Читати книгу - "Долина страху, Артур Конан Дойль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Неправда, Ватсоне, нахабна, злочинна брехня — ось що довелося взяти за основу. Уся історія, розказана Беркером, — вигадка. Позаяк розповідь Беркера підтвердила й місіс Дуґлас, це означає, що й вона брехуха. Обоє дурили, змовившись раніше. Тому постало завдання з’ясувати: чому вони брешуть? Спробуємо, Ватсоне, відновити істину. Згідно з їхніми свідченнями, вбивця менш ніж за хвилину після скоєного вбивства зняв із пальця жертви перстень, який ховався під іншою каблучкою, одягнув останню на колишнє місце (що він сам, мабуть, ніколи не зробив би) і поклав поруч із трупом ту дивну картку. Усе це в голові не вкладається. Не витримує критики й версія, ніби перстень могли зняти до того, як Дуґласа вбили. Той факт, що свічка згоріла зовсім мало, доводить, що зустріч тривала недовго. Невже Дуґлас, про безстрашний характер якого ми стільки чули, віддав свою обручку добровільно? Нісенітниця! Ні, Ватсоне, вбивця перебував із Дуґласом якийсь час наодинці із запаленим світлом. У цьому я ніскілечки не сумніваюся. Причиною смерті став, мабуть, постріл із рушниці. Отже, він мав статися трохи раніше, ніж нам розповіли. Сумнівів у цьому бути не може. Тому маємо обдуману змову двох людей, котрі чули постріл, — Беркера та місіс Дуґлас. Коли ж я переконався, що криваву пляму на підвіконні навмисно відтиснув Беркер, аби спрямувати поліцію хибним слідом, то довелося визнати наявність вагомих доказів проти нього.
Голмс трохи помовчав.
— Тепер спитаємо себе, о котрій годині сталося вбивство. До пів на одинадцяту слуги ще не розходилися, тому до цього часу воно відбутися не могло. За чверть до одинадцятої вони розійшлися по своїх кімнатах; втім, Емс спочатку пішов до комори. Після того як ви подалися відпочити сьогодні вдень, я зробив кілька експериментів і переконався, що жоден гамір, вчинений Мак-Дональдом у кімнаті, не може проникнути в комору, якщо всі двері зачинені. А ось зі спальнею економки Еллен інша річ. Вона не так віддалена коридором, і з неї я почув невиразний відгомін, якщо розмовляти гучніше. Але постріл від рушниці не чути, якщо стріляти впритул, як це й було в нашому випадку. Постріл був тихий, але в нічній тиші його звук міг долетіти й до місіс Еллен. Вона, як ми знаємо, трохи глухувата, але, однак, чула щось схоже на грюкіт дверей, що зачиняються, за півгодини до того, як ударили на сполох. Півгодини до тривоги — це якраз і буде за чверть одинадцята. Не сумніваюся: те, що вона чула, і було пострілом із рушниці; саме тоді й сталося вбивство. Якщо це так, то маємо тепер установити, що робили містер Беркер і місіс Дуґлас (припустивши, що вбивці не вони) від за чверть одинадцята, коли відгомін пострілу змусив їх збігти вниз, до чверть по одинадцятій, коли вони подзвонили та викликали слуг. Що вони робили й чому не здійняли тривогу негайно ж? Ось запитання, яке виникло перед нами, і, відповівши на нього, ми знайдемо шлях до розв’язання таємниці.
— Я впевнений, — сказав я, — що ці двоє людей про щось змовилися. Місіс Дуґлас зовсім не має серця, якщо може сміятися будь із ким через кілька годин після жахливої втрати чоловіка.
— Еге ж. Навіть її власна розповідь про те, що сталося, справила не надто хороше враження. Я не належу до шанувальників жіночої статі, як ви знаєте, але мені ще не доводилося зустрічати жінок, які дозволили б відтягнути себе від трупа чоловіка за першим же словом сторонньої людини. Навіть незаангажований спостерігач здивувався б, виявивши таку цілковиту байдужість. Якби не було навіть інших доказів, уже цей інцидент здатен викликати підозру в змові.
— Отже, ви дійшли висновку, що Беркер і місіс Дуґлас винні в убивстві?
— Яка прямолінійність, Ватсоне! Якщо припустити, що місіс Дуґлас і Беркер знають правду про вбивство та приховують її, тоді я зможу дати вам позитивну відповідь. Але ваш суворий вердикт не настільки обґрунтований. Спробуймо збагнути складнощі, що перешкоджають нам. Припустімо, ця пара пов’язана путами злочинного кохання. Це лише гіпотеза, бо допит слуг та інших осіб цього не підтверджує. Навпаки, казали, що Дуґласи були дуже близькі.
— Ну, це ще як сказати, — заперечив я, згадавши зустріч у садочку й усміхнене обличчя молодої жінки.
— У будь-кому разі вони справляли таке враження. Що б там не казали, місіс Дуґлас і Беркер — вельми хитра парочка, яка б могла одурити всіх і замислити вбивство Дуґласа, чоловіка, над головою котрого зависла небезпека.
— Про це ми знаємо лише з їхніх слів.
Голмс у задумі поглянув на мене.
— Бачу, Ватсоне, ви вигадали версію, з якої випливає, що все, що вони сказали, — брехня від початку до кінця. А це означає, що не існує ні погроз, ні таємного товариства, ні Долини страху, ні магістра Мак... забув, як його. Це широке узагальнення. Погляньмо, до чого воно нас приведе. Змовники вигадали Долину страху. Після цього перевезли велосипед до парку як доказ присутності когось іззовні. Пляма на підвіконні підтверджує цю думку так само, як і картка біля трупа, приготована кимось у будинку. Усе це працює на вашу гіпотезу, Ватсоне. Але звернімося до тих дивних фактів, які ніяк не знаходять собі місця у ваших розумуваннях. Чому з усіх можливих типів вогнепальної зброї обрали рушницю зі спиляними стволами, до того ж американську? Як вони могли бути впевнені, що відлуння пострілу з неї нікого не привабить? Адже це сліпий випадок, що місіс Еллен не поцікавилася причиною, чому хряснули двері. Чому злочинна парочка вчинила саме так, Ватсоне?
— Зізнаюся, що не можу цього пояснити.
— Ідемо далі. Якщо жінка та її коханець змовилися вчинити злочин, навіщо їм було його афішувати, знявши обручку з мерця? Вам це здається ймовірним, Ватсоне?
— Ні, не здається.
— І знову ж таки, якщо б вам спало на думку залишити велосипед, схований ззовні, то ви відразу ж, ймовірно, відмовилися б від такої задуми, адже велосипед — найпотрібніша в цьому випадку річ для людини, вимушеної накивати п’ятами.
— Я не можу це пояснити.
— А пояснення мусить бути. Не може існувати такої комбінації випадкових і невипадкових подій, для яких людський розум не міг би знайти пояснення. Я спробую вказати інший можливий хід думок, не претендуючи, однак, на їхню абсолютну справедливість. Припустімо, що в житті Дуґласа була якась ганебна таємниця. Таємниця спричиняє появу, скажімо, месника, когось стороннього, не з домашніх. Месник із якогось дива знімає з пальця вбитого його обручку. Помста може стосуватися часу першого шлюбу Дуґласа, і перстень зняли з міркувань, спричинених тим шлюбом. Перш ніж убивця пішов, до кабінету прибігли Беркер і місіс Дуґлас. Убивця переконав їх, що спроба заарештувати його спричинить розголос якоїсь ганебної події. Отож вони погодилися його відпустити. Злочинець із якоїсь причини вирішив, що йому безпечніше відбути пішки, ніж на велосипеді. Тому він залишив його там, де його навряд чи могли знайти, поки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина страху, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.