Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Він упевнено повів мене якомога далі від мішеней, я не заперечувала. Не те щоб мені було дуже страшно, але вдруге спокушати долю здавалося нерозумним. 

—  Ти за когось вболіваєш? — поцікавився Амадо.

— За леді Одетту. Єдину войовничу даму.

— Гідний вибір, — зауважив дракон. — У неї непогані шанси. Але мене сьогодні набагато більше цікавлять глядачі та судді. Світлий принц сам не свій, хвилюється, наче це йому зараз виступати. Засмикав зранку і Вільгельма, і Бернарда, на мене поглядає підозріло.

— Відчув ваше зі Стефаном вторгнення?

— Не думаю. Але, найімовірніше, підозрює. Тут інше: ми знову перехопили записку.

— І що в ній? — не підстрибнути від цікавості вдалося насилу.

— Гадки не маю, — розчарував мене дракон. — На переклад години дві піде.

— Переклад, мови... — Я розгублено мазнула поглядом по учасниках, намагаючись зловити якусь важливу думку. — Про що це нагадує? Точно! Магістр обіцяв надіслати довідник!

— Вже. Уранці з'явився посильний із храму, залишив тобі пакет у приймальні. 

У цей момент заспівали труби, і глашатай сповістив, що до початку залишилося рівно десять хвилин.

— Чомусь Одетти немає. — Я тільки зараз зрозуміла, що досі не бачила крилату княжну. — Невже проспала? Піду, пошукаю, вона не повинна запізнитися на змагання.

— Олена, стій. — Амадо зловив мою долоню. — Ти пам'ятаєш наш договір? Жодних авантюр, залишатися серед натовпу в оточенні свідків, вірно?

— Як накажете, мілорде. — Я зробила кніксен. — Але це буквально на п'ять хвилин, вона точно має бути десь поруч. 

Сказати виявилося легше, ніж зробити. Лакеї впевнено заявляли, що бачили фейрі з луком буквально хвилину тому, а тепер — як корова язиком злизала. Глядачі вже скупчилися біля огорожі, тож крізь них довелося буквально проштовхуватися, постійно вибачаючись за відтоптані ноги й вислуховуючи відповідні вибачення. 

До старту майже не залишалося часу, коли я вирішила зазирнути до збройової. Зрозуміло, моя фаворитка знайшлася саме там. Ось тільки не одна, а в компанії дуже сердитого родича, здається, дядька. Він відчайдушно жестикулював, загрозливо нависаючи над тоненькою Одеттою.

— Та скільки можна тобі повторювати, — пихтів крилатий мужичок німецькою. — Це не твого розуму справа. Я старший!

— За всієї поваги, дядьку, я не розумію, для чого ви все це затіяли, — наморщила носик фейрі.

— А тобі й не треба розуміти, — обірвав родич вельми грубо. — Повинна слухатися — і все тут!

— Я вам нічого не винна! — розлютилася княжна, і від гніву в неї щоки спалахнули. — Мені здається, між нами закралося непорозуміння. Я — спадкоємиця роду, а ви лише мій родич. Не вам, вибачте, вказувати мені, що робити, а що ні. — Вона демонстративно сперлася на лук. — Я не стану крутити хвостом перед цим вискочкою. Вам, на мою думку, варто прогулятися й охолонути. 

Дядько від такого натиску злегка розгубився, а потім, зовсім нешляхетно вилаявшись, пирхнув, розвернувся і покрокував геть, ледь не збивши мене з ніг. Фейрі глибоко зітхнула, розслаблено опустила плечі. І помітила мене.

— Ой, леді Гелено! Вибачте, що вам довелося дивитися цю виставу, — промовила вона нантанійською. — У нас із дядьком є невеликі розбіжності щодо уявлення мого майбутнього. Ми злегка посварилися. Так соромно! І навіщо я тільки піддалася на його вмовляння? Тепер, щоправда, відступати нікуди.

— Якраз хотіла попередити: до старту пара хвилин.

— Дякую! Уже біжу! — Вона моргнула довгими пухнастими віями й додала: — Будь ласка, не розповідайте нікому про це непорозуміння, добре? Я не хотіла б виносити чвари на публіку, у князівстві й так справи не дуже. 

— Звісно-звісно. Ви вибачте, я не збиралася втручатися. — Я зніяковіла, не розуміючи, чому взагалі залишилася і підслухала розмову.

— На жаль, дядько не вміє обирати ні місце, ні час для розв'язання сімейних питань. — Княжна роздратовано поправила чудовий мисливський костюм. — А як ваші справи? Я хвилювалася після вчорашнього непорозуміння.

— Даремно, це просто чийсь дурний жарт, — легковажно відмахнулася я. — Вболіватиму за вас! 

— Дякую! Тоді робіть ставки, — пустотливо підморгнула Одетта. — Обіцяю увійти в десятку найкращих.