Читати книгу - "Кінь і його хлопчик"

– До того ж упізнати це місце дуже легко, – пояснив Ігого, – гробниці схожі на великі кам’яні вулики, тож не помітити їх неможливо. Більш того, остраханці страхаються тих гробниць більше, ніж гніву тісрока, бо вважають, що там водяться гули[2]. Їхні жахи нам тільки на руку!

– А що як вони, ті гули, й справді там живуть? – застерегла Аравіс. На що Ігого сказав, як відрізав, що він – вільний нарнійський кінь і в усілякі остраханські байки не вірить. Набравшись хоробрості, Шаста підтримав свого коня, сказавши, що й він, судячи з усього, не остраханець, і тому ці остраханські байки – не про нього. Сказати, що то була щира правда – не скажеш, проте його рішучість справила враження на Аравіс (хоча б тому, що спершу дуже роздратувала). Та згодом вона посмілішала й заявила, що і їй жодні гули не страшні – хай собі живуть! Саме тому всі згодилися з пропозицією Ігого, і вирішили, що саме долина Мертвих Царів буде їхнім місцем збору на тому краю Ташбаана. У всіх навіть покращився настрій, поки Гвін не нагадала, що перш ніж зібратися на заповітному місці по той бік Ташбаана, треба ще крізь той Ташбаан пройти.

– Не переймайтеся, моя панночко, – заспокоїв її Ігого, – усе це ми вирішимо на свіжу голову, а тепер час спочивати.

Та й свіжа голова ясності не дала. Аравіс запропонувала вночі подолати річку, на якій стоїть Ташбаан, вплав нижче за течією – це б дозволило минути Ташбаан взагалі. Та проти цього плану Ігого мав два заперечення: по-перше, як йому відомо, гирло річки в тому місці доволі широке, тож виникало питання, чи здолає Гвін річку вплав, та ще й з вершницею на спині (авжеж, те саме питання Ігого ставив і собі, та ділитися своїми міркуваннями вголос не став); по-друге, саме нижче за течією досить часто ходять човни, тож у будь-кого, хто тихо й мирно перетинає річку в човні, той, хто намагається зробити те саме на коні, викличе недоречні питання.

Тоді Шаста виказав думку, що перетнути річку вплав можна й вище за течією, де річка має бути вужча. Та Ігого пригадав, що вище за течією по обидва береги тягнуться сади з літніми садибами остраханської знаті, і там саме тепер повно таркаанів із таркинями, які весь день тільки те й роблять, що розважаються: чи то їздять верхи, чи то купаються в річці. Якщо на те, то саме таркаанські купальні та парки й були тим місцем, де найвірогідніше зустріти когось із добрих знайомих Аравіс, а може, і його, Ігого.

– Треба вдатися до хитрощів, – знайшовся Шаста. – А що як нам перевдягнутися у щось таке, не дуже помітне?

І тут нарешті подала голос Гвін. Вона сказала, що, на її думку, не треба нічого вигадувати, а треба просто перетнути місто від брами й до брами, як то роблять усі інші… у натовпі, бо де й взагалі ховатися, як не в натовпі. Втім, не відкидала вона й думку про хитрощі з перевдяганням: дітлахи мали б вигляд чи то бідних селян, чи то чиїхось рабів, а всі обладунки з нарнійським вбранням зав’язати в тюк та нав’ючити на коней, і їхати не верхи, а вести коней за вуздечку, і нехай собі всі гадають, ніби ви просто селяни, а коні – тяглові.

– Моя люба Гвін, – лише всміхнулася Аравіс, – де ти знайдеш такого холопа, який, дивлячись на Ігого, одразу не впізнає в ньому бойового коня, хіба навіть і замаскованого під селянську шкапу?

– Гадаю, ніде не знайдеш, – форкнув і собі Ігого, поводячи вухами.

– Я й сама розумію, що це не дуже гарний план, а може, навіть, і дуже кепський, – не сперечалася Гвін, – але ж ліпшого немає. Виходить, це наш єдиний план. Але ж візьміть до уваги й те, що за добрими конями добре й наглядають, їм хоча б гриви вичісують – а хто за всю дорогу з мене хоча б реп’яха зняв? Тож, бачиться, якщо нас забрьохати багнюкою та якщо нам похнюпити голови, ніби ми такі вже ледачі чи зморені тяжкою працею, та якщо копитами нам ледь-ледь перебирати, то, може, щось із того й вийде. І от іще що: з довгими хвостами доведеться розпрощатися. У селянських коней хвости підрубані – і підрубані абияк: теліпаються, мов старі ганчірки.

– Моя люба панночко, – сполохався Ігого, – як ви собі те уявляєте – з’явитися в Нарнії у ТАКОМУ вигляді, як ви ото зараз змалювали?

– Гмм, – гмикнула Гвін (вона взагалі була кобилою розсудливою), – до Нарнії ще треба дістатися, а в якому вигляді – то питання другорядне.

Ось так воно й вийшло, що хоча план, який запропонувала Гвін, нікому особливо не сподобався, та, зрештою, зупинилися саме на ньому. А от здійснити його виявилося справою клопіткою: не раз і не два довелося вдаватися до таких дій, які Ігого називав набігом, а Шаста – звичайнісінькою крадіжкою. Так, в одному хуторі вранці недорахувалися кількох чувалів, в іншому – зникла бухта мотузки, і лише третьому хутору пощастило більше: для Аравіс за гроші придбали якесь лахміття, хоча й хлоп’яче. Із тим лахміттям з виглядом переможця вже надвечір Шаста з’явився до тимчасового табору, який втікачі розбили біля підніжжя порослого деревами гірського пасма, що перетинало головну дорогу на Ташбаан. Усі були збуджені, спати ніхто не міг – авжеж, з верхівки пагорба, де вони стали на ночівлю, було видно Ташбаан.

– Ех, нам би тільки його проскочити, – вдивляючись у сутінки, прошепотів хлопчик.

– Аби тільки пощастило! – підхопила Гвін.

На пагорб вони піднялися лісовою стежиною, залишеною лісорубами. Над головою мигтіли зорі, а попереду жевріли тисячі вогнів – у долині ще не спав Ташбаан. До цієї миті Шаста й уявити собі не міг, яке ж величезне місто – столиця Остраханства. У нього не лише перехопило дух, йому навіть стало лячно. Тут, на пагорбі, вони нашвидкуруч повечеряли і просто неба діти влаштувалися трохи подрімати перед дорогою. Іще до світання їх розбудили коні.

Зірки досі мерехтіли на небосхилі, земля була холодною, трава – росяною, а десь далеко-далеко над морем уже займалася зоря. На кілька хвилин Аравіс зникла десь за деревами, а коли повернулася – її було не впізнати в лахмітті: у руці вона тримала вузол з власним таркаанським вбранням. Це вбрання із усіма обладунками, щитом та ятаганом, так само як і обидва сідла та збрую, заледве вдалося запхати в мішки. Потім Гвін з Ігого викачалися в пилюці, від чого одразу втратили колишню красу; останнє, що залишалося зробити – то вкоротити хвости. А зробити це