Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Луска дракона була міцною, наче кована сталь. Келен намагався ударити кінджалом у м'яке місце під шиєю, але лезо лише ковзнуло, залишивши ледь помітну підряпину. Вогняний підих дракона змушував Келена постійно тримати захист. «Егіда Етеріс!» — вигукував він, і ефірний щит спалахував, відбиваючи чорне полум'я, що шипіло, торкаючись стіни печі. Але щит не міг захистити від усього. Коли дракон атакував кігтями чи хвостом, Келен використовував інше заклинання — «Кам’яна Шкіра» — «Pellis Petra» — що зробило його кістки твердішими на кілька секунд, отримуючи фізичні удари. Та кожне заклинання забирало сили, і Келен відчував, що його магія слабшає.

Дракон не давав перепочинку. Його крила здіймали вихори пилу, а кігті розривали підлогу, намагаючись дістати Келена. “Я не можу так продовжувати,” — подумав він, ухиляючись від чергового удару. Битва була під контролем дракона, і якщо нічого не зміниться, Келен залишиться лише купкою розбитих кісток у цій печі. Він відступив до стіни, його розум гарячково перебирав усе, що він знав. Книги з бібліотеки, нові томи з Гільдії Магів, уроки рун — усе це було його зброєю. Потрібно було змінити тактику, перевернути хід бою.

Келен згадав, що давня магія, він вивчав, дозволяла комбінувати елементи й послаблювати ворога. Він вирішує діяти інакше: замість прямих атак — хитрість і різноманітність. Піднявши посох, він промовив: “Glacies Tempestas!” — «Буря Льоду». З кінчика посоха вирвався потік крижаного вітру, що вдарив дракона в морду. Луска не розтріскалася, але холодний змусив звіра відступити, його рухи сповільнилися. Келен не зупинився. Він указав на землю й вигукнув: “Terra Vincula!” Лози вирвалися знов, цього разу товстиші, просочені магією, і обвилися навколо лапи дракона, скувавши його на мить.

Дракон заревів, розриваючи лози, але Келен вже готував наступний удар. «Ventus Lacerans!» — “Ріжучий Вітер.” Гострі повітряні леза вдарили по крилах дракона, не пробиваючи лусу, але змушуючи його скласти крило, щоб захиститися. Келен відчув, що ініціатива переходить до нього. “Треба послабити його”, — подумав він, згадуючи заклинання зі “Щитів Душі”. Він промовив: “Debilitas Animae!” — “Слабкість Душі.” Невидима хвиля магії торкнулася дракона, і той похитнувся, його рухи стали менш упевненими. Заклинання не завдавало шкоди, але виснажувало силу й волю.

Тепер вони були на рівних. Дракон знову випустив півм'я, але Келен був готовий. «Егіда Етеріс!» — щит відбив вогонь, а Келен одразу ж контратакував: “Ignis Infernus!” — “Полум'я Пекла.” Хоч вогонь не міг пробити лусу, він змусив дракона відступити, даючи Келену простір для маневру. Він відкривав елементи: кришка, щоб сповільнити, вітер, щоб відволікти, земля, щоб скувати. Між атаками він кидав заклинання послаблення — «Слабкість Душі» й «Туман Розуму» — «Nebula Mentis» — що затьмарювало свідомість дракона, роблячи його удари менш точними.

Печера гуділа від магії. Каміння обсипалося, золоті жили блищали, відбиваючи спалахи заклинань. Келен рухався швидко, його кістки не знали втоми, а розум залишився гострим. Дракон, хоч і був грізним, почав втрачати перевагу. Його рік став тихішим, а удари — повільнішими. Келен відчув, що може перемогти, але не поспішав. “Якщо я його вб'ю, що тоді?” — подумав він, ухиляючись від кілгтів. Він прийшов за розмовою, за знаннями, але дракон не дав йому шансу.

Він вирішив спробувати ще раз. Укотре викликавши “Лози Землі”, щоб скувати лапи дракона, Келен підняв руку й голосно крикнув, його артефакт зробив голос гучним і чітким:
— Зупинися! Я не хочу твоєї смерті! Поговори зі мною!

Дракон заревів, але цього разу в його очах промайнуло щось нове — не лише лють, а й цікавість. Він не атакував відразу, а нахилив голову, ніби прислухаючись. Келен стояв, тримаючи посох напоготові, його щит мір, готовий до нового удару. Чи дракон зрозумів його? Чи це була лише пауза перед новою атакою? Битва повисла на межі, і Келен знав, що наступний момент вирішить усе.