BooksUkraine.com » Сучасна проза » Американська пастораль 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська пастораль"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Американська пастораль" автора Філіп Рот. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 141
Перейти на сторінку:
що він має рацію, що цей чолов’яга, котрий, якщо на нього подивитися, живе в цілковитій згоді з самим собою, чудово лагодить з людьми, бездоганно відповідає тому становищу, яке він посідає, може, й справді давно вже таїть у собі — і мимоволі видає — одне бажання: він не хоче залишатися в злагоді — йому хочеться розладу, але не тямить, як його створити. І він удається до єдиного доступного йому засобу — завзято пише картини, про які можна сказати, що вони й на картини не схожі. Мабуть, йому більше нічим угамувати свою жагу оригінальності. Сумно. Але хай би як сумно це було, що Швед не знав би про художника або знав, що розумів би чи не розумів, питав би чи замовчував, — усе це втратило будь-який сенс, тільки-но, за місяць після повернення Дон з оновленим обличчям із Женеви, одне з отих ребусних утілень споконвічних тем, які визначають людське існування, з’явилось у вітальні Левових. І саме тоді в житті Шведа прорізалися нотки суму.

На полотні був жмут коричневих мазків — не тих сірих, які Оркатт ретельно витирав у «Композиції № 16», — й у світлому, але вже не білому фоні вгадувався пурпурний колір. Темний колорит, переконувала Дон, свідчить про революційний перегляд художником своїх формально-виражальних засобів. Вона сказала це Шведу, а він, не знаючи, як реагувати, та й не цікавлячись особливо «формальними засобами», промимрив у відповідь: «Цікаво». Коли він був малий, у домі в них не було жодного мистецького витвору, не кажучи вже про здобутки «модернового» мистецтва, — у його сім’ї захоплювалися подібними речами не більше, ніж у сім’ї Дон. У Двайрів висіли картинки релігійного змісту, і, може, Дон раптом стала експертом із «формальних засобів» через таємний сором за дитинство в домі, де, крім обрамлених світлин її самої та меншого братика, висіли тільки літографії Діви Марії та Серця Христового. Якщо ці піжони з витонченим смаком вивішують у себе на стінах витвори сучасного мистецтва, то що ж, тоді й на наших стінах вони з’являться. Ми й у себе повісимо формальні засоби. Чи не так? Дон може заперечувати скільки завгодно, та чи не оживає знову в ній оце? Ірландська заздрість?

Вона купила картину просто в студії Оркатта, й обійшлась вона їм десь у половину того, що було заплачено за новонародженого Графа. Швед сказав собі: «Пішло — то й пішло, гроші спишемо: це бик, а це — живопис», — і в такий спосіб заспокоїв себе. Та загалом засмутився, коли побачив «Медитацію № 27» точнісінько там, де висів колись такий милий йому портрет Меррі, старанно і дуже схоже виписаний, хоч і з ледь помітним надміром рожевої барви. Зображення здоровенької шестирічної Меррі у світлих кучериках. Цей олійний портрет написав для них у Нью-Гоупі один життєрадісний літній джентльмен, котрий зустрів їх у студії в блузі й береті, ще й знайшов часину почастувати їх глінтвейном, розповідаючи, як він навчався малярства, копіюючи в Луврі картини. Він шість разів приходив до них малювати Меррі, котра сиділа за роялем, і взяв усього лише дві тисячі за картину разом із позолоченою рамою. Але, як було сказано Шведу, оскільки Оркатт не просив тридцять відсотків, які вони мали б сплатити, якби купили «№ 27» у магазині, п’ять тисяч — це просто задарма.

Батько його, узрівши на стіні нову картину, запитав:

— І скільки він злупив із вас?

Дон пом’ялася:

— П’ять тисяч доларів.

— Дорогенько для ґрунтовки. А що там буде?

— Що буде? — кисло запитала Дон.

— Ну так вона ж не закінчена… наскільки я розумію. Не закінчена ж?

— У тому й сенс цієї картини, що вона «не закінчена», Лу, — сказала Дон.

— Он як? — Він знову глянув на картину. — Що ж, якщо цей тип надумає її закінчити, я підкажу йому, як це зробити.

— Тату, — втрутився Швед, аби не дати розгорітися мистецтвознавчій дискусії, — Дон купила її, бо вона їй подобається.

І хоча він теж міг сказати художнику, як скінчити картину (можливо, навіть у тих самих висловах, які крутилися на батьковому язиці), він був радий повісити на стінку геть усе, що Дон купила б в Оркатта, тільки тому, що це купила Дон. Ірландська заздрість це чи не ірландська заздрість, але купівля полотна була ще однією ознакою того, що її бажання жити пересилило бажання вмерти, через яке вона аж двічі опинялася в психлікарні.

— Картина, звісно, лайно, — сказав він потім батькові. — Головне, що вона її захотіла. Головне, що в неї знову з’явилися якісь бажання. Заради Бога, — попросив він, з подивом почуваючи, що й сам от-от зірветься, хоча предмет не вартував і виїденого яйця, — про картину більше ні слова.

І що ж тоді Лу Левов? У наступний приїзд до Олд-Римрока він насамперед підійшов до картини і голосно заявив:

— Знаєш, мені подобається ця річ. До неї звикаєш, і вона починає подобатися. Дивися, — звернувся він до Дон, — здається, що картина не дороблена, але ж насправді це чудово. Бачиш, смуги розмиті? Це так таємничо. То мистецтво.

У кузові свого пікапа Оркатт привіз величезний картонний макет нового будинку Левових, і після вечері мала відбутись його демонстрація перед гостями. В Дон на столі уже багато тижнів накопичувалися ескізи та креслення, і поміж ними — схема, яка показувала кут падіння сонячних променів у вікна першого числа кожного місяця року.

— Світло! — вигукувала Дон. — Цілі потоки сонячного світла.

Вона уникала категоричності формулювань, що могла переповнити чашу співчуття до страждань дружини та задуманого нею рятівного засобу, та все ж у її словах знову прослизала ненависть до милих його серцю кам’яниці та кленів — велетенських дерев, що влітку захищали дім від спеки, а восени врочистим золотим наметом обступали галяву, в центрі якої колись йому майнуло видиво Меррі, що літала на гойдалці.

У перші роки життя в Олд-Римроку Швед ніяк не міг призвичаїтися до думки, що ці дерева — його. Володіти деревами — геть не те, що володіти фабриками; те, що він — власник дерев, дивувало ще більше, ніж те, що він, хлопчисько, який жив на спортмайданчику Ченселлор-авеню та бруднуватих вулицях Віквейку, став господарем цього величного кам’яного будинку, ровесника Війни за незалежність, в ході якої Вашингтон двічі розбивав зимовий табір на тутешніх пагорбах. Власні дерева, ошелешено думав він, це не власний бізнес

1 ... 107 108 109 ... 141
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"