Читати книгу - "Орієнталізм"

індивідуальний автор важать дуже мало; емпірично, у випадку орієнталізму (і, можливо, більше ніде) я не знаходжу цьому підтвердження. Відповідно, у своєму

аналізі я вдаюся до безпосереднього текстуального читання, мета якого — відкрити

діалектичний зв’язок між індивідуальним текстом або індивідуальним автором і

складним спільним утворенням, часткою якого є його праця.

Та хоч у моїй книжці і згадується багато авторів, вона, проте, далека від вичерпної історії або загального огляду орієнталізму. Я

дуже добре усвідомлюю, що цього досягти мені не вдалося. Тканина такого

насиченого дискурсу, як орієнталізм, вижила і досі функціонує в західному

суспільстві завдяки великому розмаїттю своїх ниток і барв: усе, що мені вдалося

зробити — це описати окремі клапті цієї тканини в певні історичні моменти, і я

міг лише припускати існування великого цілого, деталізованого, цікавого, розписаного дивовижними постатями, текстами {40} та подіями. Я втішав себе

думкою, що моя книжка — лише одна частина з великої серії і мав надію, що

знайдуться вчені та критики, які захочуть написати й інші її частини. Ще має

бути написане велике загальне есе про імперіалізм та культуру; іншим

дослідженням слід би глибше проникнути у зв’язки між орієнталізмом і

педагогікою, детальніше описати окремо італійський, голландський, німецький та

швейцарський орієнталізм, проаналізувати динаміку взаємовпливів між науковою

літературою й красним письменством, а ще — відношення між адміністративними

ідеями та інтелектуальною сферою. Можливо, найважливішим завданням у цьому

плані є дослідити сучасні альтернативи орієнталізмові, спробувати з’ясувати, як

можна вивчати інші культури чи народи у вільний, непідвладний жодному тискові

чи маніпуляціям спосіб. Але тому, хто захотів би за це взятися, довелося б

переосмислити велику й комплексну проблему знання і влади. Всі ці завдання

залишаються поки що невиконаними, я у своєму дослідженні торкнувся їх хіба що

злегка.

Остання і, можливо, найбільш втішна для мене заувага

щодо методу, яким я збираюся тут скористатися, — це те, що я писав цю працю, думаючи про читачів кількох категорій. Для тих, хто вивчає літературу й

критику, орієнталізм дає чудовий взірець взаємозв’язків, які існують між

суспільством, історією й текстуальністю; більше того, та культурна роль, яку

Схід відіграє на Заході, пов’язує орієнталізм з ідеологією, політикою та

логікою влади, тобто матеріалами, які, на мою думку, мають прямий стосунок до

літературної спільноти. Для тих, хто сьогодні вивчає Схід, від університетських

учених до творців політики, я писав, ставлячи перед собою дві мети: по-перше, подати їм їхню інтелектуальну генеалогію в такий спосіб, у який вона ніколи раніше

не подавалася; по-друге, піддати критиці — з надією спричинити дискусію — часто

безапеляційні припущення, на яких вони здебільшого будують свою роботу. Для

широкого читача я намагався торкатися матерій, які завжди приваблюють увагу, причому всі вони пов’язані не тільки із західними концепціями Іншого світу та

ставленням до нього, а й з тією унікально важливою роллю, що її західна

культура відіграла у, за висловом Віко, світі націй. {41} І нарешті, для

читачів у так званому «третьому світі» це дослідження має стати першим кроком

до розуміння не так західної політики та місця, яке займає в цій політиці

незахідний світ, як сили західного культурного дискурсу, сили, що часто

хибно сприймалась як декоративна або «надструктурна». Я сподіваюся, що мені вдалося

проілюструвати жахливу й грізну структуру культурної домінації і — це

стосується передусім раніше колонізованих народів — небезпеки та спокуси

застосування цієї структури стосовно себе або стосовно інших.

Поділ цієї книжки на три великі частини і дванадцять

коротших розділів мають полегшити, наскільки змога, виклад. Частина перша, «Рамки орієнталізму», окреслює широке коло навкруг усіх вимірів цього предмета, як у термінах історичного часу та досвіду, так і в термінах філософської й

політичної тематики. Частина друга, «Орієнталістське структурування та

реструктурування», є спробою простежити розвиток сучасного орієнталізму шляхом

широкого хронологічного опису, а також через опис цілої низки прийомів, якими

звичайно користувалися у своїй праці найвідоміші поети, митці та вчені. Частина

третя, «Орієнталізм сьогодні», починається там, де закінчилася частина

попередня, близько 1870 р. Це період великої колоніальної експансії на Схід, яка досягає своєї кульмінації під час другої світової війни. Останній розділ

третьої частини описує зміщення від британської і французької до американської

гегемонії; нарешті, тут-таки я намагаюся ескізно змалювати сучасні

інтелектуальні й суспільні реальності орієнталізму в Сполучених Штатах.

3. Персональний вимір. У своїх «Тюремних

зошитах» Ґрамші пише: «Стартовою точкою критичного аналізу є усвідомлення того, хто ти насправді такий, і «пізнання себе» як продукту сучасного історичного

процесу, який залишає в тобі безліч слідів, не залишаючи там реєстру». В

єдиному англійському перекладі книжки Ґрамші його зауваження на цьому й

закінчується, тоді як насправді Ґрамші у своєму італійському ориґіналі додає

сюди ще такі слова: «Отже, необхідно на самому початку скласти такий реєстр» 16.

Чимала частка з мого внеску в це дослідження походить

від того, що я мислю себе людиною Сходу, адже моє {42} дитинство минуло в

двох британських колоніях. Уся моя освіта в цих колоніях (Палестина та Єгипет) і згодом у Сполучених Штатах була західною, і все ж глибоко закорінене ще в

перші роки мого життя усвідомлення того, що я належу до Сходу, збереглося. В

багатьох відношеннях моє вивчення орієнталізму було спробою внести до реєстру

ті сліди, які залишила в мені, людині східного кореня, епоха — сліди культури, домінування якої завжди було таким могутнім фактором у житті всіх жителів

Сходу. Ось чому ісламський Схід не міг не опинитися в центрі моєї уваги. Не

мені судити, чи все те, чого я досяг, і є тим самим реєстром, про який згадував

Ґрамші, хоча для мене було важливо усвідомлювати, що я намагаюся його скласти.

На всьому своєму шляху я якомога неухильніше й раціональніше намагався зберегти

критичний погляд на речі, а також застосовувати всі ті інструменти історичного, гуманітарного та культурного аналізу, що їх засвоїв завдяки щасливій нагоді одержати

ту освіту, яку я одержав. Проте в жодному випадку я не втратив зв’язку з

культурною реальністю Сходу, з особистою причетністю до свого «орієнтального»

походження. Історичні обставини, які уможливили таке дослідження, є досить

складними, і я можу накидати їх тут лише схематично. Десь починаючи з 1950-х

pp. кожен із тих, кому довелося в той час жити на Заході, а надто в Сполучених

Штатах, мусив пережити еру надзвичайно тривожних зламів у взаєминах між Сходом

і Заходом. Ніхто не міг обминути увагою, наскільки загрозливо звучало слово

«Схід», чи то йшлося про традиційний Схід, чи то