Читати книгу - "Homo Deus"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із цього випливає, що фондова біржа є найшвидшою і найефективнішою системою обробки даних з усіх, які людство досі створило. Кожен може приєднатися до неї, якщо не безпосередньо, то через свої банки чи пенсійні фонди. Фондова біржа рухає глобальну економіку та враховує все, що відбувається на планеті й навіть поза нею. На ціни впливають успішні наукові експерименти, політичні скандали в Японії, виверження вулкана в Ісландії і навіть сонячна активність. Щоб ця система безперебійно працювала, максимально можлива інформація має проходити максимально вільно. Коли мільйони людей по всьому світу мають доступ до всієї наявної інформації, вони визначають найточнішу ціну нафти, акцій Hyundai та шведських урядових облігацій, купуючи й продаючи їх. За оцінками, фондова біржа потребує лише п’ятнадцяти хвилин торгів, щоб виявити вплив заголовка у New York Times на ціну більшості акцій.
Підхід, який базується на теорії обробки даних, пояснює також, чому капіталісти віддають перевагу нижчим податкам. Високе оподаткування означає, що велика частина наявного капіталу зосереджується в одному місці — державних сейфах, — а тому дедалі більше рішень мають прийматися одним процесором — урядом. Це створює надмірно централізовану систему обробки даних. У крайніх випадках, коли податки надмірно високі, майже весь капітал опиняється в руках уряду, який починає заправляти всім. Він диктує ціну хліба, розташування пекарень і бюджет науково-технічних розробок. На вільному ринку, коли один процесор приймає неправильне рішення, інші швиденько наростять капітали на цій помилці. Однак, коли майже всі рішення приймає один процесор, помилки можуть бути катастрофічними.
Ця екстремальна ситуація, коли всі дані обробляються і всі рішення приймаються одним центральним процесором, називається комунізмом. У комуністичній економіці люди начебто працюють за своїми здібностями й отримують відповідно до своїх потреб. Інакше кажучи, уряд отримує 100 % ваших прибутків, вирішує, що вам треба, а потім задовольняє ці потреби. Хоча жодна країна не реалізовувала цю схему в її крайній формі, Радянський Союз і його сателіти підійшли до цього дуже близько. Вони відкинули принцип розподіленої обробки даних і перейшли на модель централізованої обробки. Уся інформація з усіх куточків Радянського Союзу стікалася до одного місця в Москві, де приймалися всі важливі рішення. Виробники і споживачі не могли спілкуватися між собою безпосередньо й повинні були виконувати накази уряду.
Наприклад, радянське міністерство економіки могло вирішити: ціна хліба в усіх крамницях має бути два карбованці й чотири копійки, конкретний колгосп в Одеській області має перейти від вирощування пшениці до розведення птиці, а пекарня «Красний Октябрь» у Москві повинна виробляти щоденно 3,5 мільйона буханок хліба і ні на одну більше. Водночас радянське міністерство науки змушувало всі радянські біотехнологічні лабораторії прийняти теорії Трофима Лисенка — сумнозвісного президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна. Лисенко відкинув тодішні домінуючі генетичні теорії. Він стверджував, що, коли організм набуде якоїсь нової властивості протягом свого життя, ця властивість може передатися його нащадкам. Ця ідея суперечила дарвіністським твердженням, однак повністю узгоджувалася з комуністичними науковими принципами. Вона означала: якщо ви зможете «натренувати» паростки пшениці протистояти холодній погоді, то їхні «нащадки» теж будуть холодостійкими. Відповідно, Лисенко висилав мільярди «контрреволюційних» паростків пшениці на «перевиховання» до Сибіру — і невдовзі Радянський Союз змушений був імпортувати дедалі більше борошна зі Сполучених Штатів.
Капіталізм переміг комунізм не тому, що був більш моральним, що індивідуальні свободи священні або що Бог розсердився на нехристів-комуністів. Капіталізм виграв «холодну війну», бо розподілена обробка даних працює краще, аніж централізована, принаймні в часи прискорених технологічних змін. Центральний комітет комуністичної партії не міг впоратися зі швидкозмінним світом кінця XX століття. Коли всі дані накопичуються в одному секретному бункері і всі важливі рішення приймаються групою пристаркуватих апаратників, вони можуть зробити ядерну бомбу на возі, але не Apple чи Wikipedia.
Існує оповідь (мабуть, вигадана, як і більшість хороших оповідей), що, коли Михайло Горбачов намагався воскресити згасаючу радянську економіку, він послав одного зі своїх головних радників до Лондона, аби з’ясувати, що таке «тетчеризм» і як насправді функціонує капіталістична система. Господарі провели для свого радянського гостя екскурсію по Сіті, по Лондонській фондовій біржі й Лондонській школі економіки, де він мав тривалу розмову з менеджерами банків, підприємцями та професорами. Після багатьох годин радянський експерт вибухнув: «Хвилинку, будь ласка. Забудьте про всі ці складні економічні теорії. Ми сьогодні цілий день тинялися туди-сюди по Лондону, і я так і не зрозумів однієї речі. У себе в Москві наші найкращі уми працюють над системою постачання хліба, і все ж у кожному хлібному магазині й гастрономі стоять величезні черги. Тут у Лондоні живуть мільйони людей, і ми проходили сьогодні повз багато магазинів і супермаркетів, однак я не бачив жодної черги за хлібом. Можна мені зустрітися з тим, хто відповідає за постачання хліба до Лондона? Я мушу дізнатися його секрет». Господарі почухали свої потилиці, подумали трохи й відповіли: «Ніхто не відповідає за постачання хліба до Лондона».
Ось секрет успіху капіталізму. Жодна центральна організація не монополізує дані про постачання хліба до Лондона. Інформація вільно розтікається серед мільйонів споживачів і виробників, пекарів і магнатів, фермерів і вчених. Ринкові сили визначають ціну хліба, кількість буханок на день і пріоритети науково-технічних розробок. Якщо ринкові сили приймуть погане рішення, вони невдовзі скоригують самі себе, як вірять капіталісти. Для наших нинішніх цілей не важливо, правильна ця капіталістична теорія чи ні. Важливо те, що вона розуміє економіку з точки зору обробки даних.
КУДИ ПОДІЛАСЯ ВСЯ ВЛАДА?
Політолбги теж дедалі більше порівнюють політичні системи людства із системами обробки даних. Подібно до капіталізму з комунізмом, демократія і диктатура є, по суті, механізмами збирання і обробки даних, що конкурують. Диктатура використовує централізовані методи обробки, а демократія — розподілені. За останні десятиліття демократія опинилася суттєво попереду, бо в унікальних умовах кінця XX століття розподілена обробка спрацювала краще. За інших умов, подібних до тих, що складалися, наприклад, у стародавній Римській імперії, централізована обробка переважила, і саме тому Римська республіка занепала, і влада перейшла від Сенату й народних асамблей до рук єдиного автократичного імператора.
Це означає, що, позаяк умови обробки даних знову змінюються у XXI столітті, демократія може занепасти і навіть зникнути. Через те що і обсяги, і швидкість потоку даних зростають, освячені віками інститути — вибори, політичні партії і парламенти — можуть стати непотрібними не тому, що вони аморальні, а тому, що не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.