Читати книгу - "Генерал Тарас Чупринка"

створено Українську ІЬловну Визвольну Раду, — як найвищий орган революційно-державного характеру, з розрахунком на активну участь у ній і у визвольній боротьбі організованих сил інших українських політичних напрямків. Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва. Щоб забезпечити таку одностайність при складенні структури визвольної формації ОУН-УПА-УГВР, зконцентровано в одних руках найвище керівництво: Роман Шухевич-„Тур“, „Чупринка”, „Лозовсь-кий“ (Прим.: Лозовський — псевдо Шухевича як Голови Генерального Секретаріяту (прем’єра міністрів) Української Головної Визвольної Ради і секретаря військових справ від 1944 до 1950 р. — Авт.). Роман Шухевич був одночасно Головою Проводу ОУН, Головним командиром УПА і Генеральним Секретарем УГВР. Така кон-

центрація була викликана доцільністю і потребами самої боротьби, а не особистими претензіями".

„Яка ж була перспектива перед визвольно-революційною боротьбою? — запитує Степан Бандера й сам відповідає, — Багато надій пов’язувалось із переконанням, що західні альянти після перемоги примусять больше-виків віддати значну частину їх нових загарбань. Також і частина провідних діячів українського визвольного руху піддалася таким сподіванням і вважала за доцільне в такому лляні розгортати боротьбу і діяльність. Для них розгортання гучних і широких повстанських дій у кінцевій стадії війни мало головний сенс у тому, що це мав бути добрий старт для західніх альянтів. Йшло про унаочнення і підкреслення факту, що український національно-визвольний рух боровся проти Гітлера і тому має підстави для союзницьких взаємин із західніми державами. Подруге, треба було показати силу й бойовість України як союзника проти СССР...

Речники тієї концепції, в надії на швидку війну Заходу проти СССР і на активну підтримку для повстанської боротьби в Україні, були б готові на ту карту поставити все (Прим.: Такий підхід виправданий, якщо взяти до уваги виступ Черчілля у Фултоні (США) 1946 року, у якому той політик закликав до протибольиіевицьких акцій, користаючи з того, що тоді ще СССР атомної зброї не мав і був у важкій економічній скруті. — Авт.). При цьому брано до уваги також таку можливість, що коли б західні держави не йшли в конфлікт із СССР з власної ініціативи, то розгорнення широкої повстанської боротьби в Україні, а далі теж і в інших підбольшевицьких країнах, зокрема в сателітних, може спонукати Захід прийти з активною мілітарною допомогою і втягнутись у війну з большевиками...

Але Провід ОУН, що залишився в Україні й далі ке-

рував революційно-визвольною боротьбою, а зокрема його душа й голова — Роман Шухевич, інакше трактував справу. В центрі його думання і дій, як завжди, так і в тодішній ситуації, був не розрахунок на Сприятливу конъюнктуру і на допомогу ззовні, а вимога самостійного втримання розбудови сил і боротьби української національно-визвольної революції.

Ставка на власні сили, на власні змагання, що є основою визвольної концепції ОУН, була в Романа Шухевича справою глибокого переконання і керівною засадою дії. Українську визвольну революцію він розумів як глибокий процес, що має охопити весь народ, як безперервну боротьбу, не зважаючи на ситуацію, як постійне втримування і відновлювання діючих революційних сил. Це була підстава і необхідна передумова для того, щоб у сприятливій ситуації прийшло до переможного визвольного повстання.

Широка боротьба ОУН-УПА під проводом Романа Шухевича, під кінець війни і зараз після її закінчення, мала за головну мету поширити ідеї та кличі української визвольної революції серед українського народу • серед інших поневолених большевиками народів. Про цю боротьбу, зокрема, повинні були довідатися вояцькі маси із совєтської армії, які пересувалися через українські землі. Повстанські дії УПА і нерозривно з ними пов'язана політично-пропаґандивна діяльність та масові протиболь-шевицькі акції, організовані Організацією, стали відомими в усіх закутках СССР. Вони не тільки скрізь поширили революційні кличі, спроби революційної протибольше-вицької боротьби, а також великими маштабами, напругою революційно-повстанських дій показали народові велику силу протибольшевицької революції, переконали в її реальну можливість...

Такі самі успіхи мали і партизансько-пропаґандивні рейди поза межі України...

Втримування повстанських форм і розмірів боротьби в наступні повоєнні роки, після 1947 року, було надто важке і вже не конечне. Як міжнародня ситуація, так і внутрішнє становище в СССР почали входити в стан відносної стабілізації на довший час. Після широкого розповсюдження ідей і акцій визвольної революції найважливішим завданням було забезпечити існування і дію революційних сил на довгий час, щоб вони надмірно не вичерпались і щоб іскра боротьби не погасла. Треба було обмежити ті форми революційної дії, які найважче втримати, у яких втрачається найбільше сил, і зберегти та розбудувати такі, що давали найбільшу тривкість...

В цій реорганізації знову виявились незвичайні провідницькі прикмети Романа Шухевича. Дивлячись завжди далеко вперед, він розпляновує і поступово, але послідовно, робить зміни тактики боротьби, з повстанської на партизанську, а потім на чисто підпільну. Головний наголос пересувається щораз більше з військової на політич-но-пропаґандивну ділянку. Постійно зменшуються відділи УПА і їх операції, а зате зміцнюється підпілля ОУН і її мережа. Командні та вояцькі кадри УПА знову переходять в організаційно-дійові форми ОУН. Всі ці зміни планово робить Шухевич як Головний Командир УПА і як Провідник ОУН на Рідних Землях. У нього вся революційна боротьба, всі її форми і діючі сили — це одна справа, один процес. Як УПА вийшла з надр ОУН, як у боротьбі УПА діяли ідеї, пляни і кадри ОУН, так знову в ОУН і через її боротьбу зберігаються діючі прапори та ядра УПА, щоб у слушний час розгорнутися на всю широчінь"

(Примітка: На засіданні Головного Проводу ОУН на Рідних Землях, що відбулося під головуванням Романа

Шухевича в першій декаді лютого 1945 р. неподалік Бережан (на Тернопільщині) в умовах надзвичайної секретности, розглянено питання щодо дальшої розбудови й укріплення організаційної мережі у тодішніх обставинах найсуворішої дійсности. Підкреслено, щоб той організаційний захід проводити без зайвого поспіху, враховуючи такі головні вимоги: а) щодо безпеки, яка повинна бути найтривкішим заслоном намаганням нестійких, а особливо ворожих елементів прокрастися в ряди ОУН, б) щодо морально-політичних і інтелектуальних якостей, відданости Національній Справі, високої ідей-ности, готовности на жертовність в ім'я України, а також в) щодо активности, ініціятивности та запов-зятости у діяльності Організації. — Авт.)

Закінчуючи революційно-політичну характеристику Романа Шухевича, Степан Бандера пише: „Пройшло десять найважчих років боротьби ОУН-УПА у повоєнній підбольшевицькій дійсності. Щоб усвідомити собі всю її вагу, треба пригадати: скільки людей було б повірило в 1944—1946 роках, що ця боротьба втримається десять років, у таких обставинах? В тому найбільша заслуга незрівнянної ідейности, героїзму, жертовности і бойовости всіх кадрів ОУН і УПА та українського народу, що підгримує їх з повною посвятою, і далекозорого, мудрого