Читати книгу - "Ім’я дитини в українській родині"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прикметною рисою власного особового імені є те, що в мовленні воно часто змінює свою форму, тобто виступає у різних варіантах. У сучасній українській мові популярні імена мають по сто, двісті, а окремі навіть більше трьохсот варіантів: Федір, Федор, Хведір, Педір, Ведір, Хведор, Федько, Хведько, Федур, Федорко, Федорище, Федорисько, Федь, Федик, Федунь, Федуньчик, Фесь, Фесъко, Хвесько та багато інших. При цьому варіант від варіанта може відрізнятися формою, тобто звуковим, морфемним складом, особливостями відмінювання, а також територією і часом вживання, сферою функціонування.
За сферою функціонування сучасні варіанти імен українців поділяються на офіційні та розмовні. Офіційним вважається емоційно нейтральний варіант імені. Його використовують у ділових паперах (метрика, паспорт, атестат, диплом, реєстр виборців тощо). Неофіційний, розмовний, варіант імені – це, як правило, похідне, стилістично марковане утворення, що функціонує в літературно-художньому, побутовому, в тому числі діалектному мовленні. Наприклад: Андрійко, Андрусь, Андрусик, Андрух, Андріїще, Анді; Борисик, Бориско, Боря; Волъга, Олечка, Олюня, Ляля; Люлія, Юлька, Люлъця тощо.
У наш час існує кілька критеріїв розмежування українських офіційних і розмовних варіантів:
1. Структурний. Форма офіційних варіантів імен, тобто їх звуковий та морфемний склад, має відповідати сучасним нормам української літературної мови. Розмовні варіанти імен можуть мати у своїй структурі діалектні риси або архаїчні ознаки. Наприклад: офіційні Андрій, Микола, Федір; розмовні Гандрій, Микула, Феодор, Хведір, Федур, Федорейко та ін.
2. Емоційно-оцінний. Офіційні варіанти імен не повинні мати емоційного забарвлення, тобто вони не можуть виражати ставлення мовця (позитивне чи негативне) до найменованої особи. Єдиним призначенням офіційного варіанта імені є ідентифікація особи. Розмовні варіанти можуть передавати різні емоційно-оцінні відтінки, тобто виражати ставлення мовця до найменованої особи. Наприклад: офіційні Василь, Іван, Ганна, Наталя; розмовні Василище, Івасик, Гандзя, Наталочка.
3. Територіальний. Офіційні варіанти імен поширені на всій території України; побутування розмовних варіантів часто обмежується окремими регіонами. Пор.: офіційні Микола, Оксана, Пелагея; розмовні Никола, Николай, Николъцъо, Поланя, Оксена.
Межа, яка розділяє офіційні та розмовні варіанти імен, є історично мінливою. Частина імен, які раніше належали до офіційних, з часом може втратити цей статус і перейти в розряд розмовних. Так, канонічні іменні варіанти на зразок Александръ, Василий, Михаилъ, Петръ, Иулиана, Елена, Екатерина та ін., які тривалий час вживалися у функції офіційних, нині є стилістично маркованими архаїзмами. їх функціонування часто обмежується конфесійним стилем української мови або ж літературними текстами на історичну тематику. Водночас популярні розмовні варіанти, втративши свою емоційність та розширивши регіон свого побутування, можуть стати офіційними. Це примушує лексикографів, що укладають нормативні словники власних імен людей, переглядати час від часу рекомендаційний список офіційних варіантів імен, вносячи відповідні корективи. Так, у першому виданні «Словника власних імен людей» (Київ, 1954) не рекомендовані для офіційного вжитку іменні варіанти Гапон, Левко, Конаш, Ничипір, Сопрон, Супрун, Танас, Танасій, Устин, Харлам, Домаха, Наталя, Ликера, які п'яте видання цього ж словника (Київ, 1978) кваліфікує як офіційні. У цілому кількість офіційних варіантів імен від першого видання «Словника…» до п'ятого зросла з 846 до 1045.
Основним джерелом поповнення системи офіційних іменувань є розмовні (в тому числі й діалектні) варіанти імен, які на сторінках художніх творів та у засобах масової комунікації зазнають «олітературнення», а також стають відомими по всій Україні. Такі «олітературнені» розмовні варіанти, звукова та морфологічна будова яких відповідає нормам сучасної української літературної мови, здобувають, як правило, статус офіційних, наприклад: Євнух, Конаш, Лахтіон, Сафат, Ярема, Гафія, Дарина, Докія, Наталя, Ярина тощо. Власне, кожен літературний іменний варіант може здобути статус офіційного, якщо не виражає емоційності.
Крім популярних розмовних варіантів, офіційний іменник українців протягом останніх десятиліть активно збагачується завдяки похідним утворенням, у тому числі і із суфіксами -к(о), -к(а), дорогу яким «пробили» письменники, артисти: колишні розмовні іменні варіанти на зразок Ілько, Левко, Кость, Олеся тощо, що вже втратили первісну емоційність, здобули право громадянства в офіційному іменнику. Кожен з таких новоузаконених офіційних варіантів не перестає вживатися і в розмовному мовленні.
Крім варіантів, які за останні десятиріччя вже здобули в українській мові статус офіційних, на місце в офіційному іменнику претендує чимало варіантів (одні дослідники вважають, що десятки, інші – сотні), які й надалі багато хто кваліфікує розмовними. Незважаючи на те, що, наприклад, структура іменного варіанта Лесь, по-перше, цілком відповідає нормам української літературної мови; по-друге, чоловіче ім'я Лесь не виражає ніякої емоційності; по-третє, цей іменний варіант здавна поширений не лише на всіх українських теренах, але й «освячений» авторитетом таких діячів української культури, як Лесь Мартович, Лесь Курбас, Лесь Танюк, автори «Словника власних імен» (1996) не визнають беззастережно його офіційного статусу, а все-таки вдаються до дискримінаційних ремарок: «Лесь – скороч. варіант ряду імен (Олександр, Олег тощо), який під впливом літературних найменувань Лесь Мартович, Лесь Курбас та ін., все частіше фіксується як документальне ім'я»[15]. Подібна нерішучість чи невизначеність укладачів цього авторитетного видання виявляється і при встановленні офіційного статусу таких іменних варіантів, як Гриць, Євтух, Івон, Лукаш, Матій, Матяш, Настас, Протазь, Стась, Явдоким, Явтух, Ялисей, Вівдя, Ксеня, Меланка, Маруся, Мотря, Харитя тощо. Ці, а також десятки інших варіантів є загальноукраїнськими за своїм поширенням і якогось відчутного емоційного відтінку вже не мають, тому вони цілком відповідають ознакам офіційних.
Прикметно, що в іменниках інших народів, зокрема слов’янських, тривалий час широко практикується залучення до офіційного іменника розмовних іменних варіантів, які вже втратили стилістичний статус розмовного чи просторічного, а також позбулися емоційної оцінності. Ми не будемо наводити імена на взірець Даша, Люба, Надя, Наташа, Маша, Соня, Таня, Саша, які з російського іменника запозичили та у ролі офіційних використовують усі європейські народи, а звернемо увагу на такі іменні варіанти, як, наприклад, чеські Bolek, Branko, Božko, Čenĕk, Darek, Anežka, Božika, Dana, Dara, Dina, Gabi, Hanka або словацькі Radek, Zdenko, Anica, Danica, Lenka та ін., які засвідчують перспективність збагачення офіційного національного іменника відповідними розмовними іменними варіантами. Однак справжні можливості використання розмовних варіантів в офіційному національному іменнику можна проілюструвати на прикладі сербського, де лише, наприклад, від складних імен із компонентом Рад– (Радимир, Радосав) у ролі офіційних вживаються такі похідні утворення: Рад, Радак, Раде, Раденко, Радешко, Радинко, Радић, Радич, Радиша, Радишица, Радко, Радоje,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я дитини в українській родині», після закриття браузера.