Читати книгу - "Сильмариліон"

Так Вигнанці з Нуменору заснували свої володіння в Арнорі та Ґондорі, проте минуло небагато років і стало очевидно, що їхній ворог Саурон також повернувся. Він, як уже мовлено, прибув потай до свого прадавнього королівства Мордору по той бік Ефель-Дуату, Гір Тіні, й та країна сусідила з Ґондором на сході. Там, над видолинком Ґорґороту, постала його фортеця, простора та міцна — Барад-дур, Темна Вежа; там, в тій місцині, височіла вогняна гора, яку ельфи називали Ородруіном. Власне, з тієї причини Саурон і облаштував там своє помешкання ще здавна, бо використовував полум’я, що било з самого серця Арди, для чаклунства та ковальства; в центрі Землі Мордор він і створив Правлячий Перстень. Там цей Темний Володар і виношував тепер свої думи в мороці, аж доки витворив собі нову форму; й була вона жахлива, бо приваблива подоба щезла навіки, коли він зірвався у безодню під час потоплення Нуменору. Саурон знову надягнув могутній Перстень і огорнувся силою; і злобу Сауронового Ока могли витримати небагато навіть справді великих ельфів та людей.

І от Саурон підготувався до війни з елдарами та людьми Вестернесу, і вогні Гори пробудилися знову. Тому, побачивши здаля дим над Ородруіном та збагнувши, що Саурон повернувся, нуменорці наново назвали гору Амон-Амартом, що означає Судна Гора. Саурон же зібрав незліченну армію прислужників зі сходу та з півдня, і серед них було чимало представників високої нуменорської раси. Бо у дні правління Саурона в тій землі серця ледь не половини її народу навернулися до темряви. Тому чимало тих, хто в той час поплив на схід і облаштував фортеці та поселення на узбережжях, уже поступилося його волі, продовжуючи радо служити йому в Середзем’ї. Та з огляду на владу Ґіл-ґалада ті відступники, могутні та лихі володарі, поселилися головно далеко на півдні; зокрема двоє з них, Герумор і Фуінур, які здобули владу серед гарадрімів — величного та жорстокого народу, що жив у просторих землях на півдні від Мордору поза гирлом Андуіну.

Тому Саурон, збагнувши, що час настав, із величезною силою виступив проти королівства Ґондор, і захопив Мінас-Ітіл, і знищив Біле Дерево Ісілдура, що росло там. Але сам Ісілдур урятувався, і, прихопивши саджанець Дерева, разом із дружиною та синами сів у човен, і поплив Рікою, і виплив із гирла Андуіну на пошуки Еленділа. Тим часом Анаріон тримав оборону Осґіліата супроти Ворога і на той час одтіснив його назад до гір; одначе Саурон знову зібрався на силі, й Анаріон зрозумів, що без сторонньої допомоги королівство його простоїть не довго.

І от Еленділ та Ґіл-ґалад зібралися на спільну раду, бо збагнули, що Саурон надто зросте на силі й переможе своїх ворогів одного по одному, якщо вони не об’єднаються проти нього. Тому вони й уклали Спілку, яку названо Останнім Союзом, і пішли маршем на схід Середзем’я, збираючи величезне воїнство ельфів та людей, і на деякий час зупинилися в Імладрісі. Кажуть, що лицарі, котрі там зійшлися, були пречудові й мали розкішну зброю, рівної якій не бачили в Середзем’ї, а чисельнішого війська не скликали з часів, коли воїнство валарів виступило проти Танґородріму.

Після Імладрісу вони через численні перевали перетнули Імлисті Гори і, просуваючись уздовж Ріки Андуін, нарешті зітнулися із Сауроновим військом на Даґорладі, Полі Битви, що простягалося перед входом у Чорну Землю. На ту пору всі живі істоти розділились, і представники кожного виду, зокрема звірі та птахи, змагалися між собою на боці різних сил, тільки ельфи були цілком одностайні. Неподільне їхнє військо йшло слідом за Ґіл-ґаладом. Гномів із кожного боку було небагато, але Дарін із Морії боровся проти Саурона.

Воїнство Ґіл-ґалада й Еленділа здобуло перемогу, бо ельфи в ті часи все ще були нездоланні, а нуменорці — дужі, рославі й жахливі у гніві. Ніхто не міг протистояти Аеґлосові, спису Ґіл-ґалада, а меч Еленділа сповнював орків і людей страхом, адже сяяв світлом сонця та місяця й називався Нарсіл.

Тоді Ґіл-ґалад і Еленділ вступили в Мордор, і оточили твердиню Саурона, і тримали її в облозі сім літ, і вельми потерпали від вогню та від дротиків і стріл Ворога, і Сауронові поплічники здійснили проти них чимало вилазок. Там, у видолинку Ґорґороту, полягли син Еленділа Анаріон і безліч інших. Але врешті облога стала такою нестерпною для Саурона, що він особисто виступив на бій, і мірявся силами з Ґіл-ґаладом та Еленділом, і обох їх убив, і меч Еленділа зламався під ним, коли той упав. Одначе й Саурон повалився долі, відтак Ісілдур, схопившись за руків’я уламку Нарсіла, відтяв Правлячий Перстень із руки Саурона й забрав його собі. Тож Саурона того разу було переможено, і дух його покинув тіло, помчав далеко-далеко й заховався в пустельних краях; і ще багато довгих років Темний Володар не прибирав видимої подоби.

Так розпочалася Третя Епоха Світу, наступна після Прадавніх Часів і Чорноліття; і тоді ще жили надія та спогад про веселощі, й довгий час Біле Дерево елдарів квітувало у дворах людських Королів, бо, перш ніж поїхати з Ґондору, Ісілдур висадив порятований пагінець у цитаделі Анора на згадку про брата. Слуги Саурона кинулися навтьоки й розбіглися хто куди, та не згинули цілком; і, попри те, що багато людей відвернулося від зла й підкорилося нащадкам Еленділа, чимало їх таки зберігали в серцях вірність Сауронові та ненавиділи королівства Заходу. Темну Вежу зрівняли з землею, проте підвалини її збереглися і не канули у забуття. Власне, нуменорці поставили довкола землі Мордору сторожу, проте ніхто не наважувався оселитися там через страх перед самим спогадом про Саурона та через Вогняну Гору, що стояла поблизу Барад-дуру; і видолинок Ґорґороту занесло попелом. Багато ельфів і багато нуменорців та людей, котрі були їхніми союзниками, загинуло під час Битви та Облоги; не стало Еленділа Високого і Верховного Короля Ґіл-ґалада. Ніколи вже не вдавалося скликати таке воїнство і не відроджувалась удруге така спілка ельфів і людей; після днів правління Еленділа два роди почали відчужуватися.

Про долю Правлячого Персня в ту епоху не відали навіть Мудрі; проте він не перестав існувати. Ісілдур не віддав його Елрондові та Кірданові, які були поруч. Вони радили йому кинути перстень у вогонь Ородруіну, до