Читати книгу - "Місто моє розстріляне, Хая Мусман"

Іврит у нас викладали декілька вчителів. М’який, слабохарактерний Буслік. Його дочка Томар була моєю подругою. Вона загинула разом з батьками. Певний час нас навчав Борковський, чоловік з досить грубими манерами, його ми недолюблювали. У пам’яті залишився прекрасний викладач івриту Барух. Жоден з них не врятувався.

* * *

Ми дуже поважали нашу викладачку Зайдман. Вона вела у нас ботаніку, а окремо для дівчат – ще й уроки фізкультури. Це була жінка років за тридцять, з незграбною фігурою. Ми знали, що вона стара діва, і тому жаліли. Коли в школі з’явився Лангольц, ми вирішили, що він для неї добра пара. На шкільних вечорах, коли він її запрошував танцювати, ми крадькома за ними спостерігали. Але, на жаль, Лангольц зовсім не збирався її ущасливити.

Зайдман разом з Гріцманом і Круліком покінчила життя самогубством.

* * *

Хімію нам викладала «чаклунка» – маленького зросту, негарна жінка з великими випертими зубами і безбарвним рідким волоссям. Назвали ми її так за те, що дуже вона була схожа на Бабу-Ягу. Вона була біженкою із західних областей Польщі і в нашій гімназії з’явилась у 1940 році. До нашого міста приїхало багато біженців, і для них серед містян збирали одяг.

Наша «чаклунка» була доброю і незахищеною людиною, і учні її жаліли.

Усі вчителі нашої школи, окрім трьох, загинули.

Про подробиці смерті деяких з них я дізналась у 1945 році, коли повернулась до Рівного. Решта поховані безіменно в братських могилах разом зі своїми учнями, їхніми батьками, разом з усіма євреями міста.

* * *

Замислюючись над питанням, чому євреї Рівного та інших міст і містечок Польщі, України, Білорусії, Прибалтики не пішли на схід і не врятувались від німецької окупації, я приходжу до висновку, що окрім об’єктивних причин – раптовий напад німців спочатку на Польщу, потім на СРСР, стрімке просування їхніх армій вглиб країни, розгубленість влади, уряд Польщі сам кинувся в біга з перших днів війни, а в СРСР до появи наказу про евакуацію 3.07.1941 р. влада забороняла населенню залишати місто, – існувала ще одна, суб’єктивна причина: ми надто мало знали тоді, що являє собою фашизм. Справжнє обличчя німецького фашизму відкрилось протягом війни. Знищувати євреїв німці почали лише тільки після нападу на СРСР.

Що знали ми, мешканці польської окраїни, про оточуючий нас світ? Населення нашого міста було головним чином малограмотним. Ні у кого з моїх знайомих не було радіоприймача. Газети майже не читали. Навіть більш освічена публіка не мала достатньої інформації: якби вони знали, що очікує євреїв на окупованих німцем територіях, то кинулись би в евакуацію з перших днів війни. Майже уся рівненська інтелігенція – лікарі, вчителі – залишилась у місті і загинула. Урятувалось трохи молоді і дуже небагато родин, які наважились залишити місто разом з відступаючою радянською армією. Рівне було окуповане німцями через п’ять днів після початку війни.

У Польщі не тільки займатись політичною діяльністю – розмовляти про політику було небезпечно. Люди панічно боялися «двійки» – політичної поліції. Вона мала серед населення розгалужену агентурну сітку. Заарештованих «двійкою» катували. Засуджених за політичною статтею ув’язнювали в таборі «Береза-Картузька», одна назва якого викликала жах.

Польська влада загравала з нацистами і всіляко розхвалювала їхню боротьбу з безробіттям, будівництво автострад. Ми, звичайно, знали, що фашисти антисеміти, але довоєнна Польща також була затятою антисемітською державою, проте масово євреїв не вбивали.

Найжорстокіша бойня першої світової війни нікого нічому не навчила. Людям здавалось, що після цієї війни неможливий вибух безрозсудної звірячості. Направду, війна вже палахкотіла в Європі, але до вересня 1939 року вона ще не прийняла таких страшних масштабів, і люди не думали про неї. Кожен був зайнятий своїми особистими справами, мешкав у своєму маленькому світі. Така страусова поведінка – у момент небезпеки заховати голову в пісок – дуже притаманна людям, вона позбавляє їх ініціативи, здатності чинити опір. Війна в Іспанії, анексія Австрії та Чехословаччини – усе це здавалося далеким, не в сусіда, а нібито на іншому континенті. І була надія: нас це омине.

Вважаю, що чимала частка провини за відсутність правдивої інформації і грамотного прогнозування подій падає і на сіоністські організації. У 30-і роки в Польщі легально виникло багато сіоністських партій. Саме вони зобов’язані були бити на сполох і попередити євреїв про небезпеку, яка насувається. Книга «Майн кампф» Гітлера була відома усьому світу, і її автор зовсім не приховував свої юдофобські ідеї. Якби сіоністи 30-х років вчасно почали кампанію щодо виходу євреїв з Європи, якій загрожували німецькі юрби, можливо, не було б такого масового знищення народу.

Після вересня 1939 року, коли Сталін за змовою з Гітлером зайняв західні області України і Білорусії, а потім Прибалтійські республіки і Молдову, він фактично заборонив антигітлерівську пропаганду. Ми опинились за залізною завісою і лишились навіть тієї мізерної інформації, яку мали, знаходячись у Польщі. Єдине, що ми знали, – що фашисти антисеміти.

Євреї, на жаль, до антисемітизму звиклі. Німців як народу євреї не боялись. У 1918 році німці зайняли Рівне, але погромів не чинили. Ніхто не уявляв, що цей народ здатний на звірячість.

Відсутність правдивої інформації була головною причиною, чому євреї СРСР на початку війни масово не пішли на схід, а залишились на окупованих німцями територіях.

* * *

За весь час навчання в гімназії, до 1937 року, я не пам’ятаю, щоб ми в школі розмовляли про політику. Наш директор Райз несхвально ставився навіть до участі наших учнів у сіоністських організаціях. Вчителі боялися розмовляти з нами на ці теми.

Настав 1937 рік. Війна в Іспанії. Про неї в голос не говорили. Про неї шушукали дорослі. Декілька хлопців з нашого міста таємно поїхали до Іспанії. На мові ідиш таємно перейти кордон називається «вкрасти кордон». Я уявляла собі цих сміливців, які «крали» спочатку польський, потім чеський, австрійський та інші кордони, щоб дістатися до Іспанії і там воювати. Ці молоді люди не навчались в гімназії, їхні прізвища були мені незнайомими. Війна в Іспанії не дуже цікавила нас, вона була далеко. Це була перша військова сутичка з фашизмом, яку демократія з ганьбою програла. Гітлер до Іспанії