Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Будь ласка, сядьте, — сказав Валентен приємним, виваженим голосом. — Я не бачу при вас бойової шаблі, яку ви дотепер носили. Де ж вона?
— Я забув її у бібліотеці на столі, — відповів О’Браєн, від хвилювання вимовляючи слова з помітним ірландським акцентом. — Я мав неприємність… Так сталося, що…
— Айвене, — сказав Валентен, — будьте добрі, принесіть комендантову шаблю з бібліотеки. А коли слуга пішов, продовжив: — Лорд Гелловей каже, що бачив, ніби ви вийшли з саду перед тим, як він знайшов там трупа. Що ви робили в саду?
Комендант безпардонно всівся на стілець.
— Ой, чоловіче! — вигукнув він чисто по-ірландськи, — я милувався місяцем і спілкувався з природою.
Настала протяжна і незносна тиша, раптом знову почулося те знайоме і лячне гупання у двері. Знову ввійшов Айвен, принісши порожні сталеві піхви шаблі.
— Це все, що я зміг знайти, — сповістив він.
— Покладіть їх на стіл, — сказав Валентен, навіть не подивившись у бік знахідки.
У вітальні знову запанувала нестерпна тиша, така, як у присутності засудженого на страту вбивці. Тихенькі вигуки герцогині давно завмерли. Лорд Гелловей нарешті задовольнив і вгамував свою ненависть, від якої мало не луснув. Несподівано серед тої тиші пролунав голос панни Маргарет.
— Я гадаю, що тепер вам це можна сказати, — вигукнула вона так виразно і проникливо, як це властиво у привселюдній розмові розгніваній жінці. — Я можу повідомити, що пан О’Браєн робив у саду, тому що він заприсягся про це мовчати. Він просив мене вийти за нього заміж. Я йому відмовила, сказавши, що за моїх сімейних обставин я можу запропонувати йому лише свою дружню повагу. Він на мене неабияк образився і, як мені здалося, не дуже перейнявся моєю пропозицією. Цікаво, — додала вона з ледь помітною посмішкою, — чи матиме тепер моя повага до нього хоч якесь значення. Бо зараз я знову її йому пропоную. Я готова будь-де і будь-коли заприсягтися, що це зробив не він!
Лорд Гелловей встиг підсісти до своєї доньки і, стишивши — як йому звалося — голос, намагався її вгамувати.
— Прикуси язик, Меггі, — гучно шепотів він. — Навіщо ти заступаєшся за хлопця? Де його шабля? Де його горезвісна кавалерійська гідність?..
Але його спинив більш ніж промовистий погляд дочки, який, наче магніт, привернув увагу всього товариства.
— Послухайте, старий дурню! — промовила вона грудним голосом, позбавленим будь-якого родинного пієтету, — що ви намагаєтеся довести? Я повторюю, що цей чоловік був зі мною і, відтак, безневинний. Але навіть якщо він і не безневинний, то все одно був зі мною. Якщо він і вбив ту людину в саду, то хто це бачив, хто мав це бачити, хто, врешті, мав про це довідатися?.. Чи ж ви настільки ненавидите Ніла, що готові запідозрити власну дочку…
Леді Гелловей зойкнула. Усі решта мовчали під враженням тих жахливих трагічних подій, що досі переслідували закохану пару. Вони споглядали горде бліде обличчя шотландської аристократки та її залицяльника — ірландського авантюриста як старовинні портрети в темному будинку. Довготривала тиша навіяла безліч розмаїтих спогадів про історії убитих чоловіків і отруєних коханців.
І посеред тої нестерпної тиші чийсь невинний голос промовив:
— Та невже ж його сигара така довжелезна?
Переміна думки була така разюча, що всі оглянулися, щоб побачити, хто це сказав.
— Я маю на увазі, — сказав отець Браун із кутка вітальні, — ту сигару, яку докурює пан Брейн. Схоже, що вона завдовжки з добрячу тростину.
Хоча сказане не стосувалося безпосередньо суті справи, у роздратованому погляді Валентена, що, нарешті, відірвався від свого папірця, відчувалася певна схвальність.
— А й справді, — рвучко зауважив він. — Айвене, сходіть-но ще раз за паном Брейном і негайно приведіть його сюди.
Щойно за відданим слугою зачинилися двері, Валентен звернувся до панни, знову зосередившись на справі.
— Леді Маргарет, — сказав він, — напевно, усі ми відчуваємо водночас і вдячність, і замилування вашим вчинком: ви пожертвували власною гідністю заради виправдання комендантової поведінки. Але є один нюанс. Лорд Гелловей, наскільки я розумію, зустрів вас, коли переходив від кабінету до вітальні, через декілька хвилин після того він потрапив до саду і комендант усе ще був там.
— Не забувайте, — відповіла Маргарет з деякою іронією в голосі, — що я щойно перед тим йому відмовила, тож ми ніяк не могли повертатися разом, узявшись за руки. Тому він, як справжній джентльмен, чемно відстав від мене і, відтак, був звинувачений в убивстві.
— Але за ті кілька хвилин, — похмуро сказав Валентен, — він справді міг би…
Укотре пролунало гупання, і в дверях з’явилося Айвенове пошрамоване обличчя.
— Вибачте, господарю, — сказав він, — але пан Брейн покинув цей будинок.
— Як це покинув будинок?! — закричав Валентен і вперше за час зборів підвівся з-за столу.
— Пропав. Дав драла. Випарувався, — відповідав Айвен, жартуючи на французький лад. — Його капелюха і пальта також нема і — на додачу до всього — я маю вам ще дещо повідомити. Я вибіг із будинку в пошуках хоча б якогось сліду і таки один знайшов, і то далеко не найменший.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Валентен.
— Зараз продемонструю, — відказав його слуга, вийшов і за мить повернувся з блискотливою оголеною кавалерійською шаблею, на вістрі і лезі якої ще залишалася кров. Зброя, мов та блискавка, вмить притягнула погляд кожного присутнього у вітальні, а сповнений
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смиренність отця Брауна», після закриття браузера.