Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

не бідкався, що один журналіст знає про його розслідування більше, ніж він сам. Тут він не мав амбіцій. Йому хотілося лише просунутись уперед, а тому він удачно приймав будь-яку інформацію від усіх. Блумквістів далекоглядний підхід до справи виявив їхні хиби, нагадавши Янові про витік слідчої інформації й небезпеку, що на неї вони наразили хлопчика. Через це інспектор не переставав лютувати, і, можливо, саме тому його неабияк роздратували енергійні спроби керівниці СЕПО Гелени Крафт дістати його. І Гелена була не одна така. Комп’ютерники з Національної кримінальної поліції теж переслідували Яна. А ще головний прокурор Рікард Екстрем і стенфордський професор на ім’я Стівен Ворбертон з Науково-дослідного інституту штучного інтелекту, який, за словами Аманди Флуд, хотів поговорити з ним про «величезний ризик».

Бубланського нервувало це все разом з тисячею інших речей. А тут іще хтось постукав у двері. Зайшла Соня Мудіґ, утомлена й ненафарбована, з якимось незвичним виразом на обличчі.

— Усіх трьох затриманих оперують, — сказала вона. — Ми нескоро зможемо знову їх допитати.

— Ти маєш на увазі — спробувати їх допитати.

— Мені вдалося перекинутися кількома словами з Лебедєвим. Він ненадовго прийшов до тями перед операцією.

— І що він сказав?

— Що хоче поговорити зі священиком.

— Чого це всі психи й убивці тепер укинулися в релігію?

— У той час коли всі розважливі старі комісари сумніваються в своєму Бозі?

— Ну, ну…

— Лебедєв видавався пригніченим. Гадаю, це добрий знак, — промовила Соня. — Коли ми показали йому малюнок, він просто сумно відмахнувся від нього.

— Отже, він навіть не заявив, що це вигадка?

— Він просто заплющив очі й почав говорити про священика.

— Ти з’ясувала, чого хоче той американський професор, який телефонує весь час?

— Що?.. Ні… Він бажає говорити тільки з тобою. Думаю, це стосується до Балдерових досліджень.

— А що з Зандером, з тим молодим журналістом?

— Саме про нього я й прийшла поговорити. Здається, справи кепські.

— Що ми маємо?

— Він працював допізна і зник, пройшовши повз «Катарінагіссен» у компанії привабливої жінки з рудуватим чи темно-русявим волоссям і в дорогому ексклюзивному одязі.

— Цього я ще не чув.

— Їх бачив чоловік на ім’я Кен Еклунд — пекар зі Скансену. Він живе в будинку, де міститься редакція «Міленіуму». За його словами, вони були схожі на закохану пару. В усякому разі Зандер видавався закоханим.

— Гадаєш, жінка могла бути лише принадою?

— Цілком імовірно.

— До речі, чи може то бути та сама пані, яку бачили на Інгаре?

— Ми перевіряємо це. Але мене непокоїть, що вони, судячи з усього, прямували до Старого міста.

— Розумію.

— Не тільки тому, що ми саме там зафіксували сигнал Зандерового мобільника. Той огидний тип Орлов, який лише плює в мене, коли я намагаюся його допитати, має квартиру в провулку Мортена Тротцига.

— Наші люди туди вже навідувалися?

— Ще ні. Ми щойно про це довідалися. Квартиру зареєстровано на одну з його компаній.

— Сподіваюся, що ми не виявимо там чогось неприємного.

— Я теж.

Лассе Вестман валявся на підлозі в передпокої квартири на Торсґатані, дивуючись власному перелякові. То ж лише пірсингована панкувата дівка, що ледве дістає йому до грудей. Лассе мав би просто викинути її геть, буцім мале щуреня. Але його чомусь ніби спаралізувало, і це навряд чи пов’язано з тим, як дівчина вміла битися, не кажучи вже, що її нога тиснула йому на черево. Просто в її очах і в усій її постаті було щось таке, що не давало доторкнутися до неї й пальцем. Кілька хвилин він заціпеніло лежав, наче ідіот, і слухав.

— Оце згадала, — повела вона, — що в моїй родині є одна жахлива вада. Ми здатні абсолютно на все. Зокрема й на неймовірні звірства. Можливо, це якась генетична мутація. У мене, наприклад, вона виявляється в особливому ставленні до чоловіків, що знущаються з жінок і дітей. Тоді я роблюся надзвичайно небезпечною. Побачивши тебе й твого приятеля Руґера на Авґустових малюнках, я просто зайнялася бажанням натовкти тобі пику, та так, щоб ти вмився юшкою. Але, на мою думку, Авґуст уже пережив задосить, тож ви з приятелем маєте шанс відбутися самим переляком.

— Я… — почав Лассе.

— Цить, — урвала його дівчина. — Це не переговори й навіть не розмова. Я просто ставлю умови, от і все. Закон на нашому боці. Франсові вистачило мудрості записати цю квартиру на Авґуста. Що ж до решти, то все буде ось як: ти маєш рівно чотири хвилини, щоб спакуватись і забратися геть. Якщо ти чи Руґер коли-небудь поткнетеся сюди або спробуєте якось інакше дошкулити Авґустові, я завдам вам такого болю, що ви не зможете тішитися з приємностей аж до смерті. А поки що я підготую заяву в поліцію з усіма подробицями, як ви знущалися з хлопчика. Знаєш, ми маємо не лише малюнки, а ще й висновки психологів та експертів. Я також зв’яжуся з вечірніми газетами й запропоную їм матеріал, що підтвердить думку, яка склалася про тебе після нападу на Ренату Капусинську. Нагадай-но, Лассе, що ти з нею зробив? Прокусив щоку та розбив голову?

— Отже, ти звернешся до преси.

— Я звернуся до преси. Я ганьбитиму тебе й твого друга всіма відомими способами. Але, можливо, — наголошую, можливо, — вам удасться уникнути найгірших принижень, якщо ви ніколи більше не наближатиметеся до Ганни та Авґуста й не кривдитимете жінок узагалі. На вас мені, власне кажучи, начхати. Я лише хочу, щоб Авґуст і всі ми ніколи більше вас не бачили. Тож, якщо ти підеш і надалі поводитимешся пристойно, наче сором’язливий, боязкий монах, усе, можливо, буде добре. Звичайно, я в цьому сумніваюсь: ти ж знаєш, що ймовірність повернутися до знущань із жінок досить висока, а ти ще той виродок. Одначе, коли тобі трохи пощастить, ти побореш свій запал… Затямив?

— Затямив, — відповів Лассе, ненавидячи себе за ці слова.

Але він не мав іншої ради, як погодитися, скоритися й робити те, що йому звеліли. Тож він устав, пішов до спальні й поспіхом спакував свій одяг. Потім покинув квартиру, прихопивши пальто й мобільника. Іти йому не було куди.

Таким жалюгідним, як тепер, Лассе ніколи не почувався. А надворі на нього накинулася холодна хвища.

Лісбет почула, як грюкнули вхідні двері, і на кам’яних сходах стихли кроки. Вона глянула на Авґуста. Хлопчик виструнчився й нерухомо стояв, уважно дивлячись на неї. Дівчина аж зніяковіла. Ще мить тому вона мала цілковитий контроль над ситуацією, а тепер почувалася невпевненою.

І який ґедзь укусив Ганну Балдер? Здавалося, жінка от-от розридається.