Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Келен не став чекати, поки сумніви візьмуть гору. Тиждень у Ларвії він провів у гарячковій підготовці: брав прості завдання в Гільдії Найманців, щоб зібрати ще срібла, купив міцний дорожній плащ для вигляду й кілька мотузок, які могли знадобитися в горах. Його мантія, маска й посох із рунами залишалися з ним, а камінь-артефакт, що змінював голос, висів на шнурку під маскою, готовий зробити його слова людськими. Увечері сьомого дня Келен покинув місто, рушивши до королівства Бекста — земель гномів і дворфів, де в горах, за чутками, ховався темний дракон.

Дорога зайняла місяць. Келен ішов пішки, уникаючи людних шляхів, щоб не привертати уваги. Ночами він зупинявся в лісах або біля річок, розводив багаття й заглиблювався в книги. Його нові набутки з Гільдії Магів — “Щити Душі” й розширений том про руни — стали його супутниками. Руни захоплювали його найбільше. Книга пояснювала, як комбінувати символи для створення складних ефектів: руна “Сила” з “Прихованістю” могла зробити предмет невидимим, але міцним, а “Ехо” з “Гармонією” посилювала заклинання голосу. Келен практикувався, вирізаючи руни на дрібних каменях і перевіряючи їх дію слабкими заклинаннями. Одного разу він створив камінь, що світився м’яким світлом, коли його стискали, — дрібниця, але вона наповнила його гордістю.

Дорога була не лише часом для навчання. Келен розмірковував про дракона. У бібліотеці він читав, що старші дракони — мудрі створіння, здатні говорити й ділитися знаннями. Він уявляв, як стоїть перед величезною істотою, її очі палають, а голос гримить, розповідаючи про магію чи, можливо, про те, ким Келен був до некроманта. Але він також готувався до бою. Дракон, якщо він не старший, не буде налаштований на розмову. Келен повторював заклинання в голові: “Ефірний Щит” для захисту, “Лози Землі” для зв’язування, “Полум’я Пекла” для атаки. Його кинджал, артефакт із бібліотеки, висів на поясі, готовий до ближнього бою.

Досягнувши гір, що відділяли Бекста від решти світу, Келен відчув, як повітря стало холоднішим, а вітер — різкішим. Скелі здіймалися вгору, їхні вершини ховалися в хмарах. Пересуватися було важко, але Келен використовував магію. Заклинання “Крок Вітру” — “Ventus Passus” — дозволяло йому стрибати вище й рухатися швидше, тримаючись за виступи. Його кістки, не обтяжені вагою плоті, робили його спритним, а мантія гойдалася, наче крила. Шукати дракона довго не довелося. Келен згадав із книг, що дракони люблять золото й часто живуть біля покладів руди. У “Щитах Душі” було заклинання пошуку — “Відлуння Руди” — “Metallum Echo”. Він підняв посох і промовив: “Metallum Echo.” Магія розлилася, торкаючись землі, і Келен відчув сильний відгук — чистий, потужний сигнал золота в глибині печери неподалік.

Він попрямував туди, його кістки тремтіли від передчуття. Печера була величезною, її вхід зяяв, наче паща гори. Усередині блищали золоті жили, що виблискували в тьмяному світлі. Келен ступив обережно, тримаючи посох напоготові. Але не встиг він зробити й кількох кроків, як повітря здригнулося від низького рику. З глибини печери виринула тінь — величезна, луската, з очима, що палали, як розпечене вугілля. Темний дракон. Його луска поглинала світло, а крила, розправлені в тісноті печери, змусили каміння обсипатися зі стелі.

Келен підняв руку, його новий голос пролунав упевнено:
— Я не ворог! Мене звати Келен. Я прийшов поговорити!

Але дракон не слухав. Його паща розкрилася, і потік чорного полум’я ринув на Келена. Він миттю промовив: “Aegis Aetheris!” Ефірний щит спалахнув перед ним, прозорий, але міцний, відбивши полум’я вбік. Стіни печери зашипіли, плавлячись від жару. Келен відступив, розуміючи, що розмови не буде. Дракон був молодим — не старшим, без мудрості, лише з люттю й інстинктами. Битва почалася.

Дракон кинувся вперед, його кігті розривали кам’яну підлогу. Келен указав посохом і вигукнув: “Terra Vincula!” Лози вирвалися з землі, обвиваючи лапи дракона, але той розірвав їх одним ривком. Келен стрибнув убік, використовуючи “Крок Вітру”, щоб уникнути удару хвоста. Він знав, що вогняні заклинання марні проти істоти, що дихає полум’ям, тож спробував інше. “Umbra Caecitas!” — вигукнув він, і темрява огорнула очі дракона. Той заревів, хитаючи головою, але сліпота дала Келену кілька секунд.

Він дістав кинджал і кинувся ближче, цілячись у м’яке місце під лускою на шиї. Але дракон, хоч і осліплений, відчув його й ударив крилом. Келен відлетів до стіни, його щит тріснув, але кістки витримали. “Ще раз,” — подумав він, підводячись. Цього разу він промовив: “Somnus Oblivio!” Заклинання сну, яке колись зв’язало бандитів, торкнулося дракона, але його розум був надто сильним. Дракон струснув головою й рикнув, готуючи новий подих.

Келен зрозумів, що простими заклинаннями не впоратися. Він стиснув посох, відчуваючи, як руни на ньому нагріваються. “Якщо не магія, то хитрість,” — подумав він. Він указав посохом на стелю печери й вигукнув: “Terra Fissura!” Каміння тріснуло, і величезні брили посипалися вниз, змусивши дракона відступити. Користуючись моментом, Келен кинувся до золотої жили, що блищала в глибині. Дракони охороняли свої скарби, і він сподівався відволікти звіра. Дракон заревів, кинувшись до золота, а Келен використав “Крок Вітру”, щоб опинитися за його спиною.

Тепер настав час для ризику. Келен зосередив усю магію, що в нього була, і промовив нове заклинання з “Щитів Душі” — “Ланцюги Ефіру” — “Catena Aetheris.” Невидимі магічні пута вирвалися з посоха, обвиваючи дракона. Той борсався, але ланцюги стискали міцніше, змушуючи його впасти на коліна. Келен підбіг, тримаючи кинджал, і зупинився перед мордою дракона. Його очі палали люттю, але в них не було мудрості старшого.

— Я не хотів цього, — сказав Келен, його новий голос звучав сумно. — Але ти не залишив мені вибору.

Він заніс кинджал, але в останній момент дракон вирвався, розірвавши ланцюги. Битва ще не закінчилася.

Печера гуділа від рику дракона, його луска блищала в тьмяному світлі золотих жил, а очі палали люттю. Келен стояв, стискаючи посох, його мантія була подерта в кількох місцях, але маска міцно трималася, приховуючи череп. Дракон вирвався з “Ланцюгів Ефіру”, і його хвіст ударив по землі, змусивши каміння обсипатися зі стелі. Келен ледве встигнути відскочити, використовуючи «Крок Вітру» — «Ventus Passus» — щоб уникнути удару. Битва тривала довго, і перевага явно не була на його боці.