Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Тільки в тім разі, коли б московські революційні] організації признали наші національні права і право мати свою державу, Україну вільну, непідвладну, право самостійно управлятися на своїй землі; коли б вони признали це не тільки на словах, але і ділом підперли наші національні вимоги, тільки б в тім разі можлива наша запомога москалям, а без цієї умови наша честь не дозволяє нам мати з ними нічого спільного[336].

Ми кличем усіх українців організуватися, поєднатися. Сі організації бу — дуть певним і міцним щитом і проти капіталістів, і проти москалів. Без організації нас жде тільки смерть, а організація наших сил поведе нас до волі і щастя. Хай же завсігди буде наша думка: без сили нема права; щоб здобути право, треба мати силу. Сю силу, що нам потрібна, дасть нам організація, своя, власна, національна, українська. Наша нація тепер складається майже виключно із робітників і селян, людей, що найбільш страждають від утиску і експлуатації. Організації селян будуть, з одного боку, непереможним заборолом проти земельних володарів, здебільша москалів або змоскалізованих ренегатів, що загарбали собі всю землю нашу, так само, як організації робітників по містах будуть непоборною перепоною для павуків-капіталістів; з другого боку, спільна організація робітників і селян виборе їм політичну свободу.

Коли наш рідний край вкриється робітницькими і селянськими організаціями, що переймуться одним духом, однією душею, одним заміром, коли вони присягнуть до смерті стояти один за одного і боротися за своє право панувати на рідній землі, тоді хто здатний, хто спроможен зупинити їх, як вони встануть страшною хвилею? — Ніхто.

Ця хвиля змиє неправду з землі нашої, воля справження розіллється од краю до краю землі нашої, і зійде сонце свободи і любо оглядатиме наш край, де не буде пана чи хлопа, тільки вільні люди праці, вільні члени вільної держави.

Москалі нас живих ховають у могилу: кажуть, що Україна умерла навіки. Та рано радіють наші вороги! Україна знову встає. Перед держать робітники як найбільш культурний елемент української нації, а за ними величезна безкрайня маса селянства. Займайте ваше славне місце, робітники, і ведіть народ український до волі і просвіти! Хай буде виписано на вашому прапорі: «Добуваємо собі України вільної, самостійної, демократичної, без пана і хлопа, а тільки для вільних людей вільної праці» — і буде тоді 1-го мая — ваше робітницьке свято — святом цілої української нації.

[Листівка з приводу вибуху біля пам’ятника Пушкіну в Харкові 31 жовтня 1904 р.]

Цієї ночі зривано монумент, встановлений поету Пушкіну в м. Харкові на Театральній площі.

Цим ми заявляємо московському суспільству й правительству ось що:

1. На території Слобідської України, традиції якої сягають аж до славних часів гетьмана Богдана, не має бути нікому і ніякого монумента з чужинців. Пушкін був цілковито діячем для московського народу і ніякої культурної ваги для нас не має, хіба крім нікчемної і деморалізуючої для наших синів. Бо, узиваючи зрадниками наших патріотів і лаючи ганебно всі політичні і культурні тенденції наших попередників, тенденційно перебріхуючи історичні події всього світу — це значить в очі ображати нас!!! І цей літератор московський, що підло-брехливо змальовував в своїх творах постать нашого патріота Гетьмана Івана Мазепи, має собі пам’ятника на історично нашій, але силоміць загарбаній території!!!

2. Хай знає московське суспільство, що пам’ятник Пушкіну не має собі місця на Україні ще і тому, що наш національний геній — поет Шевченко замучений московськими хурдигами та далекими засилками, не має і досі собі пам’ятника на рідній Україні, бо московське правительство заборонило його ставити!!

Хай вже наші гроші, що зідрані московським правительством і панством, ідуть на всякі пам’ятники, але, панове москалі!!, становіть їх у себе і не несіть нам на очі. Бо цим ви викликаєте нас до помсти за всі ваші добродійства. Шевченко є наш Великий Поет, а Пушкін ваш, тож кому швидше має бути пам’ятник на Україні??!!!

3. Заборона нашої мови, літератури та преси покличуть за собою вчинки з нашого боку, подібні до цього. Коли ви, панове москалі, не слухаєте наших благань, то послухайте Бога!! Слухайте: ми вимагаємо для себе вільного слова, вільного друку, нижчої, середньої і вищої школи з українською викладо-вою мовою, подібно до університетів і шкіл в Галичині!!

Спілка гетьмана Богдана з Московщиною була як вільний з вільним, а тепер що діється на Україні?? Українці, дивіться: у вас перед очима становлять монументи тим москалям, що вас в ніщо звернули!!! Все ваше осміяне, попсоване, а вас, як безголосну отару, женуть на Далекий Схід, одстоювати хижацькі заходи московських капіталістів та високопоставлених здирщиків! Чи мало лилось української крові за московські інтереси? Згадайте всіх мучеників, що стратили собі життя від московських катів за Україну. Кров наших замордованих попередників і сучасних діячів, що гниють у тюрмах, кличе нас до помсти!!! Кров за кров!!! Не несіть, панове москалі, до нас своєї культури «огнем і мечем». Бо вже прокидається Україна до бою!! Ви скуштуєте на своїй шкурі нагая і шаблі нових Гонтів і Залізняків!!!

Нам освітлює шлях велика зоря.

«Самостійна Україна» — Оборона України.

31.Х.04.

ЦДІА України. — Ф. 336. — Оп. 1. — Спр. 794. — Арк. 1.

Лист Миколи Міхновського — адвоката Присяжного

В дрібненькій обрусительській газеті «Лубенские отклики» уміщено пасквіль на мене. Зневажаю відповідати пасквілянтам взагалі, анонімам же й поготів. Але уважаю потрібним говорити до українського громадянства і то на таку тему, яку в нас охоче замовчують або швидше збувають нещирими словами.

Річ проста: як адвокат, я оборонявся в суді в дуже багатьох процесах тих українських селян, які в році 1905, захоплені загальним визвольним рухом, не зумівши знайти кращих способів боротьби, розгромили панські дворища та єврейські крамниці. Ця моя діяльність викликала різну оцінку в різних кругах. Думаючи над сим, я побачив: те, що я обороняв селян, які розгромили панські дворища, в очах мого пасквілянта та йому подібних зовсім не є зле. Навпаки, він дуже хвалить д. Ратнера[337] та інших адвокатів, які зробили собі славу, власне виступаючи в таких та подібних процесах; цебто, й обороняючи селян, які розгромили