Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Наступного дня Келенвс повернувся до Ларвії, але цього разу не до Гільдії Найманців, а до таверні “Срібний Келих”. Він чув, що там збираються мандрівники, найманці й навіть маги, які діляться плитками й історіями. З новим голосом він відчував себе сміливим. Увійшовши в таверну, він обрав столик у кутку, замовив кухоль елю — лише для вигляду, бо пити не міг — і почав слухати. Його маска й мантія зробили його таким же на загадкового мага, і ніхто не ставив зайвих питань. Розмови гуділи навколо: про підземелля, повні артефакти, про монстрів, що ховалися в лісах, про скарби, заховані в руїнах. Келен усе запам'ятовував, його розум, загострений роками читання, вбирав інформацію, як губка.

Особливо його зацікавила одна історія, яку розповідає старий найманець із шрамом через пів обличчя. Він говорив про темного дракона, що живе в горах на шляху до королівства Бекста — земельних гномів і дворфів, відомих своїми кузнями й шахтами. Дракон, за словами найманця, був грізним: його луска чорніла, як північна ніч, а підих міг спопелити ціле село. Але Келен, який у важливо слухав, помітив іншу деталь: найманець згадав, що дракон не нападав без причини й іноді залишав подорожніх у спокійній, якщо ті не чипали його скарбів.

Цю інформацію запалила в Келені іскру. У бібліотеці він читав про драконів — величних створінь, що жили тисячоліттями. Деякі з них, звані старшими драконами, були не просто звірами, а мудрецями, здатними говорити й поділитися знаннями, що перевершували людське розуміння. Келен уявив, як стоїть перед таким драконом, його кістки тремтять від благоговіння, а голос — тепер людський завдяки артефакту — веде розмову про магію, світ чи навіть його власне походження. Але він також знає, що дракони небезпечні. Якщо цей темний дракон не стане старшим, зустріч може закінчитися боєм. І все ж Келен відчув, що мусить спробувати. Дракон був викликом — не лише для його сили, а й для його прагнення розуміє себе й світ.

Він повернувся на свою головну за містом, щоб обдумати план. Сидячи біля багаття, Келен гортав книгу “Щити Душі”, шукаючи заклинання, які могли б захистити його від драконячого подиху чи фізичної сили. У ньому згадувалося заклинання “Ефірний Щит” — “Aegis Aetheris” — що створювало бар’єр, здатний витримати магічні атаки. Келен також згадав свої вогняні заклинання, як-от “Полум'я Пекла”, але проти дракона вони могли бути марними. «Якщо дійде до бою, потрібна стратегія», — подумав він, з’являючи, як використовувати «Лози Землі» чи «Сліпоту Тіні», щоб виграти час.

Питання грошей також не давало йому спокою. Його мішечок із срібняками важчав із кожним завданням, але він не знає, куди їх вкладати. Книги, які він хоче, вже купив, а таверні й вона йому не потрібна. Подорож до Бекста вимагатиме припасів — не для нього, а для вигляду, щоб не викликати враження. Можливо, варто купити коня чи воза, щоб виглядати як звичайний мандрівник. Або артефакти, які посилять його магію. Але ці думки відійшли на другий план, коли він уявив гори, де ховався дракон. Бекста клацала його, і Келен знав, що не можу ігнорувати цей клік.

Він устав, поправив мантію й перевірив камінь-артефакт, що висів під маскою. Його новий голос дав йому свободу, якої він раніше не мав. «Якщо дракон говорить, я поговорю з ним», — подумав Келен, з’являючи розмову, яка могла змінити його долю. «А якщо ні… я буду готовий бути». Він зібрав свої речі — посох, книги, кінджал — і глянув на зорі. Завтра він повернеться до гільдії, візьме кілька завдань, щоб зібрати більше срібла, і почати готуватися до подорожі. Королівство Бекста, гори, темний дракон — це був його наступний крок у світі, який він тільки починав розуміти.