Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На службі було тільки й розмов про ту його пригоду. Обидва поліцейські мовчати, певна річ, не стали. Про комісара Тоні Вуста тепер усі пошепки переказували одне одному дві новини: по-перше, його шлюб розпався, і він б'є дружину; а по-друге, якісь підлітки добряче його відлупцювали.
І одне, й друге не сприяло зростанню його авторитету в очах шефа, який уявляв собі комісара карної поліції інакше.
Не звертаючи уваги на колег, які з усміхом дивилися на його побите обличчя, Вуст одразу ж рушив до свого робочого столу. Тієї ж миті він знову відчув набридливий запах Мюллерової люльки.
Тоні сів за стіл і приготувався працювати, ніби нічого й не сталося. Мюллер спостерігав за ним, сидячи за столом напроти. Обома руками він дбайливо тримав свою червоно-буру люльку. Від неї здіймалися маленькі хмаринки диму, крізь які Мюллер весело дивився на Вуста.
Мюллер чогось очікував. Тоні це відразу зрозумів. Можливо, якихось пояснень чи спроби виправдати синці на обличчі. Але цього він не діждеться! Та скоро Тоні збагнув, що Мюллер чекає чогось зовсім іншого.
Тоні спробував висунути шухляду в письмовому столі. Це йому не вдалося. Він смикнув ще раз. Знову марно. Хтось замкнув шухляду й вийняв ключа. Усмішка на обличчі в Мюллера стала ширшою. Жарту Тоні ще не зрозумів. Він просто вирішив, що це — звичайна його недбалість. Завжди він чогось шукає.
Шухляда з другого боку теж була замкнена. Тоні почав несамовито смикати, ледве стримуючи лайку. Адже в одній із шухляд лежав записник Маркуса Бергера. Як тепер працювати без цього записника?
Відсунувши вбік стільця, Тоні став біля столу навколішки й уважно оглянув замок. Він міг легко з ним упоратися за допомогою інструментів, що ними Мюллер завжди чистив свої люльки.
Ніби вгадавши його думку, Мюллер підійшов до Тоні й простяг йому набір для чистки люльок. А коли він побачив, як Тоні гострим кінцем інструмента колупається в замку, його усмішка стала просто-таки зухвалою. Він знову сів за свій стіл і взявся працювати, не звертаючи більше на Тоні уваги.
Тоні вже майже розібрав замок, але тут відчинилися двері, і ввійшов шеф.
Саме цього ще й бракувало! Така ситуація посуванню на службі не сприятиме.
Тоні підвівся, поправив руками чуб і всміхнувся до шефа. Але не встиг він розтулити рота, аби щось пояснити, як Мюллер сказав:
— Останнім часом постійно пропадають ключі. Це наче якась пошесть. Спочатку зникли ключі запалювання з трьох поліційних машин, а тепер ось колега Вуст не може знайти ключа від свого столу.
Шеф добродушно всміхнувся й запросив обох на службову нараду.
Раптом Тоні збагнув, що Мюллер обдурив його. Це була відповідь на його жарт на вулиці Горнпотвег. Уже під час наради він аж кипів від люті. Але закинути колегам докір Тоні не міг — адже, зрештою, він сам почав ці жартики.
Справу Маркуса Бергера розглядали й висвітлювали з усіх боків. Результати аналізу тканини показували, що вона досить дорога. Щоб це сказати, можна було б і не звертатись до фахівців.
Тихо, ніби вибачаючись, Тоні запитав, чи не краще було б закрити клуб «Афродіта» і зняти цілодобове спостереження за ним.
Цим Тоні викликав невдоволення шефа. Його ідею сприйняли як сентиментальність криміналіста вже далеко не першої молодості. Звичайно, шантаж і сутенерство розглядались як злочини, адже вони призвели до вбивства.
Насамперед треба було розслідувати обставини вбивства. Навіть якщо певний час доведеться мовчки спостерігати, як когось примушують займатися проституцією.
Тоні Вустові мало не заборонили зустрічатися з жінками, котрих шантажували, бо шеф побоювався, що через ті допити спільник Маркуса Бергера злякається й більше там не з'явиться.
Та Вуст усе-таки домігся, щоб йому дозволили дзвонити й за іншими телефонними номерами і домовлятися з жінками та чоловіками про зустрічі.
На нараді продемонстрували профіль підошви із шашечками — певно, це було взуття вбивці.
Тоні знову згадав довготелесого молодика з групи обробки слідів, який, кивнувши головою на поліцейських із сигаретами, сказав: «Якщо ці ідіоти ще не все затоптали і якщо сліди не їхні..»
— А чи не могло бути так… І взагалі, хтось перевіряв, — зауважив Тоні, — чи не залишив цей слід котрийсь із поліцейських, що побували на місці злочину?
Шеф запитливо подивився на присутніх. Він не був певний. Таке цілком могло статися.
Потім цікаве запитання поставив Мюллер.
Яким чином Маркус Бергер потрапив на місце злочину? Автомобіля там ніде не знайшли. Він що — на Горнпотвег пішки прийшов? Трамвайної лінії тут нема. Автобус у такий час уже не ходить. Крім того, Маркус Бергер не з тих, хто користується автобусом. Мабуть, він приїхав на таксі. Але що могло примусити його податися серед ночі на таксі до такого відлюдного місця? Навіть якщо він домовився з кимось про зустріч, то чому не попрохав водія таксі зачекати? Чому він не поїхав до місця злочину власною машиною?
Комісар Тоні Вуст зауважив, що вбивця й жертва, можливо, приїхали разом в одній машині. Потім убивця, мабуть, запропонував Маркусові Бергеру прогулятись у лісі й зрештою вбив його там.
А власне, чи йдеться тут узагалі про заплановане вбивство? Чи не можна припустити, що злочинець і жертва під час прогулянки в лісі просто посварилися, і злочинець убив Маркуса Бергера, а сам утік на машині, якою вони приїхали?
— Можливо, — сказав Мюллер. — Можливо, труп лежав зовсім не там, де було вчинено злочин. Цілком імовірно, що Маркуса Бергера відчухрали так десь в іншому місці, а потім викинули його труп у лісі.
Люди з групи обробки слідів вважали, що це малоймовірно. На їхню думку, у лісі на землі та в чагарнику добре видно сліди боротьби.
Так чи так, а для Тоні цього було не досить. Нарада його не задовольняла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.