Читати книгу - "Річки Лондона"

Я відчинив перед нею двері, вона сіла, пристебнулася й поставила свою торбу на коліна.

— Тому що така домовленість, — сказав я.

— Моєї думки ніхто не спитав, — сказала Беверлі.

Я сів за кермо і перш за все перевірив, чи маю в бардачку два шоколадні батончики та пляшку води. Переконавшись, що недоторканий запас на місці, я завів двигун і вивів «Ягуар» з гаража.

Беверлі мовчала, доки ми не проїхали третє перехрестя на шосе М4.

— То була Крейн, — сказала вона.

— Де? — спитав я.

— Річка Крейн, — сказала вона. — Ми щойно перетнули її.

— Одна з твоїх сестер?

— Остання на цьому боці Темзи, — сказала вона.

Я виїхав на М25 і попрямував на південь. Машин було мало — пощастило. Коли ми наближалися до Хітроу, наш шлях перетнув Аеробус А380; він летів так низько, що я був готовий заприсягтися, що побачив у двох рядках ілюмінаторів обличчя.

— А чому її не було на зборах? — спитав я.

— Її тут ніколи немає, — сказала Беверлі. — Завжди літає десь закордоном, шле СМС з Балі та листівки з Ріо. Вона з Гангом плавала, — останню фразу Беверлі вимовила з підкресленим несхваленням.

Завдяки державній освіті навіть я знав, що Ганг — одна з найбільш священних річок в Індії, хоча причину цього, якщо чесно, згадати не міг. Якісь там похоронні багаття та співи. Я подумки додав це питання до списку того, про що треба почитати — цей список ставав дедалі довшим.

Зрештою все скінчилося типовим компромісом. Як писав Брок, неможливо добитися від духу місця, щоб він, приміром, просто взяв і уклав умову; треба залучати символізм. Присягу вірності я навіть не розглядав, а міждинастійний шлюб здавався занадто жорстокою долею як для Мами Темзи, так і для Батька Темзи. Тому я запропонував обмін заручниками, який мав посприяти зростанню довіри між двома половинами річки; досить середньовічний захід, але тих двох, що досі вірили в божественні права, він мав зацікавити. Це був типово англійський компроміс, що тримався на зав'язці, печатці та знайомствах. Хотілося б мені сказати, що про практику обміну заручниками я дізнався на шкільних уроках історії або з розповідей про доколоніальне життя в Сьєрра-Леоне, але насправді я дізнався про це під час гри в «Dungeons and Dragons», коли мені було тринадцять.

— Чому це маю бути я? — спитала Беверлі, коли дізналася про все.

— Це не могла бути Тайберн, — сказав я.

Не можна нав'язувати комусь Тайберн як жест миру та доброї волі. А Брент замала. Були й інші дочки, деякі з них були духами річок, про які я ніколи не чув, а одну повну усміхнену молоду жінку формально звали Чорна Канава. Хоча до неї ніколи так не зверталися. Я подумав, що Мама Темза вирішила, що у Беверлі найменші шанси зганьбити її перед рагулями. Заручника з іншого боку звали Еш, а його річка була найбільш відомою тим, що текла повз кіностудію «Шепертон».

Обмін призначили на вечір 21 червня, день літнього сонцестояння. Приймав нас усіх у себе Колн Брук, син Колна, який був батьком Еша — деякі притоки Темзи дуже заплутані, особливо після двох тисяч років «покращень». Я мав підозру, що справжнім організатором був Окслі — навряд чи він поклався б на везіння. Ця моя підозра підтвердилася, коли біля дороги з'явилися зроблені вручну дороговкази, які швидко привели нас до глухого кута, де стояли терасові будинки й було припарковано багато автомобілів.

Айсіс зустріла нас біля брами зі зграєю хлопців-підлітків, які всі були вдягнуті у свій найкращій одяг; вони жадібно підбігли до «Ягуара» й вимагали дозволити їм нести багаж. Один білявий розбійник попросив п'ять фунтів за охорону «Ягуара» — я про всяк випадок пообіцяв йому, що дам десять, але віддам перед тим, як їхатиму назад.

Айсіс обняла Беверлі, а та зрештою послабила свою смертельну хватку на косметичці, і вони пішли крізь браму на поле. «Трон» Батька Темзи був біля пріорату, в тіні стародавнього тисового дерева. Навколо нього вишикувалися його сини, їхні дружини та його онуки в усій своїй сільській величі. Всі вони мовчки дивилися, як ми йдемо, неначе Беверлі була вдовою з Болівудської мелодрами. Власне трон було споруджено зі стародавніх прямокутних тюків сіна (які вже не використовуються британськими фермерами) й накрито кінськими попонами. На честь такої оказії Старого Чоловіка Річки запхали в його найкращий костюм, а бороду та волосся причесали так, що вони виглядали лише трохи неохайними.

Я йшов за Беверлі та Айсіс, які підійшли до трону. Навчанню Беверлі я присвятив увесь попередній день, але Айсіс усе одно мусила показувати їй, як правильно: глибокий реверанс зі схиленою головою; Беверлі повторила. Старий Чоловік Річки спіймав мій погляд і тоді дуже неквапно торкнувся долонею грудей, а потім простягнув руку вперед — римське вітання. Потім він зліз зі свого трону, взяв Беверлі за руку й допоміг встати.

Він привітав її мовою, якої я не розумів, і поцілував її в обидві щоки.

У повітрі раптом з'явилися пахощі яблуневого квіту та кінського поту, фруктової содової води та старих шлангів, запилених доріг і дитячого сміху, і все це настільки сильно, що я від подиву зробив крок назад. Жилава рука лягла мені на плечі, щоб підтримати, а потім Окслі дружньо поплескав мене долонею по грудях.

— О, ви відчули це, Пітере? — спитав він. — Якщо я не помиляюсь, це був початок чогось.

— Початок чого? — спитав я.

— Гадки не маю, — сказав Окслі. — Але