Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

загалом вразливі до чужого. Деякі вірші Дросте[61] дають можливість припустити, що мак принаймні досягає цього рівня. Особливо я думаю тут про «Пробуджену ніч». Де Квінсі має велику насолоду від його влади та розкошів, а також від його жахів — це засвідчує знаменитий пасаж «Сповіді», присвячений римському консулу. Таким бачать світ боги.

Мрійник надає перевагу самотності; він не хоче бути кимось заскоченим. Реальний світ несе для нього небезпеки, принаймні прокляття бути смішним. Бодлер зобразив це в символі альбатроса як передвісника[62]. Вже завдяки цьому віршеві його подорож на Далекий Схід була для нього недаремною, тим паче для нас. Там боги завмирають радше в позі мрійників, ніж в образі героїв чи страждальців. Медитація є формою духа, в якій сновидіння і думка підступають дуже близько одне до одного — і саме там, де вони цілковито пронизують одне одного, можуть утворитися нові світи.

35

Психоделіки не можуть стати в нас загальною загрозою, подібно до стимуляторів та седативів, тобто як тютюн і алкоголь, з одного боку, та снодійні піґулки і морфій — з другого.

Гашиш перебуває на межі, оскільки діє не тільки на ейдетику[63], але й на моторику. Колективне споживання опію доволі рідкісне; це передбачає спільність мистецьких, медитативних або авантюрних нахилів. У цьому зв'язку завжди йде мова про літераторів Отелю Пімодан[64] та про морських офіцерів на Фаррерах, Мірбо і Лоті[65] — але тільки тому, що годі знайти щось подібне, тобто через рідкісність згаданого явища.

Настрій під час таких сеансів можна уявити собі як культивовану та загострену симпатію, також поєднану з дифузними почуттями присутності, як то буває у спіритистів. Образи постають перед внутрішнім зором; вони неподільні та іншого виду, ніж картини у виконанні наших фабрик сновидінь або навіть добрих акторів. Бодлер іде в театр не як глядач, а для того, щоб використати п'єсу як мотив, який він додає до свого сновидного світу та допасовує до власного стилю. Мистецтво порівняно зі сп'янінням стає колажем, нижчим ступенем наближення. Все це можна уявити таким чином, який обертає навспак зв'язок пустелі з оазою — оаза залишається смарагдовою, тоді як пісок пустелі обертається на діамант. Куди не поглянеш, всюди земля стає подібною на коштовне каміння; зникає різниця між оправою і коштовністю.

36

Отже, психоделіки знаходять на Заході езотеричний прийом. Їх огортає власна література, яку можна простежити від раннього романтизму й до fin de siècle[66]. Обізнаного охоплює подих темного, домашньо-моторошного. Власне, це не просто ґандж, якому він потурає, але й злочин, на який він має наважитися. Це радше грабунок у суспільства, який здійснюється через образу на нього, грабунок, крайньою формою якого є самогубство. Людина почувається втомленою від суспільства — так на легкому човні вирушають у море подалі від портового рейваху. Невдовзі вітрило надимає вітер, і вже не потрібно шукати в бінокль острови; вони самі виринають із глибин. До речі, самотність уже сама собою приносить почуття, подібне до сп'яніння: вітрильники, які самотою перетинають океан, шукають не так інший берег, як цю нечувану все-єдність.

Такі схильності є природженими, подібно до інших соціальних відхилень — політичних або еротичних. Раніше вони вважалися ознакою ізгоїв, позашлюбних дітей, на яких можна було натрапити перед воротами до млинів, дубилень, підозрілих господарств. Там постійно вешталися бродячі співаки і свистуни, цигани й венеціанці, золотарі й копачі скарбів. Там вирощували дурман і блекоту та викопували альрауна[67], який ріс під шибеницею.

Двоє незнайомців зустрічаються в потязі або на лавці у парку; з вуст зринає ім'я автора, назва книжки — і ось вони вже знайомці. Зазвичай сьогодні вони пізнають один одного, як Бувар і Пекюше[68] на початку роману, тобто як просвітлені обивателі.

37

Століття дають надто грубий поділ, який не зовсім точно відображає зміни стилю. Часто свій типовий акцент вони розвивають аж на середині. Так само і з нашим сторіччям. Одначе ще до початку з'являються відбрунькування, відлуння, але вони поки не формують ландшафту. Рентгенівське проміння, радіо, перехід від пари до пального, від імпресіонізму до кубізму, візії Ніцше, польоти Лілієнталя — все це здається точковим, так ніби йдеться про віруси. Деталі залишаються прихованими та заглушеними рейвахом велетенської переробки брухту. Дві великі війни приводять до перепланування світового масштабу. Аж ось світовий стиль стає видимим, так ніби з гарячого відливка відпадає окалина — спершу постають окремі острівці, як у системі аеропортів. Там уже йдуть інші годинники, дійсним є новий час. Так Бробдінгнегу[69] вдається загніздитися в краю ліліпутів — з брутальними претензіями та титанічною силою.

Новий світовий стиль також включає в себе наркотики і сп'яніння. Великий потік збудних та заспокійливих препаратів плине далі, розширюється і навіть прискорюється.

Межі стираються, тут вони служать здоров'ю, а там задоволенню, аж поки стають незамінними. Посеред світу роботи та його напруг для багатьох вони стають харчем для нервів. Уявлення про масову наркотизацію можна скласти на фармацевтичній фабриці перед центрифугами, які у швидкому темпі викидають назовні пігулки, які зливаються у барвисті річки, що у свою чергу розгалужуються і сягають найвіддаленіших сіл і господарств. Тут також відчутна певна амбівалентність, коли хімія постійно намагається добутися до межі, де від лікарського препарату можна відокремити його ейфоричний вплив. Саме там починається велике споживання. Табуїзація через закон залишається у кільватері.

Натомість разом із культурою втрачається тиха насолода на межі конопляних та макових садів. З одного боку, прискорення стає надто сильним, а з другого — в процесі убування починають задовольняти — чи так тільки здається — механічно продуковані та репродуковані картини, які зміщують і звужують поле зору подібно до лаштунків. Колективні мрії витісняють індивідуальні, внутрішній світ образів перекривається зовнішнім.

Щоправда, все ще залишається спрага, застережне почуття порожнечі — передчуття, що дні витрачаються безплідно.

38

І ось подолано відтинок довгого маршу, на якому пробуджуються нові потреби, що перебувають в унісоні зі