Читати книгу - "До побачення там, нагорі"

Поліна, напевно, дрімала в кріслі, бо очі в неї були припухлі. Анрі дивився на неї, думаючи про своє. Але цей погляд нагадував їй той, яким він зазвичай оглядав інших дівчат, і це непокоїло. Вона відступила на крок.

— Пане... Я вам ще потрібна?

Він жестом заперечив, і вона відразу зникла.

Він зняв піджак. Передзвонити Леону? У такий час? У нього і без того не бракувало клопотів, а ще займайся тим коротуном...

Він пішов у свій кабінет, увімкнув телефон, попросив з’єднання в оператора й одразу заволав у слухавку:

— Що там? Знову та історія із звітом?

— Ні, не з тим.

У голосі Леона не чулося паніки, він, здавалося, цілком володів собою (що було досить дивним за цих обставин).

— Це щодо Гаргон.

— Тьху! — вилаявся Анрі. — Не Гаргон, а Даргонь!

Анрі, вражений новиною, тільки зараз зрозумів.

Це був той самий звіт, за який він заплатив сто тисяч франків!

— Вісім сантиметрів землі, — прокоментував Леон.

Анрі насупив брови. Що міг написати той чинуша, що втік з його ста тисячами франків? Невже це набрало такого розмаху?

— У міністерстві переполох. Там ще такого не бачили, щоб до звіту було долучено сто тисяч франків крупними купюрами. Банкноти були акуратно приклеєні на сторінки. А ще був навіть додаток, в якому були переписані їхні номери.

Дідько! Той тип відіслав гроші! Прокляття!

Ця інформація добила Анрі. Він ніяк не міг зібрати докупи картину: звіт, міністерство, гроші, закриті ділянки...

Леон узявся пояснювати зв’язок.

— Інспектор описав дуже серйозні факти щодо кладовища в Даргоні. А також повідомив під присягою про спробу його підкупу як чиновника. Доказом чого є ці сто тисяч франків. Їх можна прийняти за зізнання. Це означає, що пункти звіту мають вагомі підстави, бо безпричинно чиновника не купують. Та ще й такою сумою.

Це була катастрофа.

Леон трохи помовчав, залишаючи Праделеві можливість все обдумати. Його голос був такий спокійний, що Анрі навіть здалося, що він розмовляє зараз з кимось, кого зовсім не знає.

— Шефові, — продовжив Леон, — повідомили про це сьогодні. Міністр і секунди не вагався. Можеш собі уявити: йому треба якимось чином захистити передовсім себе, тому було видано наказ про закриття усіх ділянок. Логічно ждати, що він збере всі необхідні докази, щоб ініціювати скарги, влаштувати перевірку на деяких кладовищах (це займе близько десяти днів). А потім твоя фірма постане перед судом.

— Ти хотів сказати — «наша фірма»?

Леон відповів не зразу. Однозначно, в цей вечір усе найгидкіше відбувається в тиші. Спочатку Дюпре, а потім цей... Леон заговорив дуже стриманим голосом, ніби довіряючи секрет.

— Ні, Анрі. Я хотів тобі сказати: це моє попередження. Як на маленьких вкладників, що постійно розраховують на твій успіх, ти не повинен їх розчарувати. Ця справа мене не стосується напряму. Я телефоную, щоб попередити тебе, бо ми — друзі...

Анрі колись пристрелить цього гнома, прикінчить його власними руками!

— Фердинанд Морійо також продав свої акції, — додав Леон.

Анрі не зреагував, тихо поклавши слухавку, до решти спустошений новинами. Він мав би зараз убити Жарден-Больйо, але у нього не було сил тримати навіть ножа.

У голові крутилися слова: міністр, закриття ділянок, звинувачення у корупції... Все змішалося.

Він повністю втратив контроль над ситуацією.

У нього не було часу думати, він подивився, котра година. Була майже третя ночі, коли він зайшов у кімнату Мадлен. Вона ще сиділа у ліжку, не спала. Цієї ночі в домі був такий гармидер, неможливо було склепити очі. А Леон дзвонив йому кожні п’ять хвилин: «Ти мусиш сказати йому...» Їй довелося відключити телефон. «Ти йому передзвонив?»

Раптом Мадлен замовкла, вражена, яким Анрі виглядав розлюченим. Вона бачила його заклопотаним, збудженим, пригніченим, схвильованим, навіть занепокоєним, як ото минулого тижня, коли він удавав перед нею зацькованого. Але вже наступного дня він таким не виглядав, він усе залагодив. А цієї ночі він був дуже блідий, спустошений. Його голос ще ніколи так не тремтів. А найтривожнішим було те, що він не брехав. На його виду не залишилось і сліду від звичного лукавства, крутійства. Зазвичай, лицемірство відчувається здалека, а зараз у нього був такий щирий вигляд...

Мадлен ніколи не бачила його таким.

Чоловік не вибачився за нічне вторгнення в її кімнату, він сів на край ліжка і заговорив.

Він говорив обережно те, що ще міг додати, щоб остаточно не вразити її. Але, навіть стримуючи себе в якихось рамках, те, що він говорив, шокувало. Йшлося про закороткі домовини, про тупість зажерливого персоналу, про всіх тих чужоземців, які ні слова не петрають французькою... А сама складність роботи? Важко уявити! Але треба визнати: боші таки є у французьких похованнях, є труни, наповнені землею, дрібні крадіжки на місцях. І ці звіти... Він хотів запропонувати тому функціонеру трохи грошей (ясна річ, це було зайвим...).

Мадлен зосереджено схилила голову, невже він не сам-один винен у всьому цьому?

— Зрештою, Анрі, чому лише ти маєш відповідати в цій справі? Це — надто просто...

Анрі здивувався (спочатку від власної поведінки, від того, що зміг усе це сказати, визнати, що чинив неправильно). Його також вразила Мадлен, яка слухала його так уважно. Вона не тільки захищала, вона ще й розуміла його, зрештою. З часу їхнього знайомства вони вперше поводились, як дорослі. Вони говорили незлостиво, безсторонньо, так, ніби йшлося про необхідний ремонт у домі