Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Лаюся на співробітників, одночасно набираю номер Вікторії. Навіть зв'язку з нею немає, абонент недоступний.

- Босе, ми ж люди-наказу. Ви наказали прослуховувати її телефонні розмови, а не випускати - тільки зараз говорите. Виконуємо!

Дідько!

Куди вона могла піти? Чому не дочекалася на мене?!

Пошук на найближчій місцевості не приносить ніяких результатів, у квартиру не приїжджала. На столі у приймальні знаходжу заяву…

Вікторія мені в письмовому вигляді повідомляє про те, що бере відпустку за свій рахунок. Без дати закінчення, нібито зібралася піти безповоротно. Для заяви на звільнення довелося б довше час витрачати, вона поспішала, це помітно за почерком, і біля підпису на аркуші залишилася волога пляма. Я гладжу по ній пальцем і відчуваю, моя дівчинка плакала. Для неї занадто багато трапилося потрясінь. І я ще нестриманий псих, не міг відразу вислухати.

У кінці заяви є додатковий рядок - відмова від усіх премій. Лише я розумію, що Вікторія мала на увазі. Вона так обережно показала, що не хоче грошей за фіктивність, щоб не підставити мене. Навіть ображаючись, про мене подумала…

Ще дві години витрачаю даремно на пошуки. Прийшла така жахлива думка, що її колишня подруга могла нашкодити, могла заманити кудись у пастку. Вікторія довірлива, раптом знову клюнула та повелася?

Нарешті дочекалися мерзенну дівчину Маринку. Я вже кинув всі справи і чекав на неї біля будинку разом з охороною.

Марина, побачивши нас злякалася, хотіла втекти. Не дали, зловили, не застосовуючи сили, одним тільки грізним виглядом, до заїкання довели. Підла дівчина від страху швидко розговорилася, тряслася й зізнавалася у всьому. Як ненавиділа Віку, якій завжди щастило більше. Як бажала побачити її нещасну, бідну і самотню. Але щоб вона не робила, Віці від того ще більше сяяло щастя, в той же час, на Марину сипалися штрафи, невдачі у відносинах з чоловіками та звільнення з престижної корпорації.

Втім, повного каяття в ній я не побачив, хоча й розревілася, сльозами-соплями машину бруднила. Зате швидко здала помічниць в її хитрозлобних справах. У кафе мою дівчину заманила вона, Вітя погодився з радістю, не підозрюючи про зйомку. А ось зробили фото і виклали в чат її подружки, з проханням ніколи не згадувати про їхню послугу.

Ми ще не закінчили з нею, як подружки вилетіли геть з корпорації з великим штрафом за моральну шкоду. Де може перебувати Вікторія, колишня сусідка не знала. Ми перевірили - точно не бреше. Тож, далі час на неї не треба витрачати. Шкода, вона не мужик, тоді б я відправив її в травматологію до Віті. Жінок не б'ю, хоча цю погань не завадило б добряче струснути.

Мені ніколи міркувати, чи буде вона найближчим часом мстити і знову лізти до моєї коханої Вікторії. Гаразд я, міцний боєць, всього побачив, але своєю дівчиною ризикувати не хочу. Відправляю охоронця Степана у відпустку, в навантаження даю на перевиховання Марину. Він сам зголосився відвезти її до бабці на підмогу - сотню корів щодня доїти. Багато корисних занять для неї відразу з'явиться. Далі подивлюся, допоможе їй відпрацювання чи ні.

- Будь ласка, не віддавайте йому! - з криками молила Марина.

- Вважай, що тебе взяли на нову роботу. Спробуєш брикнути чи втекти, тоді тебе в таку діру відправлю, що пекло здасться солодким містечком.

Так, я невблаганний. Занадто багато від неї вийшло проблем і підступних вчинків.

Після зустрічі з Мариною більш ясно приходять ідеї, куди запропастилася Вікторія. Один з варіантів особливо напружує... Вирушаю перевіряти, а службу безпеки прошу з'ясувати інформацію на вокзалах.

- Кирило? Про тебе тільки згадаєш, і ти тут як тут! - Алекс, підозріло радісний, зустрічає мене у своєму кабінеті автосалону.

Брат, як ніби чекав, що я приїду. З чого тоді шкіриться? Він щось знає!

- Швидко відповідай, де Вікторія?! - з лютим поглядом на нього йду.

- Фату приміряє? Точить ножі? Готує для тебе сто п'ятий пиріг? - сміється і дражнить ще більше.

- Ти добити мене збираєшся? Не вийде! Я поверну її!

Так, мене ніщо не зупинить. Кулак вже готовий вдарити в щелепу двоюрідного брата, знову гада.

- Кире, охолонь. Здурів, чи що? - Алекс відходить, показуючи, що битися зі мною не збирається. - Я ж казав, заважати не буду. У вас кохання-зітхання, а в мої плани такі глибокі почуття не входять. Навіть потішився в клубі за тебе, дурня. Або тобі мало моїх слів? Брехуном вважаєш?

- Тоді чому такий задоволений сидів, коли я увійшов?

Не заспокоююся. Шукаю в кабінеті ознаки, чи могла з'явитися тут Вікторія?

- Та ти ж по вуха застряг у своїй помічниці, - Алекс махає на мене, як на безнадійного. - Всі вже знають, що я відвоював чудове місце під новий автосалон. Три місяці боротьби і судів нарешті на мою користь закінчилися. У найближчих планах ще два відкрити.

- А, ну тоді вітаю, - виходить сухо вимовити, немає вже сил на емоції.

Падаю в крісло. Плутанина в голові. Телефон поки безжально мовчить. Нові дзвінки до Вікторії нічого не приносять. Тільки від батьків і Міші купа пропущених дзвінків з гнівними повідомленнями.

Секретарка Алекса у спокусливому яскраво-червоному костюмчику, схожому на уніформу стриптизерок, приносить мені великий келих з кріпленим напоєм. Відмовляюся, прошу міцну каву. Хоча напитися не проти. Але раптом ще є шанс напасти на слід Вікторії, і знадобиться сісти за кермо? Нерви на межі, і це помітно.

Брат випитує, що сталося. Кому-кому, а Алексу мені завжди було легко розповісти про все. Адже ми ж багато в чому схожі. Знаємо один одного з народження. Тепер разом нервуємо, напитися хочемо, але замінюємо бадьорою кавою. Я ще перевіряю, з ким спілкувалася в місті Вікторія, думаю потрусити її однокурсників…

Дзвонить начальник безпеки.

- За описами точно вона? - підхоплююся вибігати з автосалону. - Тоді все зрозуміло. Далі я сам, приступайте до роботи в корпорації за графіком.

Відключаюся. Видихаю з полегшенням.

- Вікторія вирушила до батьків, - швидко пояснюю братові, а то він відправився на парковку зі мною. - Ця версія була спочатку, але я все ж сподівався, що вона залишається поблизу.