BooksUkraine.com » Бойовики » Повзе змія 📚 - Українською

Читати книгу - "Повзе змія"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Повзе змія" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 129
Перейти на сторінку:
один. І що тепер — немає Олени Суржі? Нову виховувати в своєму колективі? Для цього призупинити програму? Хріна з два! З дівчинкою він проведе серйозну розмову. Сьогодні ж увечері. Буде лагідним, терплячим, навіть дозволить собі повірити в деякі її фантазії.

Телефон не вгавав, Малиновський нарешті зняв трубку:

— Слухаю.

— Романе Романовичу, на першій лінії якийсь чоловік. Каже, особисто, інформація у справі Баглая.

— Хто такий? — Роман насторожився. — Назвався?

— Хоче говорити лише з вами.

— Ану, давай його сюди.

Невже цей Баглай і його скоро почне переслідувати? У фігуральному значенні цього слова, звичайно…

— Алло.

— З ким я говорю? — цей голос був незнайомий Малиновському, та це ще нічого не означало, бо він дуже рідко впізнавав голоси по телефону, в основному угадував тих, із ким спілкувався щодня. Можливо, із цим невідомим він так само колись перетинався, але голосу не запам’ятав.

— З ким би ви хотіли?

— Я дзвоню на кримінальну програму. У мене не так багато часу, дзвоню з автомата, на карточці зовсім мало лишилося.

— Тоді висловлюйтесь чітко. Хто ви?

— Мені… Ну, я знаю, що про гроші треба говорити з продюсером у вашій системі. Ви можете заплатити мені за інформацію про Баглая? Знаєте такого? Тільки не брешіть…

— А якщо я зараз покладу трубку?

— Знову подзвоню. Вас звуть Роман Романович, правильно? Мені секретарка сказала.

— Це не таємниця. Ви хто?

— Колишній працівник міліції. Дивлюся ваші передачі. Ви показували про Баглая, а він тепер утік і менти не можуть його знайти. Вам, я так думаю, заборонили про це широко говорити.

— Ви не назвалися.

— Яка різниця, ви ж усе одно не знаєте мене. При зустрічі покажу документи. Коротше, вас цікавить інформація про те, де зараз може бути Баглай і що він уже накеросинив на волі?

— Звідки я довідаюсь, що вона правдива?

— Кажу ж вам — я колишній опер.

— Тоді чому не ставите до відома міліцію?

— Не хочу. Слухайте, в мене справді здихає карточка. Ви можете використати мою інформацію десь на вашому каналі. Можете торгуватися нею з ментами. Чуєте, я можу навіть на камеру наговорити, тільки морду мені затонуєте і голос поміняєте, да. Зрештою, мені не важливо, що ви з нею зробите. Просто в мене є товар, я хочу його продати, ось і все. Слухаєте?

— Приходьте до мене. По телефону справді несерйозно…

— Не проканає. Зараз чотирнадцята сорок, правильно в мене годинник іде?

— На три хвилини поспішає. Мій годинник постійно точний.

— Хай так. Можете виїхати кудись у центр? Тільки не викликайте шофера, у вас є власна машина?

— Я завжди сам за кермом.

— Клас. Тоді їдьте до парку Шевченка. Просто я не киянин, нечасто бував у місті, погано орієнтуюся. А парк Шевченка знаю. З того боку, де університет червоний, да. За півгодини, нормально?

— Сорок хвилин, — машинально промовив Малиновський.

— Нехай сорок. Яка у вас машина?

— «Фольксваген-гольф», зелений. Темно-зелений.

— Там, із того боку парку, є стоянка. Пригальмуйте біля неї, я сяду до вас у машину. Якщо вас не буде до третьої, більше не дзвонитиму. Знайду іншого вдячного покупця. Все, до зустрічі.

Малиновський здивовано подивився на трубку, так і не зрозумівши, чому дозволив утягнути себе в досить сумнівну розмову. Першою думкою було зателефонувати генералові й довести цю інформацію до його відома, та він швидко відкинув її. Хоч би ким виявився цей колишній мент, як він сам себе назвав, діє він правильно. Романові, коли чесно, трошки набрид той тиск із боку Савченка та іже з ним. Можна подумати, телебачення обслуговує МВС і мусить працювати за їхніми дурними правилами. Хто кому потрібніший, ось про що думати треба, чорт забирай!

Справді, невідомо, чи запропонує колишній опер щось варте уваги. Вислухати його принаймні треба. Зрозуміло, він покаже лише одну перлину з усього скарбу. Але в разі, якщо він дійсно підготував бомбу, можна труснути калиткою. Бач, навіть записатися на камеру не проти. Може так статися, тішив себе думкою Малиновський, що він за сорок хвилин отримає інформацію, невідому ментам. Тоді справді варто почати обережні торги, і вже почати готувати фундамент для чергової програми: як шукали втікача, приміром. Або щось інше. Взагалі ідеальний варіант — корисну інформацію вони ніде широко не оприлюднюють, зате після цього в роботі з правоохоронними структурами почнеться новий етап. Ексклюзив, жодних закритих тем та перешкод, питання вирішуються лише одним телефонним дзвінком.

Від перспектив у Малиновського трохи запаморочилося в голові. Він підхопив куртку і рушив на вихід, та раптом зупинився, крутнувся на підборах. Обережність не завадить. Роман майже ніколи в житті не користувався вогнепальною зброєю, та на початку літа приятель-банкір, один із спонсорів каналу та кримінальної програми зокрема, презентував продюсерові новенький парабелум. Мовляв, тепер матимеш справу з бандюгами, то тримай для самозахисту. Той-таки приятель допоміг досить швидко оформити дозвіл на право зберігання та носіння свого подарунка. Кілька разів Малиновський брав зброю із собою в машину, просто так, для самозаспокоєння і відчуття певної переваги над іншими. Нинішня зустріч, здається, може стати першим реальним приводом узяти парабелум із метою самозахисту. Хоч би як було, а пропозиція таки стрьомна. Невідомо, як поведе себе колишній опер, може, доведеться шугонути.

Відчувши у внутрішній кишені шкіряної куртки вагу пістолета, Малиновський остаточно повірив у себе заспокоївся. Попередивши секретарку, що їде на зустріч і повернеться години за дві, не пізніше, спустився до чорного ходу. Свою машину він, як і все начальство, ставив у дворі, на окремій стоянці. До призначеного незнайомцем часу лишалося менше півгодини, поїздка через центр обіцяла пробки, та сьогодні

1 ... 108 109 110 ... 129
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повзе змія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повзе змія"