BooksUkraine.com » Сучасна проза » Коло Елу 📚 - Українською

Читати книгу - "Коло Елу"

195
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Коло Елу" автора Андрій Цінцірук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 39
Перейти на сторінку:
років потому дівчина дізналася, чому бабця не розповідала про сестру. Виявляється, коли в матері померла перша дитина, жінка повернулася на хутір розвіяти сум. Якось до них завітала бабусина сестра, яка знала про мамину біду. Пані Марина попросила маму лягти на ліжко, а потім якоюсь травою довго водила по животі, час від часу опускаючи її в якусь рідину. Пізніше підвелася й вийшла з хати. Наступного дня вона повідомила Вірі Петрівні, що народжувати Софії більше не можна, бо буде велика біда. Бабця розказала про цей випадок зятю, та Василь Захарович лише махнув рукою. Про пророцтво згадали вже тоді, коли сталася ця «велика біда». А Марина після похорону підійшла до своєї сестри й прилюдно сказала:

– Я ж попереджала…

Після того сестри не розмовляли кілька років. Бабця й так не могла собі пробачити смерть доньки. Василь Захарович її заспокоював, що це звичайний збіг. Як без серйозного обстеження, аналізів сільська жінка з незакінченою початковою освітою могла передбачити такий результат?

Мабуть, це також було однією з причин, чому батько не хотів відпускати дівчинку на хутір. Та час минав, сестри помирилися, вибачившись одна перед одною. І сьогодні Ганна-Софія крокувала разом із бабусею вулицею хутора.

5

За вікном трамвая будинки змінювали один одного, створюючи рівні лінії. Ганна-Софія почала згадувати розповіді бабусі. Хоча це було надзвичайно давно, та пам’ять відтворювала все до найменших подробиць, мов це відбувалось учора. Спогади складали в один рядок накопичене впродовж багатьох років те, що вона будь-коли чула про родину Елу.

У який час представники родини Елу поселилися на хуторі Тихому, ніхто не пам’ятав; напевне, давно. За багато років сусіди спостерегли, що Елу – трохи дивні люди, не такі, як усі. Тому ними цікавилися всі, і не тільки на хуторі, а й у навколишніх селах. Займалися вони, як і всі, господарством, а ще плели з верболозу кошики. Спочатку в них були якісь чудернацькі імена. Та згодом дочки з родини виходили заміж за місцевих хлопців, а хлопці одружувались із хуторянськими дівчатами, народжували дітей і називали їх звичайними іменами. Тільки прізвище викликало подив у приїжджих.

Жили Елу завжди скромно, спілкувалися із сусідами мало, і навіть ті, хто йшов із дому в прийми, з часом майже не родичалися поміж себе. Так тривало з покоління в покоління. Останні Елу, ровесники бабці, довго не мали дітей. Та от у зрілому віці вони народили дівчинку, яку назвали Надією. Дівча росло красиве, розумне й працьовите, але трохи дивакувате. Не один парубок заглядався на неї, та вона не вподобала собі жодного. Як не сваталися до Надії хлопці, усі отримували відкоша – гарбуза. Так і минав рік за роком.

На деякий час дівчина взагалі перестала показуватися на людях. Та ось одного дня підірвала хутір новина. Надя народила хлопчика. Усі були шоковані: коли, від кого?… І настали для Елу важкі часи. Лише лінивий не обливав родину брудом. Згадались і старі образи, особливо постаралися колишні «женихи-невдахи», хоча на той час усі вже мали дружин і дітей. Хутір гудів, слова зневаги сипалися звідусіль. Лише кілька людей підтримали Елу.

Цей удар надзвичайно сильно вразив родину. Надіїні батьки впродовж року, не знісши ганьби, померли. А дівчина самотужки виховувала сина. Мирон – так назвали малого – поволі підростав. Хлопчик був розумний та кмітливий, але завжди тримався осторонь від інших дітей.

Надії було дуже важко виховувати сина. Згодом хуторяни, усвідомивши свою провину в смерті старих Елу, вирішили допомогти жінці. Почали її вмовляти вийти заміж за будь-кого, аби в дитини був батько. Спочатку вона пропускала їхні слова повз вуха, а потім задумалася, адже вода точить камінь.

Врешті-решт Надя вийшла заміж за чоловіка із сусіднього села. Звали його Іваном. Був він удівець без дітей. І чоловік ніби непоганий, роботящий. Правда, мав одну ваду – любив добряче випити. Спочатку жили вони добре. Іван із любов’ю ставився і до жінки, і до п’ятирічного пасинка. А Мирон потроху підростав. Ніби дитина як дитина, але згодом люди почали помічати дивацтва.

От піде Мирон чи то на риболовлю, чи то в ліс по гриби – ніколи не повертається з порожніми руками. Сусідські хлопці в тому самому місці рибу ловили або гриби шукали – не зловили, не знайшли, а Мирон і риби наловить, і назбирає повну торбу грибів.

Якось вирішили хлопчаки провчити його. Пішли тихцем за Мироном на озеро, почекали, поки витягне першу рибину, і вигнали з насидженого місця, а самі позакидали вудки й чекають на вилов. Мирон пішов на інший бік озера й далі ловить карася за карасем, а хлопці не ловлять. Вони знову прогнали Мирона й зайняли місце, а хлопець перейшов подалі, і в нього риба клює, а в хлопців ні. Так повторювалося кілька разів. Зрештою розбишаки почимчикували додому й дали хлопцеві спокій.

А спостережливі сусідки зауважили. Бува, на небі хмари, дощ періщить, а Надя виносить сушити білизну. Усі ховаються від зливи, а вона розвішує випране на подвір’ї. І справді за якийсь час сонечко на небі сяє, а за хмарами й слід простиг. Або ж навпаки: сонце пече, усі вийшли в поле, а Надії немає. Почали працювати, аж тут дощ як уперіщить, додому всі прийшли мокрі, мов хлющ, а вона суха-сухісінька.

Люди між собою говорили, що це недобре, що Елу знаються з нечистим. Ці чутки дійшли до Івана. Він і так щодня приходив додому п’яний, кричав на жінку й пасинка, а то ще й руки почав розпускати. Один раз побив малого, потім – вдруге. Надія не втручалася в дії чоловіка. Так тривало кілька місяців. Та от одного дня по Тихому поширилася новина: Іван до напівсмерті побив Надю. Зранку її без пам’яті побачила сусідка. Мирон

1 ... 10 11 12 ... 39
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло Елу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коло Елу"