Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Росткові спіралі із охри пульсують стіною, а ще жиріють та невпинно обростають волосками. Народжені ними лінії зростають та закручуються, і от, тонесенькими волосинками сходять вже вони. Новоутворена рекурсія шириться простором, співмірно із тягучим відчуттям ейфорії, у грудях, та нудоти і тривоги, в шлунку. Альбіноска зачиняє очі, але спіралі нікуди не діваються, лиш вперто ширяють та переливаються червоним.

Стомлене тіло ломиться і молить про відпочинок, але Роксолана підганяє його, та змушує востаннє обходити залу. Дівчина говорить собі, ніби справа у обов’язку берегині впевнитись, що все гаразд, але відчуття нудоти все зростає та, поступово виходить роздратуванням.

Зараз, співплемінники видаються альбіносці грубими та галасливими хвальками, а їхні багаті різнокольорові вбрання і прикраси бачаться бридкими та варварськими. Такі несхожі і войовничі, тим не менш, мандруючи по вічно мінливим і незмінно ворожим пусткам, вони вимушені стало ділитись інформацією, технологіями та засобами захисту, заради виживання. Дівчина ворушить усіма пальцями, від судом у кінцівках, та задається питанням, був цей примус до кооперації благом, чи прокляттям?

Роксолана повільно ступає, а охристі спіралі переслідують її розум та очі, аж поки до останніх не втрапляє малюнок із новим закрученим узором, і тепер думки дівчини вражає вже він. На щастя, на ритуалах єднання сармати діляться найдивнішим з усього, що бачили по світу, тож череда яскравих образів швидко змінюється, у спраглій до того свідомості. Нудота і ейфорія розчиняються одне у одному, та заполоняють все тіло сурогатом, від якого плоть почергово легшає і важчає, стає важкоконтрольованою. Берегиня дивиться на власну руку, переконується у поважній протяжності її пливкого шлейфу, та відправляється на відчайдушні пошуки нагадування про те, за що ж вона любить свій народ.

Кімната звужується та розширяється з кожним вдихом, а Роксолана нетвердим кроком курсує між купок людей на підлозі, які знаходяться у різних стадіях духовного єднання, або спілкування з богом. Куточки щільної темряви містять у собі жахи, від котрих зупиняється серце, проте, численні жаровні роблять цю загрозу майже несуттєвою. Дівчина завжди каже, що тривога та злість — останні чуття, припустимі на святі єднання, проте ніяк не може дати раду власному святотатству. Зазвичай незалежна, в цю мить, вона гостро відчуває відсутність Їржі.

Густе повітря, тягуча дисонансна музика і танки, а також зв’язки дурманних трав і масел у жаровнях, створюють містичну атмосферу, настільки насичену, що голова йде обертом. Ці чари майже руйнує Пірр, чий одяг незносно смердить лугом, після просочення захисних костюмів. Дихати стає важко, а нудота знов відокремлюється у загрозливу сутність.

- Просто вийди, навіть чути не хочу.

Руда голова із розумінням киває, і спалахом розчиняється у натовпі.

- Негоже так розмовляти з друзями. Особливо, на святі єднання!

Берегиня розвертається із твердим наміром гнівно роз’яснити нахабі, що це її свято, та їй видніше. Проте, побачивши власника голосу, вона на мить втрачає свій. Цієї миті достатньо.

- Палак. Я...

- Так, я впізнала! Ти дуже виріс.

Цього разу Роксолана щира, Палак й правда дуже виріс. Востаннє, як вона бачила сина союзника матері, той був підлітком, закоханим у неї, і погано спроможним це приховувати. Вони багато грали, тренувались і проводили часу разом. До смерті матері, і появи Їржі та ватаги, дівчина не мала іншого уявлення про дружбу.

Сьогодні ж, той хлопчик виріс у високого статного чоловіка. Тіло Палака загартоване і вкрите шрамами, та татуюваннями, прямі лінії котрих віщають про успіхи, а ламані символізують поразки. Довге лице юнака гарно вінчають великі зелені очі, де майже завжди застигає такий вираз, ніби їх власник запитав у тебе щось дуже цікаве, і чемно та трошки смішливо чекає на відповідь.

За модою гунського союзу, де суспільне положення воїна суттєво залежало від зросту, верхівка Палакової голови з дитинства огортається тугими золотими кільцями, у звірячому стилі. Такі прикраси звужують діаметр черепу, натомість підвищують його, іноді аж на цілий лікоть. Роксолана пригадує, що подібні зміни часто призводять до надмірної агресії та атрофії страху у кочівників, тобто уподібнюють їх до медоїдів.

- А ти майже не змінилась.

Палак оголений по пояс, а його руки і торс вкриті частими плямами фарб, дуже різних кольорів і текстур. Він зняв майже всі прикраси, лиш статусні браслети виблискують на традиційних місцях. Як і в Роксолани, на шиї хлопця видніється гривня — знак вільної людини, а три обернутих канатом шмати золота на його лівому плечі, кожний заслужений вбивством ворога у бою, свідчать про дорослість воїна, та його готовність шукати партнера. Ще одного, на правому, ознаки священного зв’язку, поки немає, як і у дівчини.

- Бачу, ти вже подорослішав. З посвятою тебе!

- Дякую. А ти, я бачу, не дуже. Не дивно, що у тебе тільки два браслета, вбивати ти ніколи не любила.

Войовниця трохи підвищує голос:

- Якщо чесно, справа навіть не у цьому. Ти не уявляєш, як важкого нікого не зарізати, коли живеш поруч з такими бевзнями, і вже, тим паче, у степах. Було багато випадків, коли я могла і мала вбити, проте не стала. Щойно я зроблю це, до мене зможуть залицятися.

Дівчина гидливо обертається.

- Чоловіки і так постійно щиряться на мене, а іноді все одно підходять, незважаючи на традиції. Щоправда, прикладу з таких вистачає надовго. Важко уявити, що почнеться після посвяти. Тож, я спробую наскільки можливо це відтягнути, до того як знайду знак і на іншу руку одразу.