Читати книгу - "Нарис загальної історії"

На першому ступені стверджується, що реальне розподіляється на дві спільноти: одна, яка підпорядковується розумові та науці, і друга, яка належить до інших способів пізнання. Помилка полягає не в тому, що обмежуються відмінність між способами пізнання їхніми процедурами, а в тому що вона поширюється на предмети, щодо яких ці способи застосовують. На другому ступені науковий спосіб стає таким самим способом, як і решта, і не має жодної зверхності над ними ні за якими критеріями. На третьому ступені науковий спосіб є не способом пізнання, а культурним артефактом — чи нейтральним, чи показником декадансу. Хоч як це парадоксально, але виникнення й утвердження науки сприяють ірраціоналізмові в його трьох ступенях, порівняно з ситуацією, коли наука не існує.

Розглянемо перший ступінь. У донауковому стані нераціональному сприяє збільшення слушних пояснень, принаймні стосовно культури, яка їх продукує. Одні й ті самі реалії можна сприймати, з одного боку, раціонально, через спостереження, індукцію та висновки, а з іншого — нераціонально, через етіологічну міфологію або встановлення відповідностей між різними укладами реальності. У цьому контексті, ірраціональне майже зовсім не проявляється, хіба що на індивідуальному та ідіосинкратичному рівні. З виходом на арену науки змінюється все. Вона змушує до загальної дискваліфікації нераціонального, чи напряму, показуючи його беззмістовність, або непрямо показуючи, що нераціональне — це продукт культурного відокремлення. Наука виражається в науках, а останні входять у час. Раціональне охоплює тільки частину реального й охоплює її не цілковито — а доти, доки науки лишаються незавершеними. Тоді й з огляду на незворотну дискваліфікацію нераціонального величезні прогалини раціонального стають сприятливими місцями для виникнення ірраціонального. З іншого боку, науковці легко піддаються позитивізмові, для якого дійсні тільки наукові судження і навіть тільки судження найбільш математизованих і найжорсткіших наук, а також сцієнтизмові, переконаному, що наука покликана дискваліфікувати та замінити всі інші способи пізнання. Обидва ці відхилення неправильні, оскільки навіть найформалізованіші й найжорсткіші наукові судження можуть бути істинними тільки тимчасово, а всі способи пізнання мають власну легітимність. Оскільки позитивізм і сцієнтизм неслушні, люди знаходять для себе добрі причини для того, аби кидатися в антинауковий ірраціоналізм.

На другому ступені донауковий стан стихійно розподіляє різні аспекти реального між відповідними способами пізнання. Фермер іде за досвідом і емпіричним розумом, щоб обробляти свої лани. Він вдаватиметься до молебнів чи до відповідних обрядів стосовно тих обставин, якими він не в змозі керувати, наприклад погоди. Якщо йому цікаво «дізнатися про причину речей», він звертатиметься до відповідних прадавніх міфів або до здатності хліба проростати. Науковий стан ліквідує цю стихійність. Наука займається всім реальним, усіма його аспектами й навіть іншими способами пізнання, які беруться як предмети наукового розслідування. Законний розмах законних пізнавальних амбіцій викликає потужні імперіалістичні спокуси, які повинні наштовхуватися на антисцієнтичну реакцію рівної сили. Згадаймо про наукове вивчення релігій, про редукцію, якій учені піддають їх майже безапеляційно, та про ірраціональну реакцію обурення боговірних, уражених в їхній вірі — законній в очах розуму, ані позитивістського, ані сцієнтистського. З іншого боку, наука — це спосіб пізнання, метою якого є пояснення. Воно дається наприкінці. А тим часом некомпетентні можуть вивести з цього, що наука ефективна не більше за інші способи. Проте некомпетентні всі, зокрема й науковці, варто їм вийти за вузькі межі своєї компетенції. Треба нарешті враховувати й можливі технічніші відхилення. Зразковою наукою досі була фізика. З цього можна зробити висновок, що будь-яка наука має прагнути рівня фізики. Якщо якась наука не спромагається на це, значить, або відповідні науковці — нездари, або ж предмети цієї науки не піддаються науковим підходам, які діють у фізиці. Звідси легко перескочити до ірраціональних висновків і переконати себе, що до цих предметів слід застосовувати інші пізнавальні підходи. Отже, ми доходимо думки, що наука стосується тільки фізичної природи й, можливо, живого світу, але людські справи їй зовсім непідвладні.

Донауковий стан не дозволяє досягти третього ступеня. Цей рівень ірраціональності є суто сучасним здобутком, і цілком імовірно, він має ідеологічне підґрунтя. У нього може бути два ідеологічні джерела. Радикальна антимодерна реакція вважає все сучасне викривленим і ознакою занепаду, зокрема науку. Така ідеологічна позиція — антагоністичний близнюк ідеології прогресу й щастя через науку. Іншим ідеологічним джерелом є антинаукова реакція, що спирається на наслідки, які вважають неприємними, або на можливі ризики застосування науки. Оскільки з розвитком науки збільшується й обсяг її застосувань, випадки реакції та ірраціональної паніки частішають у тому ж самому темпі та можуть призводити декого до радикального ірраціоналізму.

Виродження науки в ідеологію — це сучасний аналог виродження релігії в традиційному світі. Ідеологія дотична до політичних уявлень. Деякі уявлення раціональні й стосуються логіки того чи того режиму та способів його вдалого існування. Інші — нераціональні або ірраціональні. Нераціональні уявлення — це довільна інформація для політичних дій. В ієрократичних режимах інформація стосується правомірності чинної династії як намісника. У демократичних режимах вона дає змогу робити нерозв’язний вибір на засадах раціональних принципів демократії. Це — легітимні ідеології легітимації. Ірраціональні уявлення є результатом викривлень. Це може бути перехід від паразитування релігії на службі політичній владі до її викривлення на користь якійсь політичній справі, до якої релігія не має відношення: «священна» війна, громадянська війна, хіліазм. Перехід з викривленням може торкнутися також науки, переводячи її зі служби засобам політики до політики як науки. Останнім ядром модерної ірраціональної ідеології, уведеної не наукою, а за допомогою використання науки — попервах ідуть ідеологічний порив і устремління: викорінити на цьому світі всі людські напасті, а розумування стоять на другому місці, — є редукція діяння в роблення та/або в пізнання.

Через редукцію в пізнання ідеологія стверджує, що істинне знання дозволяє напевно розв’язати всі проблеми. Досить знати, щоб змогти. А наука обов’язково знає. Отже, треба звернутися до правильної науки, щоб точно забезпечити щастя всіх. Ті, хто пов’язані з правильною наукою, мають законне право обіймати владу, щоб отримати способи вмикання когнітивного перемикача спасіння від напастей. Редукція в роблення виходить з науки. Досить знати будову машини, хоч якою б складною вона була, щоб змусити її працювати якнайкраще та запобігати чи усувати всі її несправності. Досить знати, щоб вміти робити, а коли вмієш робити, то все чудово влаштовується. Отже, ті, хто вміють робити, повинні отримувати машину, щоб керувати нею. Перша редукція серйозніша й смертельніша за другу, оскільки другу можна звести