Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Із пострілом стартового пістолета Вашингтон вилетів із боксу на високому ритмі 38 гребків. «Husky Clipper» відірвався уперед майже відразу. Приблизно через хвилину Мок сказав Дону Х’юму понизити ритм. Х’юм скинув хід до 34 гребків. На третій хвилині загребний понизив його ще до 32 ударів, і навіть зменшивши темп, човен залишився попереду і почав розширювати свій відрив. «Крилаті бігуни» і екіпаж Принстона веслували в ритмі 35 гребків. На позначці половини дистанції Вашингтон уже був на відкритій воді, відірвавшись від обох суден. Починаючи наближатись до фінішу, «Крилаті бігуни» прискорились, обійшовши у спринті Принстон і кинувши виклик Вашингтону. Мок сказав Х’юму підняти швидкість ходу назад до 38 гребків. «Husky Clipper» швидко вилетів уперед і перетнув фінішну смугу на дві з половиною довжини попереду «Крилатих бігунів».

Будучи досить упевненими у своїх силах, хлопці Вашингтона, одначе, здивувались, як легко вони перемогли. Незважаючи на задушливе вечірнє повітря, вони навіть не спітніли. Відпливши із гоночних доріжок, човен Вашингтона зайняв позицію біля берега поблизу позначки півтора кілометра. Реальним питанням дня було те, як Каліфорнія впорається з кваліфікаційним запливом, і хлопці хотіли побачити відповідь на власні очі.

О 19:00 ВМФ, Пенсильванія і Каліфорнія стартували, всі веслуючи потужно й у високому ритмі. На першому кілометрі всі три човни увійшли в стабільний ритм і конкурували між собою більш-менш на рівних. У певний момент Пенсильванія пришвидшила свій темп і почала поволі виходити вперед. Проте коли човни вийшли на фінішну дистанцію 500 метрів, саме Каліфорнія примусила вболівальників на трибунах скочити на ноги. Хлопці з Берклі здійснили величезний ривок, притьмом промчали повз Військово-морський флот і Пенсильванію, захопили ініціативу й випередили їх на фініші на чверть довжини човна. Це було вражаюче шоу, що зміцнило віддавна поширену думку, яку поділяли багато тренерів і спортивних оглядачів, присутніх того дня: незважаючи на перемоги Вашингтона в довгих перегонах у Поукіпзі і Сіетлі, Каліфорнія залишається неперевершеним екіпажем-спринтером. Із цим було важко сперечатися. Каліфорнія виграла свій попередній відбірковий етап, пройшовши дистанцію з часом 6 хвилин 7.8 секунди, а Вашингтон фінішував на 10 повних секунд пізніше, із часом 6 хвилин 17.8 секунди. «Ця команда — майже нездоланна перешкода для «Ескімосів», — заявив Малкольм Рой із нью-йоркської «Сан».

Коли хлопці Вашингтона повернулись того вечора в «Принстон Інн», тривога знову накрила їх. Ел Ульбріксон провів більшу частину вечора, ходячи з номера в номер, сидячи на краю ліжок та підбадьорюючи своїх хлопців, нагадуючи їм, що вони, у дійсності, виграли спринт на останніх 2 кілометрах у Поукіпзі, розповідаючи їм те, що вони вже осмислили у своїх головах, але потребували почути ще раз, що вони можуть перемогти будь-який екіпаж в Америці, на будь-якій дистанції, у тому числі й Каліфорнію. Усе, що вони мали зробити, сказав він їм, — це продовжувати вірити один в одного.

Вони кивали й погоджувалися з ним. Весняна кампанія — миттєвий дух товариства, який усі вони відчули, коли вийшли на воду першого разу, їхня визначна перемога над Каліфорнією на озері Вашингтон, їхній приголомшливий тріумф у Поукіпзі, здобутий атакою із аутсайдерів у лідери, і їхня кваліфікаційна гонка майже без зусиль того дня — більш ніж переконала їх, що разом вони були здатні на героїчні вчинки. Жоден із них не сумнівався у своїх товаришах по команді. Але віра один в одного, насправді, не була більше на часі. Складнішим було досягти впевненості в собі. Ядучий страх продовжував підточувати їхні мізки й нутрощі.

Пізно ввечері, коли Ульбріксон нарешті пішов у свій номер, хлопці поодинці або парами вислизали з готелю і прогулювались берегом озера Карнегі. Місяць був повний, озеро мерехтіло сріблом. Цвіркуни співали у траві біля їхніх ніг, цикади гуділи над головою на деревах. Вони дивилися на залиті місячним світлом зірки вгорі, тихо розмовляли й нагадували собі, хто вони є і чого досягли. Для декого з них цього було достатньо. Багато років по тому Джо згадав, що того вечора на нього зійшло почуття спокою. Рішучість почала вливатись у нього спершу як струмок, а згодом як річка. Зрештою, у досвітні години вони повернулися у свої номери і лягли спати — дехто спокійно, а дехто уривками.

Уранці, прокинувшись, Чак Дей написав у своєму журналі: «Фінал олімпійських відбіркових змагань, дуже нервую, але впевнений у своїх силах». Джонні Уайт черкнув: «Ми всі прокинулися налякані, і до нас часто заходив Елвін».

Елвін Ульбріксон сам не міг скинути внутрішнє напруження. Це був його судний день. Багато з його колег будуть спостерігати перегони того вечора — не лише Ебрайт, а й старий Джим Ейк «Десятка» із Сіракуз, Ед Лідер із Єлю, Джим Рей з університету Корнелла і Констанс Титус, олімпійський чемпіон в одиночному веслуванні 1904 року. Більше того, Роял Брогем також буде там, транслюючи перегони наживо на 50 станціях мережі «Сі-Бі-Ес» по всій країні. Усі в Сіетлі і більшість людей на решті території країни слухатимуть перебіг змагання. Він не матиме де сховатись, якщо хлопці не здобудуть перемогу для нього.

Грози гуркотіли над Нью-Джерсі того ранку, і дощ стукав по даху «Принстон Інн». До полудня, однак, хмари понеслися геть до горизонту, і день став спекотним і задушливим, але ясним. Озеро Карнегі було гладке, як люстро, віддзеркалюючи напівпрозоре блакитне небо. Фінальні олімпійські відбіркові змагання мали початись о 17:00, тож хлопці провели більшу частину дня, байдикуючи на човновій станції Принстона, намагаючись зберігати витримку. У другій половині дня чорні седани і купе, заповнені вболівальниками команд, почали прибувати на озеро Карнегі. Водії зупиняли автомобілі в тіні дерев уздовж останньої сотні метрів дистанції, розстеляли покривала для пікніка на траві і відкривали корзини, повні бутербродів та холодних напоїв. Трибуни на фініші повільно заповнювались людьми, що обмахувались програмками