BooksUkraine.com » Фантастика » Капітула Дюни, Френк Херберт 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

152
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Капітула Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 133
Перейти на сторінку:
портом приземлення і знайшла грудкуваті виступи, що розкрутилися в ремінну сітку. Почула, як інші виконують команду пілота.

— Усі пристебнулися? Залишайтеся так до мого наказу. — Голос долинав з плавучого голосника за його сидінням біля консолі керування.

— Бап! — відірвалася пуповина. Одраде відчула легкі рухи, але вид у реле біля неї показав, що не-корабель напрочуд швидко віддалявся. Зник з очей.

«Рушає у своїх справах, перш ніж хтось встигне його простежити».

Ліхтер виявився несподівано швидким. Сканери інформували про планетарні станції та перехідні бар’єри на відстані понад вісімнадцять годин польоту, але підморгування їхніх ідентифікаційних крапок було видиме лише тому, що це світло підсилювалося. Віконечко сканера підказувало, що об’єкти станції можна буде розгледіти неозброєним оком трохи більше, ніж за дванадцять годин.

Зненацька відчуття руху припинилося, Одраде більше не відчувала прискорення, про яке сповіщали їй очі. «Кабіна з силовими підвісками. Іксіанська технологія нуль-поля для такого малого кораблика». Звідки Теґ його роздобув?

«Я не маю потреби знати. Навіщо розповідати Матері Настоятельці, де розташована кожна дубова плантація?»

Вона стежила, як упродовж години почалися сенсорні контакти, і мовчки подякувала Айдаго за його проник­ливість.

«Починаємо пізнавати цих Всечесних Матрон».

Захисна схема Перехрестя була тепер очевидною навіть без аналізу сканера. Площини, що перекриваються! Саме так, як передбачив Теґ. Зі знанням про розміщення бар’єрів люди Теґа могли зіткати ще одну кулю довкола цієї планети.

«Це не може бути так просто».

Невже Всечесні Матрони такі впевнені у своїй нездоланній силі, що ігнорують елементарні заходи безпеки?

Четверта Планетарна Станція послала виклик, коли їх відділяло трохи менше трьох годин дороги.

— Назвіть себе!

Одраде почула в цій команді попередження «бо інакше».

Відповідь пілота, вочевидь, стала для спостерігачів несподіванкою:

— Ви прибуваєте малим контрабандистським кораблем?

«Отже, вони це розпізнали. Теґ знову мав рацію».

— Я збираюся спалити сенсорне обладнання в розгоні, — сповістив пілот. — Це дасть нам додаткову тягу. Перевірте, чи всі надійно пристебнуті.

Четверта Станція помітила це.

— Чого ви збільшили швидкість?

Одраде похилилася вперед.

— Повтори пароль і скажи, що наша група втомилася від надто довгого перебування в обмеженому просторі. Додай, що я забезпечена запобіжним передавачем життєсигналів, щоб перестерегти моїх людей у разі моєї смерті.

«Вони не знайдуть шифру! Кмітливий Дункан. Чи здивується Белл, виявивши, що він приховав у Кораблесистемі? “Більше романтики!”»

Пілот передав її слова. У відповідь отримав наказ:

— Зменшіть швидкість і дотримуйтесь цих координат при посадці. Від цього моменту ми беремо на себе керування вашим кораблем.

Пілот торкнувся жовтої панелі на своїй клавіатурі.

— Саме так, як казав башар. — У його голосі лунало злорадство. Він скинув каптур з голови й обернувся.

Одраде була шокована.

«Кіборг!»

Обличчя було металевою маскою з двома блискучими срібними кульками замість очей.

«Ступаємо на небезпечний ґрунт».

— Вам не сказали? — спитав він. — Не витрачайте жалощів намарне. Я був мертвим, а це дало мені життя. Це Клербі, Мати Настоятелько. Коли ж я помру цього разу, то куплю собі життя гхоли.

«Прокляття! Ми розплачуємося монетами, які в нас можуть не прийняти. Надто пізно щось міняти. І це був план Теґа. Але… Клербі?»

Ліхтер приземлився плавно, що свідчило про чудове керування Четвертої Станції. Одраде розпізнала цю мить, бо окультурений ландшафт на моніторі її сканера перестав рухатися. Нуль-поле вимкнено, вона відчула гравітацію. Люк просто перед нею відкрився. Температура приємна, тепло. Галас назовні. Діти змагаються в якійсь грі?

З багажем, що плив позаду, вона зійшла на короткі східці й побачила, що галас справді долинав від великої групи дітей на сусідньому полі. Усі дівчатка, старші підлітки. Буцали головою по м’ячу з силовими підвісками, перекидаючи його туди-сюди. Пищали і вигукували під час гри.

«Постановка спеціально для нас?»

Одраде вирішила, що це цілком імовірно. На цьому полі було близько двох тисяч молодих жінок.

«Гляньте, скільки рекрутів до нас прибуває!»

Ніхто їх не вітав, але Одраде побачила знайому будівлю на брукованій вуличці ліворуч від себе. Вочевидь, витвір Космічної Гільдії з недавно доданою вежею. Вона говорила про вежу, роззираючись довкола і передаючи через імплант дані про зміни у Теґових планах місцевості. Хоча жоден, хто будь-коли бачив будівлю Гільдії, не міг помилитися щодо цього місця.

Тож на цій планеті все було, як і на інших планетах Перехрестя. Десь у записах Гільдії були її серійний номер і код. Планета так довго була під контролем Гільдії, до Всечесних Матрон, що в перші моменти сходження з облавка, коли вони відчули ґрунт під ногами, все навколо мало особливий присмак Гільдії. Навіть гральне поле спроєктоване для зустрічей Навігаторів просто неба в їхніх величезних контейнерах з меланжевим газом.

Присмак Гільдії. Він складався з іксіанської технології та навігаторського дизайну — будівлі, закручені довкола простору в найбільш енергооощадний спосіб, прямі доріжки, кілька рухомих тротуарів. Тротуари поглинали надто багато енергії, а потребували їх лише ті, кого зв’язувала гравітація. Біля Летовища не було жодних квіткових насаджень. Легко могли стати жертвою випадкового знищення. І ця вічна сірість усієї конструкції — не срібна, а тьмяна, як шкіра тлейлаксу.

Велика споруда ліворуч від неї мала опуклу форму з виступами: одні округлі, інші загострені. Це не був пишний готель. Містив, звичайно, і багаті кімнатки, але нечисленні, для дуже поважних персон, переважно інспекторів Гільдії.

«Теґ вкотре мав рацію. Всечесні Матрони зберегли наявні споруди з мінімальними перебудовами. Вежа!»

Тут Одраде нагадала собі: це не лише інший світ, а й інший соціум з власним соціальним клеєм. Вона оволоділа цим знан­ням завдяки Поділу з Мурбеллою, але не вважала, наче глибоко збагнула, що поєднувало Всечесних Матрон. Це, безперечно, була не лише жадоба влади.

— Прогуляймось, — сказала вона і першою рушила по брукованій доріжці до величезної споруди.

«Бувай, Клербі. Підірви свій корабель якомога швидше. Нехай це буде нашою першою великою несподіванкою Всечесним Матронам».

Коли вони наблизилися до споруди Гільдії, та начебто здійнялася ще вище.

Щоразу, коли Одраде бачила одну з цих функціональних конструкцій, найдивнішим для неї було те, що хтось їх дуже ретельно запланував. Усі деталі мали своє призначення, хоч інколи треба було покопатися, шукаючи його. При багатьох виборах бюджет диктував зниження якості, будівлі радше мали бути витривалими, ніж розкішними чи приємними для очей. Компроміс, як більшість компромісів, не вдовольняв нікого. Контролери Гільдії, без сумніву, нарікали на ціну, а теперішні мешканці досі могли дратуватися через хиби. Байдуже. Ось річ, відчутна на дотик. Вона тут для використання просто зараз. Черговий компроміс.

1 ... 108 109 110 ... 133
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітула Дюни, Френк Херберт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітула Дюни, Френк Херберт"