типовим, звичайним і буденним прикладом залицянь. Я й записала його до блокнота лише тому, що на той момент проводила