Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

Стоддард гомерично розреготався.

— Який блискучий евфемізм — «непрогнозована поведінка»! Ха-ха-ха! Ні, ви не будете працювати з тим, хто прямує в психушку за власним бажанням. Тобі в руки йде лин — я не знаю, хто він, але він з їхніх верховод — такий зможе переконати, а при потребі й змусити своїх «братів та сестер» поїхати на обітуваний Захід, а це, що не кажи, неабиякий плюс.

— А яким чином ти мислиш собі подальші події?

— Вони висловлюють бажання поїхати на Захід і пишуть про це в листі, ти береш на себе обов'язок цей лист доставити.

— Знову на «Свободу»?

— Дурниці! Звичайно, ні. Листів може бути кілька, але найголовніше — на адресу Афінської конференції, а інші — із ООН, нашому президентові чи хоч самому господу богу.

— Ради не захочуть випускати їх без офіційних запрошень, як це прийнято у світовій практиці…

— Знайдете їм «родичів». На Заході живе чимало тих, хто під час війни втік за кордон, і дехто з них не відмовить вам у послузі. А окрім того, хлопці в Ленглі, коли треба, зроблять не лише американське запрошення, а й радянський паспорт. Але… але це буде непотрібним. Тому що виїдуть вони кудись чи ні, не має аніякісінького значення. Листи вже будуть прочитані, машину пущено в хід, і, уяви собі, чим довше валандатимуться там з видачею віз, тим довше можна буде підтримувати цей «душеспасальний» бум в Афінах. Адже, наскільки я розумію, ми затіваємо цю гру заради нас, а не заради них.

Обличчя Стоддарда зробилося хижим, ніс загострився, очі стали чіпкими наче в доброї гончої, що наздоганяє здобич.

— Це великий блеф, і вигравати повинен тільки один — тим більшим буде виграш, як не доведеться ні з ким його ділити.

— І ми залишимо цих мучеників совісті страждати далі у країні атеїзму?

— Ми залишимо не мучеників. Ми залишимо дурнів.

Стоддард вперше за час розмови підвівся і підійшов до стосу книг, що лежали неподалік, взяв їх усі в оберемок, непевними кроками пішов назад і впав у крісло — голова його була значно свіжіша, між ноги.

— Справжньої свободи немає. Наш вільний світ — принада для легковірних; права, декларовані в законах, — мильна бульбашка, пшик.

Чим далі говорив Стоддард, тим уривчастішими ставали речення, тим більше доводилося Норманові домислювати самому.

— Ти хочеш знати, що таке право, Нормане?

Стоддард взяв книгу, швидко по закладці знайшов потрібне місце і прочитав:

— «Юридичний дозвіл для людини має ціну лише тоді, коли у людини є матеріальні засоби, щоб користуватися цим дозволом. Ні мені, ні вам, читачу, не заборонено обідати на золотому сервізі; на жаль, ні у вас, ні в мене немає і, мабуть, ніколи не буде засобу для задоволення цієї вишуканої ідеї; тому я відверто кажу, що ніскільки не дорожу своїм правом мати золотий сервіз і готовий продати це право за один карбованець сріблом і навіть дешевше».

Стоддард закрив книгу і потягся за наступною. Норман спитав:

— Хто це?

— Ти знову за своє, Нормане. — Стоддард розплився у посмішці. — Але тут я відкрию тобі таємницю, хоча б тому, що твої хлопчики вже нічим йому не завадять: це Чернишевський, Микола Гаврилович Чернишевський, котрого за такі його думки прив'язали до ганебного стовпа, а потім заслали до Сибіру. Але облишмо Росію з її морозами. Ось наша Америка, Сполучені Штати, оплот демократії, найвільніші серед вільних, бастіон, опора і надія… Стаття сім конституції штату Нью-Йорк. «Вільне сповідування і виконання обрядів усіх релігійних вірувань і всілякого роду богослужіння дозволяються всім і назавжди». Ура! Свобода! І, зауваж, жодного слова про атеїзм… А що робити тим, хто в бога не вірить? Ну я не вірю, то я й мовчу, і ти не віриш — і мовчиш, а як хто скаже? У 16 наших штатах, я спеціально сьогодні порахував, атеїстична пропаганда карається штрафом від 30 до 1000 доларів або ув'язненням до трьох років. Ну, гарна свобода?

Стоддард брав книги одна по одній, і Норман Черчілль ще раз подумав, яка розумна бестія цей старий Том.

— Ось подивися! — Стоддард тримав у руках ще одну книгу: — «Той, хто заперечує існування бога, не може займати посаду в установах штату і не може допускатися до свідчень на суді». Класика! Римська довершеність! А все це у нас, Уїнстоне, штат Арканзас. Як бачиш, я міг би тобі цитувати ще довго, — старий вказав на купу книг на столі, — але там все те ж саме: жодна розвинута країна не може допустити використання релігійного прикриття, щоб паплюжити державу, щоб завдавати шкоди здоров'ю і моральності громадян. Так в Австрії, Бельгії, Нідерландах, Італії, Швеції. У Франції заборонене обговорення політичних питань у храмах — а деякі сектанти в СРСР не перестають молитися за тих, хто сидить у в'язниці за відмову служити в армії. Забороняються наклепи усні і з допомогою літератури — а вони цим займаються. Забороняється підбурювання до невиконання законів держави — а в Росії на цьому тримається екстремістське сектантство. Ось, — Стоддард все-таки схопив тоненьку брошурку, що лежала на виду, — ось, Греція, колиска європейської цивілізації: «Ніхто в силу своїх релігійних переконань не може бути звільнений від виконання своїх обов'язків стосовно держави і не повинен ухилятися від виконання законів країни». Аналогічні вимоги в конституціях Данії, Бразілії, Швейцарії. У тому ж штаті Нью-Йорк передбачені обмеження місіонерської діяльності, в Колумбії, Ісландії…

— Досить, Томе… — Норман уважно подивився на Стоддарда і повільно додав, — ти говориш, як червоний, тебе не можна випускати на кафедру…

Стоддард так само уважно і тверезо подивився на Черчілля.

— Я не червоний, мій хлопчику, і ніколи ним не стану. Моя професія — антикомунізм, я присвятив їй своє життя, і мені вже пізно міняти забарвлення. Але я старий