Читати книгу - "Симпатик"

поліцаїв? — спитав наймолодший. — Ти просто знайшла його десь, а потім так зголодніла, що спробувала його з’їсти?» — «Ні, ні», — схлипувала агентка. Їй потрібна була хороша історія, та з якоїсь причини вона не могла нічого вигадати, хоча навряд чи історія відволікла б поліцаїв. «Гаразд», — сказав поліцай середнього віку, розстібаючи ремінь і штани. У нього вже була ерекція, одинадцятий палець випинався з боксерів. Агентка застогнала і повернула голову на другий бік, тільки щоб побачити, що там уже стоїть наймолодший поліцай. Він уже скинув штани і шалено ганяв лисого. Я сидів за ним і бачив лише його голі, запалі сідниці та жах в очах агентки. Вона розуміла, що це допит, а вирок ухвалили поліцаї з інструментами в руках. Найстарший, що, певно, мав дітей, пестив свого кремезного обрубка, найогиднішу частину більшості дорослих чоловічих тіл. Тепер мені це було добре видно, бо наймолодший повернувся до нас боком, присуваючись ближче до обличчя агентки. «Ну ж бо, подивися, — сказав він. — Ти йому подобаєшся!» Три налитих кров’ю члени були різними завдовжки, один дивився вгору, другий вниз, третій був кривий. «Прошу, не робіть цього! — плакала агентка, заплющивши очі й крутячи головою. — Благаю!» Найстарший поліцай розсміявся. «Гляньте на цей плаский ніс і темну шкіру. В ній є камбоджійська кров, а може, і тямська[84]. Вони гарячі».

«Почнемо з простого, — сказав поліцай середнього віку, незграбно залізаючи на стіл між її ногами. — Як тебе звати?» Вона нічого не сказала, але, коли він повторив запитання, в ній прокинулося щось первісне, вона розплющила очі, подивилася на нього і мовила: «Моє прізвище В’єт, моє ім’я Нам». На якусь мить поліцаї заніміли. Тоді вибухнули сміхом. «Це стерво напрошується», — сказав наймолодший. Середній, досі сміючись, важко опустився на агентку, а вона все кричала і кричала. Коли я дивився, як один поліцай крекче і б’ється об неї, а двоє інших метушаться біля столу зі спущеними штанами, виставивши огидні коліна, мені здалося, що вони, зрештою, і справді схожі на мишей, які зібралися біля голівки сиру. Мої земляки ніколи не розуміли, що таке черга, ніхто не хотів стояти останнім, і поки ці три миші штовхалися, затуляючи від мене всю картину, я бачив лише їхні спітнілі зади і те, як смикаються ноги агентки. Вона більше не кричала, бо не могла, наймолодший поліцай її заткнув. «Жвавіше, — сказав він. — Чому так довго?» — «Буде так довго, як я схочу, — відповів йому середній. — Ти ж усе одно від неї своє дістанеш, га?» («Годі про це говорити! — вигукнув огрядний майор, затуляючи очі руками. — Дивитися на це не можу!») Та ми були безпомічні й могли хіба що дивитися, як поліцай середнього віку нарешті здригнувся в сильному спазмі. Насолода такого масштабу мусить лишатися приватною, хіба що всі беруть у цьому участь, як на карнавалі чи оргії. Тут тим, хто лише дивився, насолода здавалася відразливою. «Моя черга», — сказав наймолодший, відриваючись від агентки, що змогла закричати ще раз, поки найстарший не зайняв його місце, знову заткнувши її. «Ну й бруд», — сказав наймолодший, закочуючи сорочку. Він зайняв позицію на столі, без відрази до бруду, і поки поліцай середнього віку застібав штани на тому кучерявому чубчику, що вінчав його обвисле Я, наймолодший почав повторювати рухи попередника і за кілька хвилин дійшов того ж непристойного завершення. Тоді була черга найстаршого, і коли він заліз на стола, я вже без перешкод бачив обличчя агентки. Хоч і вільна тепер кричати, вона цього не робила або ж не могла. Вона дивилася просто на мене, але поки лещата болю закручували її щелепи й очі все сильніше, мені здалося, що мене вона не бачить узагалі.

Коли найстарший кінчив, у кімнаті стало тихо, чутно хіба що схлипування агентки та шипіння сигарет, які палили інші поліцаї. Найстарший, перехопивши мій погляд, заправив сорочку в штани і знизав плечима: «Хтось усе одно мав це зробити. То чому не ми?» Наймолодший сказав: «Не марнуй часу на розмови з ним. У нього все одно не встало, щоб її полікувати. Дивись, він навіть содової не торкнувся». Справді, я забув, що в мене в руці пляшка. Вона вже навіть не була холодна. «Якщо не будете пити, віддайте мені», — сказав поліцай середнього віку. Я й не ворухнувся, і він, роздратований, зробив три кроки до мене і схопив пляшку. Зробив ковток і скривився. «Ненавиджу теплу содову», — сказав поліцай злісно і простягнув пляшку мені, але я міг тільки тупо дивитися на неї, мій мозок занімів так само, як мої пальці раніше. «Чекай хвилинку, — сказав найстарший. — Не треба змушувати чоловіка пити теплу содову, якщо тут потрібне ретельне промивання». Він поплескав агентку по коліну, від його доторку і цих слів вона повернулася до життя, підняла голову і подивилася на нас з такою ненавистю, що кожен чоловік у цій кімнаті мав би перетворитися на попіл та дим. Але нічого не сталося. Ми лишилися плоттю та кров’ю, і вона теж, коли поліцай середнього віку розсміявся, заткнув пальцем пляшку і почав енергійно трусити. «Хороша ідея, — сказав він. — Але тут буде липко!»

Так, пам’ять була липка. Я, певно, вступив у ту содову, хоча після всього того поліцаї вилили на агентку й на стіл кілька відер води, а тоді помили підлогу. («Я наказав їм це зробити, — сказав огрядний майор. — Їм не дуже хотілося прибирати після себе, скажу я вам».) Агентка, залишена гола на столі, більше не кричала і навіть не схлипувала, вона мовчала, наче мертва, заплющивши очі, відкинувши голову, вигнувши спину. Коли поліцаї вимили з неї свої сліди, вони залишили в ній порожню пляшку. «Я бачу, що в неї всередині», — сказав поліцай середнього віку, схилившись і зазираючи через дно пляшки з гінекологічною цікавістю. «Дай подивитися», — відштовхнув його плечем наймолодший. «Нічого не видно», — одразу поскаржився він. «Це жарт, ідіоте! — заволав найстарший. — Жарт!» Так, дуже поганий жарт, дешевий фарс, зрозумілий будь-якою мовою, і Клодові теж. Поки поліцаї грались у лікарів зі своїм імпровізованим розширювачем, він підійшов до мене і сказав: «Щоб ти знав, я не вчив їх такого. Я про пляшку. Вони придумали це самі».

Вони були хорошими учнями, як і я. Засвоїли науку добре, і я теж, тож якби ти, будь ласка, міг вимкнути світло, якби ти міг, будь ласка, вимкнути телефон, якби ти міг не дзвонити мені, якби ти згадав, що ми двоє колись були найкращими друзями, та й, може, зараз є, якби ти міг