Читати книгу - "Місто моє розстріляне, Хая Мусман"

Крулік не говорив з нами про політику, та й це було в гімназії заборонено, але він навчив нас думати. Він залишився у моїй пам’яті як зразок прекрасного, інтелігентного педагога. Він був незвичайною людиною, і навіть незважаючи на фізичну ваду – горб – він здавався нам красивим.

Незадовго до війни Крулік одружився, і в нього народилася дочка. Дружина його померла через декілька місяців після пологів, за дитиною дивилася няня. Одного разу я зустріла Круліка, який гуляв з дочкою. Вродлива дівчинка з очима променистими, як у батька, вона щось говорила йому, а на його обличчі блукала ніжна, щаслива посмішка. Я мимоволі задивилася на них. Потім, злякавшись, що Крулік вирішить, нібито я підглядаю за ним, поквапилась піти до того, як він мене помітив. Так і залишилось в пам’яті: незграбний горбань і його диво-дівчинка.

Після війни я дізналась, що вчителі нашої гімназії Зайдман, Гріцман з дружиною і Крулік з дочкою зібралися разом і прийняли отруту. Крулік сам підніс до губ своєї маленької дочки склянку з отрутою.

Вони пішли з життя, не бажаючи загинути від німецької кулі.

Історія Другої світової війни – це історія мільйонів і мільйонів трагедій. Смерть на полі бою була трагедією полеглих, їхніх рідних та близьких. Страшною була смерть в’язнів концтаборів. Жахливою доля людей, що були масово розстріляні біля заздалегідь викопаних могил. Трагедія Круліка – особлива. Він сам вбив свою власну дитину, і нехай пам’ять про цього найбільш нещасного з батьків буде довічним застереженням від фашизму.

* * *

Наш класний керівник Гріцман викладав німецьку мову. Він був родом з Відня, мову знав чудово, але в ньому не було того вогника, який потрібний педагогу, щоб захопити учнів. Він був нудний, і на його уроках було нудно. Розмовляв він з нами лише німецькою, що дуже допомагало нам засвоїти мову.

У підручниках з німецької мови розповідалось про Зігфрида та Нібелунгів, про будівництво автострад в Німеччині. Підручники очевидно укладались під впливом західного сусіда, до якого уряд Польщі в ті роки підлещувався усіляким чином.

Певно, Гріцман сам добре знав, що таке фашизм, якщо зважився прийняти отруту, але нам на уроках нічого про Гітлера, про фашизм не говорив. У гімназії усі побоювалися заводити розмови про політику. Польща була поліцейською державою і вміла тримати громадян в шорах.

* * *

Латину нам викладав молодий вчитель Кахане. У гімназії латина вважалась важливим предметом, їй приділялась велика увага. Мова важка, з дуже складною граматикою і безліччю винятків із правил, які мене навіть уві сні переслідували. Кахане був дуже суворим і вимогливим педагогом, важко входив у контакт з учнями. Він був вродливий, і спочатку багато гімназисток були навіть закохані в нього. Я теж. Він, мабуть, про це здогадувався, оскільки одного разу на шкільному вечері запросив мене на танець, а потім надіслав записку: «Однак ти з ним танцювала». Записка була анонімною, але я його почерк знала і в авторстві не сумнівалась. Це було настільки нетактовно, що я одразу охолола від свого захоплення. Його предмет я так і не полюбила, про що пошкодувала згодом.

У 1940 році Кахане одружився з молоденькою вчителькою початкових класів. Коли німці в листопаді 1941 року здійснили в Рівному перший масовий розстріл євреїв, йому з дружиною вдалося втекти з міста. Вона найнялася батрачкою на якийсь хутір, а його видавала за свого глухонімого брата. Їм вдалося протриматись деякий час, поки один бандерівець не почув їхню розмову між собою. Він повідомив про них в гестапо, і там обох розстріляли.

* * *

Польську мову в першому класі гімназії викладала молода, вродлива дівчина на прізвище Охлендер. Одного разу її урок відвідав директор Райз. Я запам’ятала її, одягнену в рожеву кофтинку, мило кокетливу. Райз неприховано милувався нею.

З цією вчителькою я зустрілася після війни у Львівському університеті, де вона викладала німецьку мову. Я її спочатку не впізнала, але в певний момент вона обернулася обличчям до вікна, і її профіль мені видався знайомим. Після лекції я підійшла до неї і запитала, чи не працювала вона в гімназії «Тарбут». Вона дуже розхвилювалась. Минуло більше десяти років, і яких років: війна, загибель усіх близьких, стільки трагедій, а вона пригадала мене, прізвища учнів нашого класу, вчителів гімназії. Ми плакали, рана була ще свіжою.

У другому класі гімназії польську мову нам почав викладати Таубе. Це був високий чоловік з неприємним скрипливим голосом. Він часто, доречно і недоречно, промовляв польською в риму: «в огулє і в щегулє», що в перекладі українською означає «у загальному і зокрема». Польську граматику завдяки йому ми засвоїли непогано, але література в його викладенні була нудною і непривабливою.

У 1938 році Таубе змінив Лангольц, високий молодий чоловік з величезним носом і невеликими живими очима. Носив він завжди не просто м’ятий, а зіжмаканий костюм і краватку-метелик, що ще більше підкреслювало неохайність його одягу. Лангольц любив випити. Вечори він проводив у єдиному на все місто кабаре, а потім, мабуть, завалювався спати, не роздягаючись. Усе це забувалося, коли він читав вірші. Ось коли ми по-справжньому пізнали Міцкевича, Словацького, Тувіма.

З Лангольцем пов’язаний один комічний епізод. В останньому класі гімназії навчалася дочка одного зі співвласників пивоварного заводу Зіта Штрик. Зіта повісила у себе в кімнаті портрет Муссоліні і відкрито проголошувала, що вона фашистка, хоча навряд чи розуміла, що це насправді означає. Можливо, їй подобалось бути єдиною фашисткою серед євреїв. Лангольц вирішив покращити свій фінансовий стан і одружитися з Зітою. Він запросив її до себе додому, гримнувся перед нею на коліна і попросив руки. Зіта йому відмовила, і на наступний день про це говорила уся гімназія. Не певна, чи знав Лангольц, що Зіта розповіла про його невдале сватання. У будьякому разі настрій у нього видимо не зіпсувався, і на страждаючого Вертера він був мало схожий.

* * *

Головною мовою викладання в гімназії був іврит, який у двадцяті роки почав формуватися як сучасна мова. Словниковий склад був набагато бідніший, ніж теперішній. Ми вільно говорили на івриті, і навіть вчили на ньому деякі предмети – математику, фізику, наприклад. Вивчали ми і Танах, але особливого значення йому не надавали, гімназія була світською. Хасидизм у Рівному не прижився, ніхто ярмулок і пейсів не носив. Ортодоксами були лише літні люди. Кошеру також дотримувались далеко не