Читати книгу - "Дівчина у павутинні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я б хотіла від щирого серця… — почала Ганна.
— Цить, — урвала її Лісбет. — Ось квитки на літак до Мюнхена. Виліт сьогодні о сьомій п’ятнадцять вечора, тож покваптеся. Я організувала вам транспорт з аеропорту прямісінько до «Замку Елмау». Це гарний готель недалеко від Гарміш-Партенкірхену. Ви житимете там під прізвищем Міллер у великій кімнаті на горішньому поверсі. Щонайменше три місяці. Я зв’язалася з професором Еделманом, пояснивши йому всю важливість цілковитої конфіденційності. Він регулярно навідуватиме вас, щоб переконатися, що про Авґуста добре піклуються. Еделман також подбає про відповідне навчання для нього.
— Ви жартуєте?
— Цить — я сказала. Поліція має Авґустів малюнок, і вбивця за гратами. Але люди, які стоять за всім цим, досі розгулюють на свободі. Передбачити їхні плани годі. Ви мусите негайно покинути квартиру. Я маю інші справи, тому найняла водія, що відвезе вас до Арланди. Може, його вигляд і дивакуватий, однак він нормальний хлопець. Звіть його Чума. Все зрозуміли?
— Так, але…
— До біса всі «але»! Просто слухайте сюди: нізащо не користуйтеся весь цей час ні своєю кредиткою, ні мобільним телефоном, Ганно. Я придбала вам зашифрований мобільник, блекфон, на той випадок, якщо вам треба буде зняти тривогу. Мій номер уже є в пам’яті. Готель оплачую я. Ви додатково отримаєте тисячу крон готівкою на непередбачені витрати. Питання є?
— Це безумство!
— Нi.
— Але звідки у вас такі гроші?
— Я можу собі це дозволити.
— Як ми?.. — Ганна затнулася, геть збившись із пантелику.
Здавалося, вона не знає, що й думати. Зненацька жінка розплакалася.
— Як ми можемо віддячити вам? — крізь сльози видушила вона.
— Віддячити?
Лісбет повторила це слово так, ніби воно було їй зовсім незрозуміле. Коли Ганна наблизилася, простягаючи до неї руки, дівчина подалася назад і, знову втупившись у підлогу передпокою, сказала:
— Наберіться духу! Опануйте себе й перестаньте вживати оту чортівню, якою ви користуєтеся, — таблетки чи ще щось. Отак можете мені віддячити.
— Добре…
— І якщо комусь знову спаде на думку, що Авґуста треба віддати до притулку чи до якогось іншого закладу, боріться так запекло й безжалісно, як тільки зможете. Цільте в найуразливіші місця. Будьте воїном.
— Воїном?
— Саме так. Не дозволяйте нікому…
Лісбет замовкла, зміркувавши, що то, либонь, не найкращі прощальні слова. Потім вона вирішила, що з неї досить, і, розвернувшись, попрямувала до вхідних дверей. Та віддалитися вона не встигла. Авґуст знову почав бурмотіти, і цього разу його слова були цілком розбірливі.
— Не йди, не йди… — повторив він.
Не маючи на це доброї відповіді, Лісбет лише сказала:
— Усе буде гаразд, — а потім додала, ніби розмовляючи сама з собою: — Дякую, що закричав уранці.
На мить у квартирі залягла тиша і дівчина замислилася, чи треба казати щось іще. А тоді просто обкрутилась і вислизнула в двері.
Ганна крикнула їй услід:
— Ви не уявляєте, як багато це важить для мене!
Проте Саландер не почула ні слова. Вона вже збігала сходами до своєї автівки, що стояла на Торсґатані. Коли Лісбет дісталася моста Вестербрун, їй через програму «Редфон» зателефонував Мікаел Блумквіст, сказавши, що Агенція національної безпеки напала на її слід.
— Перекажи їм, що я теж у них на хвості, — відповіла дівчина.
Приїхавши до Руґера Вінтера, Лісбет налякала того мало не до смерті. Потім, діставшись додому, вона засіла за свій зашифрований файл АНБ, але до розгадки так і не наблизилася.
Ед з Мікаелом весь день напружено працювали в номері готелю «Ґранд». Ед розказав фантастичну історію, і Мікаел тепер міг написати ексклюзивний матеріал, якого так потребували Еріка й «Міленіум». Це було знаменито. Проте Блумквіста не полишала тривога. І не тільки через те, що досі ніхто не знав нічого про Андрея. Ед явно щось приховував. Чому він узагалі з’явився й чому докладає стільки зусиль, щоб допомогти невеличкому шведському журналові, далекому від усіх владних осередків США?
Це, звісно, можна було вважати за обмін послугами. Мікаел пообіцяв не писати про гакерську атаку і принаймні наполовину погодився спробувати вмовити Лісбет поговорити з Едом. Та навряд чи цього пояснення було досить, тож Мікаел на те, щоб слухати Еда, присвятив стільки ж часу, скільки й на читання поміж рядків.
Нідгем поводився так, ніби неймовірно ризикував. Вікна були зашторені, а мобільники лежали на безпечній відстані. У кімнаті віяло духом параної. На готельному ліжку були розкладені секретні документи. Блумквістові дозволили читати їх, але не цитувати чи копіювати. Час від часу Ед переривав свою оповідь, щоб обговорити технічні аспекти захисту журналістських джерел. Здавалось, він з маніакальною одержимістю намагався простежити, щоб витік інформації не можна було пов’язати з ним. Раз по раз він нервово прислухався до кроків у коридорі й зиркав у просвіт між шторами, щоб переконатися в тому, що за ними ніхто не підглядає, і все ж… Блумквіст ніяк не міг позбутися відчуття, що це звичайнісінька вистава. Він дедалі більше впевнювався, що Ед цілком контролює ситуацію, чудово знає, що робить, і навіть не дуже боїться, що їх хтось підслухає. Журналістові спало на думку, що Ед просто вдає комедію за вказівкою своїх керівників і, можливо, навіть його, Мікаела Блумквіста, наділили в ній роллю, якої він ще не зрозумів.
Отож цікавим було не тільки те, що Ед казав, а й те, що він замовчував і чого хотів домогтися цією публікацією. Якоюсь мірою його спонукала до цього й злість. Кілька покидьків з Департаменту захисту стратегічних технологій АНБ не дали Едові спіймати гакера, що вдерся в їхню систему, бо боялися постати перед світом зі спущеними штанами. Саме це, як він сказав, його вкрай роздратувало. Тут Мікаел не мав причин не вірити йому. Та й сумніватися в тому, що Ед щиро хоче знищити цих людей, «розчавити їх, стерти своїм чоботом на порох», не випадало. Воднораз у цій історії було й щось інше, від чого Нідгем трохи нітився. Інколи здавалося, що він бореться з якоюсь самоцензурою.
Час від часу Блумквіст спускався у вестибюль, щоб чогось випити чи зателефонувати Еріці й Лісбет. Еріка завжди відповідала після першого ж гудка, і хоч вона й сам Мікаел виявляли величезний ентузіазм щодо майбутньої статті, однак у їхніх розмовах відчувався важкий і похмурий підтекст, бо про Андрея
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.