Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Сім’я Келлігенів складалася з матері — місіс Кетрін Келліген, вдови-кравчині (її чоловік, фахівець із перенесення будинків, загинув років десять тому при обвалі стіни), і двадцятитрирічної дочки Меймі. Вони жили в двоповерховому цегляному будиночку на Черрі-стрит, біля П’ятнадцятої вулиці. Місіс Келліген була не надто вправна в своєму ремеслі, принаймні — в очах сім’ї Батлерів, котрі настільки високо піднялися по соціальних сходах. Ейлін час від часу доручала їй шиття простих домашніх суконь, білизни і пеньюарів, а також переробку деяких своїх туалетів, зшитих у першокласної кравчині на Честнат-стрит. Ейлін бувала у Келлігенів тому, що колись, у кращі дні цієї сім’ї, разом з Меймі відвідувала школу при монастирі Св. Агати. Тепер Меймі заробляла сорок доларів на місяць викладачкою у шостому класі однієї з найближчих шкіл, а місіс Келліген — в середньому близько двох доларів на день (та й то не завжди). Займаний ними будиночок був їхньою власністю. Він не був закладений, але обстановка його красномовно свідчила про те, що заробіток обох мешканок не перевищує вісімдесяти доларів на місяць.

Меймі Келліген вродою не відзначалася і виглядала набагато гірше, ніж колись її мати. Місіс Келліген навіть у свої п’ятдесят років була ще дуже жвава, весела, життєрадісна і володіла великим запасом добродушного гумору. Розумом і темпераментом Меймі теж поступалася матері. Вона завжди була тихою і серйозною, що пояснювалося обставинами її життя. Втім, вона і від природи не відрізнялася ні жвавістю, ні жіночою привабливістю. Але вона була хорошою, чесною дівчиною і доброю католичкою, обдарованою тією своєрідною і фатальною чеснотою, яка стількох людей приводила до розбрату із зовнішнім світом — тобто почуттям обов’язку. Для Меймі Келліген обов’язок (вірніше, комплекс тих повчань і правил, яких вона начулася і дотримувалася з дитинства) незмінно стояв на першому місці й слугував джерелом радості та втіхи. Головними точками опори для Меймі серед дивного та малозрозумілого життя були: її обов’язок перед церквою, перед школою, перед матір’ю, перед друзями і так далі. Місіс Келліген, піклуючись про Меймі, часом бажала, щоб у тої було менше почуття обов’язку і більше жіночих приваб, що так чарують чоловіків.

Попри те, що її мати була кравчинею, Меймі ніколи не одягалася так, як їй личило, а якби це сталося, то відчувала б себе не в своїй тарілці. Черевики у неї були завжди занадто великі та незграбні, спідниці, навіть з добротної матерії, були сяк-так зшиті і якось безглуздо висіли на ній. У ті часи тільки почали входити в моду яскраві плетені жакети, які дуже гарно виглядали на хороших фігурах. На жаль, Меймі Келліген це не стосувалося. Її худі руки і пласкі груди в цьому модному одязі виглядали ще більш убого. Її капелюшки зазвичай скидалися на млинець з чомусь увіткненим у нього довгим пером і ніяк не гармоніювали ні з її зачіскою, ні з типом обличчя. Меймі майже завжди виглядала стомленою, але це була не так фізична втома, скільки природжена апатія. В її сіре життя романтичний елемент вносила хіба що Ейлін Батлер.

Ейлін подобався товариський характер матері Меймі, бездоганна чистота їхнього злиденного житла, зворушлива дбайливість, з якою місіс Келліген ставилася до замовлень Ейлін, і те, що обидві вони любили слухати її гру на фортепіано. Дівчина забігала до них відпочити від галасливих розваг і поговорити з Меймі Келліген про літературу, якою вони обидві цікавилися. Меймі подобалися ті ж книги, що й Ейлін: «Джейн Ейр», «Кенелм Чіллінглі», «Трикотрин» та «Помаранчевий бант». Час від часу Меймі рекомендувала приятельці останні новинки цього жанру, і Ейлін незмінно захоплювалася її смаком.

Тому у важку хвилину Ейлін і згадала про Келлігенів. Якщо батько надумає її притиснути і змусить на деякий час піти з дому, вона перебереться до них. Вони її приймуть, не ставлячи зайвих запитань. Решта членів сім’ї Батлерів майже не знали Келлігенів і ніколи не подумали б шукати там Ейлін. У самотині Черрі-стрит їй буде неважко зачаїтись, і декілька тижнів ніхто не почує про неї. Цікаво, що Келлігени, як і Батлери, ніколи б не здогадалися, що Ейлін здатна на осудливий вчинок. І якщо їй все ж доведеться піти з дому, то і ті, й інші пояснять це просто її черговою забаганкою.

З іншого боку, сім’я Батлерів загалом більше потребувала Ейлін, ніж Ейлін — її. Присутність Ейлін завжди сприяла гарному настрою усіх інших, і порожнечу, яка утвориться, коли вона піде, буде нелегко заповнити.

Подивитися хоча б на старого Батлера: маленька дочка на його очах перетворилася на сліпучо гарну жінку. Він пам’ятав, як вона ходила до школи і вчилася грати на фортепіано, — на його думку, то була вершина вишуканого виховання. Він бачив, як змінювалися її манери, стаючи все більш світськими; вона набиралася життєвого досвіду, і це вражало його. Поступово вона навчилася впевнено і дотепно обговорювати найрізноманітніші речі, й він охоче прислухався до її слів. Вона більше розумілася на мистецтві і літературі, ніж Оуен та Келем, чудово вміла триматися серед людей. Коли Ейлін виходила до столу, Батлер із захватом дивився на неї. Вона була його улюбленицею, і це усвідомлення наповнювало старого гордістю. Хіба не він забезпечував її грошима на всі ці вишукані туалети? Він і далі продовжуватиме захищати її. Нізащо не дасть якомусь авантюристу загубити її життя. Він збирався і заповіт свій скласти так, щоб у випадку банкрутства її майбутнього чоловіка вона не залишилася без підтримки. «Оце так леді, справжня леді! — часто вигукував він, додаючи з гордістю: — Які ж ми сьогодні чарівні!» За столом Ейлін зазвичай сиділа біля нього і клопоталася ним. Це йому подобалося. Він, як і раніше, коли вона була дитиною, завжди садовив її біля себе.

Мати також безмежно любила старшу дочку, а Келем і Оуен проявляли до неї братню ніжність, тому й досі Ейлін своєю красою і жвавим, веселим характером відплачувала те, що отримувала від сім’ї, і сім’я це відчувала. Варто було Ейлін виїхати на день-другий, і в домі запановувала нудьга, навіть їжа виглядала не так апетитно. Зате коли вона поверталася, усі знову ставали веселими і задоволеними.

Ейлін, звісно, це знала. Тепер, коли вона мала намір піти з дому і почати самостійне життя, лише б позбутися цієї ненависної поїздки, вона підтримувала мужність в усвідомленні свого значення для сім’ї.