BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111
Перейти на сторінку:
Галя; або випаде починок з рук у Мотрi, глухо вдариться об пiл i роз­буркав тишу сумну. Тiльки коли-не-коли вирветься з уст живе слово, пронесеться по хатi, як мара страшна, зля­кавши i сум, і нiмоту, - та й замре без вiдгомону. Чiпка собi нудиться свiтом, коли немає нiкого з товариства. Ляже - душно йому, встане - холодно. Слухав iнодi, що розказує мати з свого молодого вiку - i встають перед його очима дитячi лiта, встає сива бабуся, дiд, степ, вiвцi... "Щасливий я був тодiї " - дума вiн i не знає, де тепер себе дiти.

Нiч, як куйовда, стояла надворi; мела страшенна хуга; завiрюха крутила; та холод такий, що страшно й носа ви­ткнути з хати; мороз перся в хату, позамуровував шибки узорчатими виводами; а в димарi, як голодний звiр, ревла та вила вiдьма-буря, кидаючи в вiкна кiм'ями снi­гу, мов хто добивався в хату знадвору. Галя й Мотря сидi­ли собi та мовчки пряли. У кожної чогось так тяжко було на серцi, що вони аж попригинались до гребенiв. Чiпка лежав на лавi, задравши голову вгору, мовчки дивився в стелю та слухав божевiльнi заводи буйного вiтру. Свiчка на тринiжку неясно горiла; знай гнiт нагоряв-жужели­вся, i знай його зривала або Мотря або Галя, кленучи во­гонь, що так немилосердно пiк у пучки. Разiв два чи три ненароком свiчку зовсiм гасили - i тодi в темрявi проносився жарт та смiх, немов боявся свiту, бо справдi, коли знову засвiчували свiтло, то немов воно замикало вуста їм - нi одне слово не зривалося з язика, наче то не люди сидiли, а якiсь тiнi - глухi й нiмi...


Коли це зразу, як грiм, загуло коло хати, й почало щось стукати у вiкно. Чiпка кинувся, скочив з лави, мов хто його скинув з неї, та мерщiй надвiр. Засов клацнув, почувся гомiн, тупiт. Незабаром Чiпка ввiв у хату Лушню, Матню, Пацюка та ще чоловiка семи незнайомих людей. Були мiж ними москалi i Сидiр там, були й простi.


- Господи! - ледве вимовила стиха Мотря та й прикипiл­а до гребеня.


- Здоровi в хату! - обiзвався дехто.


- А ти, стара, вже одужала? - питає Матня Мотрi. - Оже їй-богу, час тобi вже вмирати. Дивись: зуба в ротi немає, а ти ще й досi живеш - марно тiльки хлiб переводиш!


- Вiдчепись од мене, лихий чоловiче! Чого ти при­йшов у чужу хату насмiхатися з старої людини? - од­казала Мо­тря.


- Не займай її, Якиме, - обiзвався Пацюк: - бач, як зуби ви­скиря... покусає ще!


- Щоб уже ти вискиряв та й не стуляв їх нiколи, розбиш­ако! - гiрко мовила Мотря.


Гайдамацтво пiдняло регiт.


Галю разом ухопив за серце жаль i образа; серце в неї затiпалось.


- I воно так слiд добрим людям робити?! - призро кинул­а вона цим питанням у 'вiчi товариству.


Регiт стих; усi похнюпили очi в землю; одна тiльки Га­ля гостро дивилася на всiх гультяїв - i червона краска гра­ла на її щоках, тодi як серце пiдкидалося в грудях, а гру­ди поривчато дихали. Разом i лиха й хороша була вона в ту годину. Як вовчиця, оберiгаючи дiтей, уся наїжиться, жде тiльки одного замаху, щоб разом кину­тись на свого ворога - так вона - гордо й призро дожи­дала ще хоч одного слова... Слова не було.


Чiпка помiтив скриту бурю, похопився промовить: "Хо­дiм, пани-браття, в свiтлицю, бо тут з бабами нiякого пива не звариш... хай вони собi прядуть..."


Як ноги вломили братчики з хати - мерщiй перейшли за Чiпкою в свiтлицю, Мотрi зробилося так тяжко на ду­шi, так гiрко на серцi, що вона аж не зисидiла на гребенi; встала, побралася на пiч, лягла - та так i залилася сльо­зами. А Галя, оставшись одна, думала: "Пiдожди ж! Пi­дуть твої братчики... це вже не первина... постiй же... проклятi, каторжнi!" - i лютувала разом на Чiпку i на його товариство.


А в свiтлицi тим часом обходила рядова, розв'язувала й без того смiлi язики, дурманила безпутним життям за­дуренi голови, надавала силу i без того дужiй волi; неслися смiхи, реготня, гвалт окривав хату i несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею.



- А що, отамане? - обертається Лушня до Чiпки: - в яку мутну воду закинемо сю нiч свiй невiд?


- Коли б так, щоб i недалеко, i рибки пiймати, - вставив червоний, як пiсля лазнi, Матня.


- Ми оце з Петром, - веде далi рiч Лушня, - налагоди­лись до Хоменка на хутiр.


- Воно туди й небезпешно, - обiзвався хтось з гурту: - в його така вармiя...


- Та правда, що в його три сини, як кати, - каже Лу­шня, - та й сам такий, що, посмоливши вiрьовку, ведмедя вдер­жить, - та сiлькiсь! Он той братко припас задля його таку важну штуку, що й не здивує. - Кажучи се, Лушня показав на москаля Сидора.


- Яку? - питає Чiпка, котрий до того мовчав. Сидiр ви­тяг з-пiд поли рушницю, мовчки показав


Чiпцi. Той понуро глянув - i нiчого не одказав.


Обiйшла ще раз чарка кругом столу, - посоловiли


в кожного очi ще дужче.


- Та коли йти, братця, то вже й пора, - своє-таки Лу­шня.


- Чи пора, то й ходiмо, - понуро одказав Чiпка, пiдводяч­ись.


За ним повставали другi. Випили ще на дорогу; ви­йшли з хати. Чiпка погасив свiтло - i собi за ними... "Кукурiк­у!" - прокричав на сiдалi пiвень, залопотавши крила­ми. Усi кинулись.


- Пху, проклятий!.. перелякав!!. - обiзвався Лушня.



Галя почула, що п'яна зграя побралася. "Чи то ж то й Чiп­ка пiшов, чи може, в свiтлицi?" - подумала вона, взя­ла свiчку i пiшла в свiтлицю.


У свiтлицi не було нi душечки. На столi стояли порож­ня пляшка з горiлки, та три порожнiх чарки, та два полу­миски на денцi з росолом, - видно, були з огiрками. На сто­лi поналивано горiлкою, понакришувано хлiба, де-где ва­лялися недоїденi гузки з огiркiв. Пiд столом валявся по­рожнiй боклаг, аж воронка торохтiла. Ослони в хатi попе­реставлюванi: один вздовж, другий впоперек. Накурено так, що дихати важко було; страшенно смердi­ло горiл­кою... Сказати: була то не свiтлиця заможного ха­зяїна, а корчма п'яна!


Галя не могла довго побути в нiй, так її давив дим, змi­шаний з горiлкою. Вона грюкнула дверима - i увiйшла до себе в хатину, де стояла її постiль, заслана добрим

1 ... 110 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"