Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Кажут, шо кєжко вмирати, як вони шось ворожіт».[2021]

— «Отут в нас була така, відьма, шо гет і молоко від корови відбирала, і вона так вмирала, то їй так ноги гнуло, руки, так не могла вмерти, так пищєла, отут за потоком».[2022]

Відьма мусить перед смертю попросити прощення за свої гріхи: «Як негодна вмерти, мучицці — то комусь зле зробив і не признався».[2023] Водночас прощали їй далеко не завжди:

— «А мені розказував батюшка, старенький. В Дубно служив. Приїхали люди, шоб він поїхав — слаба лежить — водосвятія їй зробив. Ну, він поїхав. Зайшов до хати. Сидять старі жінки, комната довга. Вона лежить на постелі. Він висповідав, миропомазання зробив. І хотів її причащати. А вона каже: «Батюшка, мене ше зараз не причащайте. Вон через дорогу, напротів, живе моя кума. То як я три місяці слаба лежу, вона мене не одвідала. Не була ні разу. Шоб вона прийшла, я хочу з нею попрощатись». Ну, та так пошли. Пішла одна жінка. Приходит, каже: «Не хоче йти». — «Ви біжіт до неї, скажіт, шо її кличе батюшка». Приходить. Стала вона коло порога, а та прощається з нею. Каже: «Прости мені, я так робила, шо ти з чоловіком добре не жила». Та прощає. «Прости мені, я так робила, шо у тебе хазяйство не велося». Прощає. «Я красу і щастя знімала з твоїх дітей і передавала на другі діти». — «Я за себе, за чоловіка і за хазяйство прощаю. Но мої діти тобі зле не зробили. Я тобі не прощу, і Бог не простить». То як вона заричала, каже батюшка, як ото бик реве. Язика висолопила наверха і скончилася. Не прийняла причастя».[2024]

— «Жабу — лізла в стайню — я її мотикою порубала, а потім в сусідки були ноги порубані. То чаривниця приходóла молоко брати, а в’на ся переробила на жабу, ’би її не пізнати. Якась тут така жóла Ганнунька, і дівка її кричала: «Чогось там лізла?» То потім, як вона вмирала, то кликала перепрошувати А я кáжу: «Ти мені ніц не зробила», — і пішла гет».[2025]

Агонія тривала іноді й тижнями: це їх так «нечистий душив», «бо ними зло керувало», «то лихоє прийде по їх смерть», «то його задавить зло», «чорти душу розносять». Грішник, помираючи, «руками відмахує, бо все чорти біля нього». За певних умов можна було навіть побачити, як чорти мучать нещасного:

— «То, казали, натягнути на голову хомут з коня, і будеш бачити, як коло неї нечистії чорти збираються. Один чоловік так зробив, то бачить, що один чорт кишки виймає, другий щось інше перекручує так, що вже не було що ховати. Та й сказав щось до тих чортів, а вони як завоятили, то аж повал зірвали».[2026]

— «Колись давно один дядько казав: «Слухай, сину…» Все казали на йогó — «вєдьмар»… Вон казав так: «Слухай, сину, якшо я помру, то шоб ти зарєзав чорне теля, і шоб було сє чорне теля на мой обєд, похорон. Тільки ти вітягнеш горло з того теляти, і як я буду лежать на лаві, то ти подивіса. В те горло шоб ти дививса». Ну, так і зробив. Зарєзали те теля… Батько вмер, зарєзали те теля, війняв те горло, ничого никому не каже, і все стоїть у порози, і все дивіцца. Подивіцца — покине… І знов подивіцца — і знов пустить… Дивівс-дивівс, а нарешті каже: «Слухайте! Варєть воду. Неправильно батька помили. Кип’ятеть воду. Треба батька міть…» Закип’ятили… Сунýв ’дне ведро кип’ятку туди — лежить. Як сунýв друге — то но в столі дирка. Хо-хо-хо-ов! Вон як подивіцца — батько лежить. Як проз трубу ту дивіцца, проз горло— чорт лежить! (Сміється. — В. Г.) От і таке було. Ну але сьо все вєтхеє…»[2027]

— «Там баба довго не могла вмерти, і одна жінка пішла з дитиною її провідати, і дитина злякалася, років два чи три. Тій малій шось показалося, а та Настя то нічого не бачила. Каже: «Мамо, тікаймо, бо чорт…» І як та баба вмерла, то, кажут, як пішов вітер по хаті — і в двери».[2028]

— «Як ти не боїшся, то ти можеш стул рядом поставити і сядь посидь. Ну, півгодини, годину. І сам почуєш на свої вуха: скільки там крику буде, як там оті цеп’ями будуть брать (цепами будуть бити — В. Г.). От тоді убедишся. Ото ті злії духи, то там брать будут [душу]».[2029]

Для полегшення смерті такої людини існувало багато способів: давали в руки страсну свічку, забирали з-під голови подушку, клали вмирущого на околіт (сніп житньої соломи, обмолочений нерозв’язаним або перев’язаний після обмолоту; обов’язково без перевесла), перекладали з ліжка на підлогу, ставили на «подошву» ніж, відкривали «задвижку» в комині, вікна, двері, «шоб душа вийшла надвір».

Найчастіше ж у стелі біля комина чи над вмирущою відьмою або «знахуром» зривали «стуль» (стелю), одну або три дошки нібито для того, щоб крізь цей отвір пройшов злий дух. У менш поширеному варіанті там, де людина конала, свердлили отвір і забивали в нього осикового кілка:

— «Одорвати доску, щоб вийшов її дух».[2030]

— «Мусять прорвать потолка, іначе не мона кончіца. Мучіца так».[2031]

— «Зорвуть столь, кришу зорвуть, а тоді вона буде вмирати».[2032]

— «У хати треба або двери одкривати, або потолка зривати. То тоді вони вмруть. То не всього потолка — три деревóни. Де він лежить, протів голови».[2033]

— «То то кажуть, як уже та, шо шось знає, отиє ведьмó, отиє все… і не може вмерти. Ну то зривають столю. То й тепер цьóго…»[2034]

— «Сусєдку хавали. Колис вже давно. Сусєдку хавали, то робили… столь зривали. Ну — шоб пролєз (Сміється. — В. Г.)».[2035]

— «А, вє´дьми тіє є. Ну, це воно шось знає, да не може померти. Столю зривали. Ну, де той м’ярец уже, шо то не може вмерти, шо не може дойти, то вже в хати зривали».[2036]

— «Ми таке чули раз, шо така була ситуація, шо не мог умерти, то столю зривають».[2037]

— «Тепер відьмарів нема. Покойна Пріська як умирала, то не могла ж умерти, да зривали кала комена дошку».[2038]

— «Кажуть, шо відьмі дуже тяжко є вмирати. Кажуть, шо роблять отвір в димар, шоби їй було легше».[2039]

— «Чародєї вмерти не могли, мучило їх. Стелю зривали над тею людиною, топіро вона вже вмре».[2040]

— «Багато є таких. Відьмурó. Вони і молоко забирають, і людям знають шо зробить. Вони й тяжко вмирають.