Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Стривай, тебе послали самого битися з двадцятьма перевертнями? – жахнулася я. – Хіба не могли дати когось у допомогу?
Діор подивився з легкою зневагою.
– Це ти мене зараз хотіла образити?
– Зовсім ні! – зніяковіла я. – Але ж їх двадцять.
Діор посміхнувся.
– Тим веселіше буде полювання.
Відчуття того, що поряд з ним я в безпеці, почало стрімко танути. І навіть не через те, що я боялася, що Воїн передумає та вб’є мене. Через цього самовпевненого телепня я можу потрапити до лап двох десятків здичавілих перевертнів! Цікаво, скількох з них зможу вбити, перш ніж мене роздеруть на шматки? Я мимоволі здригнулася. Помітивши це, Воїн поблажливо сказав:
– Не хвилюйся, у захисному колі ти в цілковитій безпеці.
– А ти? – відразу відреагувала я, охоплена поганим передчуттям. – Тільки не кажи, що збираєшся виходити з кола…
– Якщо це знадобиться для того, щоб виконати завдання, то звісно, вийду, – з легкою усмішкою відгукнувся Діор. – У будь-якому разі, доки я не звільню цю місцевість від усієї зграї, далі ми не вирушимо.
– А скільки на це може знадобитися часу? – приречено запитала я.
– Стільки, скільки потрібно.
Відповідь не надто тішила. Але я вирішила, що краще далі не випробовуватиму терпіння Воїна.
– А потім ми куди підемо?
– Спочатку я планував відправитися в Цитадель братства зі звітом про виконану роботу. Але тепер доведеться зробити невеликий гак, щоб вирішити твою проблему, – промовив він сухо. – І наразі тобі слід вдовольнитися такою відповіддю.
– Гаразд, я зрозуміла. Ти ще мені недостатньо довіряєш, щоб сказати більше, – я знизала плечима. – Тільки зваж те, що до кінця переродження залишилося всього п’ять тижнів. Сподіваюся, ми вкладемося у цей строк.
– Я досить уважно слухав твою розповідь, щоб і так пам’ятати про це, – з деяким роздратуванням кинув Діор.
Все, зрозуміла, краще його більше не злити! І так майже на межі.
Хвилин десять між нами панувала гнітюча мовчанка. Ми обидва доїли свої порції хліба з м’ясом, і залишки Воїн сховав у сумку. Поступово його обличчя розгладилося. Але я все ще не наважувалася ставити йому нові запитання. На мій подив, він заговорив сам:
– Коли з’являться перевертні, не висовуйся і не плутайся під ногами. Просто сиди біля багаття.
– А ти впевнений, що вони з’являться? – проковтнула я.
Все ж таки сподівалася, що цієї зустрічі вдасться уникнути. Принаймні сьогодні, коли я і так уже пройшла стільки випробувань. Хотілося просто лягти і відключитися, не думаючи ні про яку нечисть, що бігає за межами захисного кола.
– Я залишив неподалік приманку, – його губи розчепилися в хижій посмішці. – Тіло одного з їхніх одноплемінників.
– Це того, хто на мене напав? – здавлено промовила я.
Воїн кивнув.
– Зграя переслідуватиме нас доти, доки не помститься за смерть свого, – остаточно добили мене наступні слова. – Тож навіть вистежувати їх не обов’язково. Принаймні спочатку. Коли ж зрозуміють усю небезпеку, нам доведеться попітніти, щоби відшукати залишки зграї.
Вкотре я подумала про те: ну чому мені не сиділося спокійно в Кривавому Притулку?! Сумно зітхнула і філософськи сказала собі, що так, мабуть, мені на роду написано. Та й те, що з’явився шанс знову стати людиною, трохи втішало. Сподіватимуся, що всі ці випробування, через які, як підказувала інтуїція, доведеться пройти поруч із цим невгамовним чоловіком, виявляться не даремними.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.