Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тиша. Запах.
Свіжий, як дотик літнього вітру, аромат м'яти і конвалії, запах, який він запам'ятав на все життя. Її запах.
Характерник обережно розплющив очі і мало не засліпнув від тьмяного сяйва нерухомого світила. Швидко закліпав, проганяючи сльози. Вдихнув чарівний запах знов і нарешті розгледів перед собою її: струнку, блакитнооку, в білій сорочці до землі. Мавка змахнула руками, очі сяйнули опалами — і залишки кам'яної труни розлетілися навсібіч. Уламки торкалися землі, де плавилися на слиз, що завмирав безформними грудками.
Заслаблі м'язи ніг не втримали його ваги. Северин похитнувся і впав би, якби прохолодні руки не підхопили його.
— Ти прийшла, — прошепотів сіроманець.
З горла донеслося ледь чутне квилення.
Вона посміхнулася і поцілувала його в лоба. Від дотику м'яких вуст тілом розлилася тепла хвиля, наповнила силою атрофовані кінцівки, прокотилася до кінчиків пальців із мерзотно довгими нігтями, прибрала пелену із забитих кисляками очей...
— Знову... Порятувала, — почув Северин власний шепіт.
Борода лоскотала шию. Ніколи у нього не було бороди! Скільки часу минуло?
— До родини... Прошу...
Мавка кивнула, обережно взяла його за руку, і мовчки — як тоді, у дитинстві — повела за собою. ЇЇ чарівний запах відганяв сморід застарілих нечистот, яким просякнуло його лахміття, довге волосся блищало золотавим водоспадом, який розганяв навколишній морок. Северин крокував за нею, наче загублений у лісі хлопчик, зачарований дотиком м'якої прохолодної долоні. Охлялі ноги несли вперед. Вони прямували безкінечними розсохлими рівнинами, між покрученими стовбурами чорних лісів, серед гострого каміння ущелин, тоненькими остовами химерних руїн, повз джерельця мертвої води, схожої на скло, і лише подекуди серед тієї пустки темне небо підпирали велетенські дуби з багряним листям — наче мовчазні добрі передвісники з іншого життя. Чорнововк не помічав ані втоми, ані часу; боявся лише, що Ґадра вирине з найближчої тіні. Але ніхто не трапився на їхньому шляху.
Мавка спинилася. Знаком наказала не рухатися. Граційно змахнула руками, накреслила у повітрі хитрий обрис — і на землі перед Севериновими ногами народилося досконале коло. Вона не спиняла рухів, схожих на довершений складний танок, кожен жест перетворювався на лінії та знаки всередині кола. Характерник зачудовано спостерігав за її чарівним танком, допоки мавка не спинилася, вказала тендітною рукою на нього, а потім — на виповнене таємничих символів коло.
— Брама... До мого світу?
Вона кивнула. Вказала на його тінь, на темний обрій, заперечено хитнула головою.
— Стрибок може виказати мене Ґадрі. Зрозуміло.
Золотий водоспад волосся гойднувся, підтверджуючи його здогад. Блакитні очі сяйнули. Він міг милуватися її обличчям годинами!
— Дякую. Не знаю, чи зможу направду віддячити... Але якщо зможу... Віддячу. Даю слово.
Вона ніжно провела по його щоці тонкими прохолодним пальцями. Від дотику всі страхи зникли, і Северин став у коло.
— Що тепер?
Мавка простягнула гострого камінця, провівши ним над долонею.
Северин незграбним рухом надрізав пальця, зашипів від забутого почуття болю. Кров крапнула на лінії під ногами.
— Дя...
Його смикнуло вгору, підхопило, понесло, аж засвистіло! Голова пішла обертом, темінь вдарила по очах, у вухах задзвеніло, і Чорнововка ледь не знудило, як усе раптом скінчилося. Він гепнувся на тверду землю, забивши пошрамовану ногу.
— ...кую.
Зоряна ніч. Засніжений лісок. Дорога до невеличкої хатини.
Северин вдихнув — і йому запаморочилося від безлічі запахів у свіжому повітрі. Він почекав хвилину. Обережно підвівся, не звертаючи уваги на забиту ногу, вдихнув глибоко, на повні груди, і серед усього гамору запахів відчув два знайомі. Кинувся до хатини так швидко, наскільки дозволяли ноги. Постукав.
Тиша. Северин нетерпляче постукав іще, смикнув двері — може, не зачинені, але...
— Аніруш! Стрілятиму, — почувся з хати хрипкий жіночий голос. — Хто там преться проти ночі?
Чорнововк розплакався.
***
Безсоння.
Безсоння чаїлося у тінях під очима, прокидалося з сутінками, вповзало до очниць, розтікалося на повіках. Ковтало примарні метелики снів, наче велика ропуха.
Безсоння.
Ніч — довга марудна подорож у нікуди.
Катря сиділа над Оленькою. Намагалася уявити її сни за виразом личка. Милувалася смішним носиком, що розмірено сопів. Проходжалася навколо хати, слухала безлюдний простір, роздивлялася зорі. У світлі каганця вивчала мали і вигадувала маршрути на будь-які випадки. Чистила зброю. Безгучно, аби не розбудити малу, плакала.
Безсоння.
Нескінченні, самотні, позбавлені сенсу ночі несли смуток і не розмежовували днів. Катря губилася в датах, через що ледь не схопила місячне ярмо. Від цілковитого виснаження рятував короткий денний сон і тиждень новомісяччя: на молодик характерниця засинала, як убита, бачила гнітючі криваві сни, зате прокидалася вранці повною сил.
Безсоння прийшло зі вторгненням. Відтоді Катря розійшлася з ватагою і виживала самотою: кочувала від криївки до криївки, здобувала припаси, оберігала доньку, шукала втрачений спокій. Давно забула, як почувається молода приваблива жінка — будь-який допитливий погляд незнайомця викликав тривогу. За найменшу підозру, що її видадуть хортам, вона била першою, била безжалісно, била, стріляла, різала... За себе і за Олю. У світі, де з дозволу держави і згоди людей полювали на сіроманців, не лишалося віри в милосердя. Життя повсякчас доводило, що характерниця міркувала правильно. Наприклад, як у тій корчмі кілька місяців тому.
Корчма одразу їй не сподобалася. У дальному кутку бенкетував гамірний гурт, а чоловік, що сидів на чільному місці, мав на собі однострій хортів. Від гурту віддаляла гомінка зала, і ніхто не звернув уваги на її появу. Катря зважила, чи варто лишатися на ночівлю: надворі вперіщила злива, втома давалася взнаки, теплий згорток на грудях вовтузився і пихтів — ознака, що невдовзі Оля вимагатиме поїсти. До іншої корчми їхати немало, тож Катря вирішила ризикнути.
Сива корчмарка гостинно провела її до невеликої кімнати «з тихими сусідами». Помилувалася Олею, яка почала вередувати, розповіла про онучку Лесю такого самого віку, поцікавилася, що робить молода мама у придорожній корчмі наодинці. Катря пробурмотіла звичну побрехеньку про вбитого ординцями
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко», після закриття браузера.