Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після того як питання із тваринами було залагоджене, треба було поміркувати про провіант і ліки. Це вимагало найретельнішого обговорення. Нам не можна було перевантажувати фургон і разом з тим потрібно було взяти багато речей, необхідних для такої тривалої подорожі. На щастя, виявилося, що Гуд дещо розуміється на медицині. У якийсь спосіб йому колись вдалося прослухати курс медицини і хірургії, і час од часу він застосовував свої знання на практиці. Капітан не мав, звичайно, звання лікаря, але пізніше ми переконалися, що він розуміється у цій справі більше, ніж багато з тих панів, які отримали право писати після свого прізвища звання доктора медицини. У нього була чудова похідна аптечка і набір хірургічних інструментів. Коли ми ще перебували у Дурбані, він одрізав у якогось кафра великий палець ноги так спритно, що було просто приємно дивитися. Але капітан був зовсім приголомшений, коли цей кафр, флегматично стежачи за операцією, попросив приставити йому новий палець, кажучи, що в найгіршому разі підійде і білий.
Благополучно залагодивши справи з провіантом і ліками, ми перейшли до питання про зброю і найом прислуги. Щодо зброї, я ліпше назву список одібраного нами з того багатого запасу, який сер Генрі привіз із собою із Англії, і того, що був у мене. Цей список зберігся у моєму записнику, зараз мені лишається тільки його переписати:
“Три важкі двоствольні рушниці, що заряджаються з казни, центрального бою, вагою близько п’ятнадцяти фунтів кожна, із зарядом на одинадцять драхм33 чорного пороху”.
Ці рушниці призначалися для полювання на слонів. Дві з них — для сера Генрі і капітана Гуда — були виготовлені чудовими майстрами однієї із знаменитих лондонських фірм. Не знаю, якої фірми була моя рушниця: вона, щоправда, не була така красива, але зате я її перевірив неодноразово на полюванні на слонів.
“Три двоствольні рушниці системи “експрес-500”, що стріляли розривними кулями, розраховані для заряду з шести драхм”, чудова зброя, особливо на середнього звіра (як, наприклад, на круторогу, чи шабельну, антилопу) і незамінна для самозахисту від ворогів на відкритій місцевості.
“Одна двоствольна кіперівська дробова рушниця дванадцятого калібру, центрального бою, з обома стволами — чок34”.
Згодом ця рушниця надала нам велику допомогу в забезпеченні нас повсякденною їжею.
“Три магазинні гвинтівки системи “вінчестер” (не карабіни)”.
Це була наша запасна зброя.
“Три самозвідні револьвери “кольти” з набоями великого калібру”.
Таке було наше озброєння. Потрібно зазначити, що зброя кожного класу була однієї системи і калібру, і тому ми могли обмінюватися набоями, що було зручно і важливо. Я не прошу вибачення у читача за те, що, можливо, втомив його перерахуванням таких подробиць, оскільки кожен досвідчений мисливець знає, яким суттєвим є добір зброї для успіху експедиції.
Тепер переходжу до прислуги, що повинна була нас супроводжувати.
Після тривалого обговорення ми вирішили, що цілком досить узяти з собою п’ять чоловік: провідника, кучера і трьох слуг. І кучера, і провідника я знайшов без особливих зусиль. Це були два зулуси на ім’я Гоза і Том. Знайти ж слуг виявилося справою складнішою. Нам потрібні були люди хоробрі, надійні, на яких ми могли б повністю покластися, оскільки від їхньої поведінки могло залежати наше життя. Нарешті мені вдалося знайти двох — одного готтентота35 на ім’я Вентфогель, що означає “птах вітрів”, і маленького зулуса Хіву, котрий мав ту перевагу, що чудово розмовляв по-англійському. Вентфогеля я знав давно. У своєму житті я рідко зустрічав ліпшого мисливця-слідопита. Він був незвичайно витривалий і, здавалося, складався з самих м’язів і сухожиль. Але, на жаль, він мав один недолік, властивий його племені: любив випити. Тому повністю на нього покластися не можна було: варто поставити перед ним пляшку грогу — і він забував про все на світі. Але оскільки ми виряджалися у місця, де не було ні трактирів, ні винних крамничок, ця маленька слабкість не мала особливого значення.
Третього слугу я ніяк не міг знайти, і ми вирішили йти лише з двома, сподіваючись, що в дорозі зустрінемо підходящу людину. Але напередодні нашого від’їзду, ввечері, коли ми обідали, зайшов Хіва і доповів, що мене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.