Читати книгу - "Червоний горобець"

Зненацька вигулькнула Домініка, мовби Свобода на барикаді з картини Делакруа, — одна з грудей вирвалась із бюстгальтера — і ввігнала червоний та жовтий шприци Блеку в сідницю, і його інстинктивна відмашка звалила її, вона сильно вдарилась головою, одначе Блек уже почав слабшати й опадати, ставши навкарачки й важко харкаючи, як осел, якому причепили червоний і жовтий хвости, поповз до ножа, але кожен рух дедалі більше сповільнювався, він повз, наче у сповільненій зйомці, трясучи головою з боку на бік, з паралізованою діафрагмою і повною головою барбітуратів, його зряче око закотилося під лоба, п’яти замолотили по рожево-блакитному килиму в передсмертній агонії. «Треба відрізати йому голову, аби вже точно переконатися», — подумав Нейт, але був уже під лівою груддю Домініки і несказанно зрадів, почувши тріпотливе серцебиття й побачивши її очі, і вже почав був класти голову на м’якість, однак пригадав дещо важливе: ще не можна засинати, треба зробити дзвінок.

***

Домініка взяла телефон із пошматованих пальців Нейта і сказала Bratоk, де вони. Той уважно вислухав і надіслав їм поінформованого медика з посольства з необхідним комплектом медикаментів, який на них чекав у машині надворі. Те, як Марті Ґейблу вдалося відмити їх і вивезти з готелю, було дивом у стилі минулих днів у Сайгоні й Пномпені. Постіль перетворилася на бинти, просмерділий оцтом піджак Маторіна застебнули на всі ґудзики, волосся Домініки зачесали. Ґейбл підійшов і висмикнув шприци з дупи Маторіна, заховав хайберський ніж у піхви, перевірив його кишені. Закинув Ней­тову руку собі на шию і вивів його службовим ходом, наказавши Домініці, що кульгала поруч, замкнути двері номера і викинути ключ у вазон у коридорі.

Вони повалилися на заднє сидіння Ґейблової машини, ніби Бонні та Клайд, і медик з широко розплющеними очима почав замотувати ізраїльськими тугими пов’язками Нейтові груди, плечі й руки, а іншим бинтом — стегно Домініки й діагональний поріз на животі. Нейтів пульс був слабкий через втрату крові, тож медик почав внутрішньовенне переливання, а Домініка поклала Нейтову голову собі на коліна, не розмовляючи, тримаючи пакет із плазмою, доки Ґейбл мчав крізь трафік, матюкаючись і гупаючи по керму.

Вони прогуркотіли горбатими вуличками до Зографу, що розкинувся в затінку гори Іметт, і Ґейбл допоміг їм піднятися на горішній поверх retirée у тихенькій грецькій багатоповерхівці, де резидентура мала конспіративну квартиру про всяк випадок. Нейта поклали в невеличкій кімнатці, і медик лишався з ним до самого приїзду лікаря з посольства; вони обидва були в курсі справи, однак Ґейбл зажадав, аби вони пішли, щойно закінчивши, наклавши двадцять швів на ногу Домініки і втричі більше на Нейта. Ґейбл обійняв Домініку за плечі, поглянувши на неї з-понад окулярів, та вона скинула його руку й пішла до іншої кімнати змити кров, мимохіть пригадуючи Устинова, скільки це тривало? Її дихання почали перебивати схлипування.

Ґейбл подякував лікарю й медику — їм було цікаво, що замислили ці шпигуни, але знали, що слід тримати язик за зубами, — провів їх до виходу і м’яко замкнув двері. Домініка була в кімнаті Нейта, дослухаючись до його дихання, і Ґейбл відіслав її. Вона не хотіла супу, не хотіла хліба, просто зачинилася в кімнаті, та вже за п’ять хвилин Ґейбл почув, як вона знову прокралася в кімнату до Нейта, але цього разу не став турбувати. Пізніше того вечора Ґейбл відчинив двері на шпарину й почув, як вона розмовляє з ним, той і досі був непритомний від седативів, колір обличчя вже кращий, а ДІВА сиділа на ліжку й розмовляла з ним російською. Це був великий, бридкий безлад, але, хвала Богу, вони вціліли.

Наступного дня заскочив Форсайт, уже коли споночіло, в накладній борідці й окулярах — грецькі копи ж бо знали його в обличчя, а в готелі «Гранд Бретань» точилося полювання на молоду росіянку, яка зникла, залишивши по собі труп у номері. По всіх телеканалах і газетах розмістили фотографію з паспорта Домініки. Подейкували, ніби з нею був чоловік, темноволосий, західної зовнішності, вірогідно американець. Ґейбл сказав Форсайтові, що з цією борідкою той скидається на віденського сексопатолога, відтак увів його в курс пригоди в готелі, кивнув на дві кімнати позаду. Форсайт сів і кинув на кавовий стіл стос вечірніх газет. Різанину в готелі «Гранд Бретань» преса освітлювала аж надто щедро, навіть як за грецькими стандартами. Перекладачі з резидентури зробили виписку заголовків:

«Бійня агентів КГБ порушує афінський спокій» — «Катимеріні» (правоцентристська)

«Убивство в стилі Холодної війни в готелі «Гранд Бретань» — «То Віма» (центристська)

«Російська красуня підозрюється у скоєнні вбивства на місці побачення» — «Елефтеротіпіпія» (лівоцентристська)

«Американська зневага до історичної спадщини Греції» — «Різоспастіс» (комуністична партія)

«Убивця обирає низький сезон для влаштування п’яти­зіркової різанини» — «Албанська трибуна» (албанською мовою)

Вони трошки пошуміли в кухні, чекаючи, що Домініка вийде з кімнати. За півгодини Форсайт встав і легенько постукав до неї. Вона сказала йому через двері, що недобре почувається, ні, лікаря не треба, вона хоче спати. Форсайт повернувся до вітальні.

— Не знаю, тут щось не так, щось більше, ніж шок, — сказав він Ґейблу.

Затим почулося тихе шарудіння і до них прикульгав Нейт — він нарешті прокинувся, — тримаючись за стінку, на краях бинтів виднівся помаранчевий бетадин. Одна сторона його обличчя була пурпурова. Він опустився у крісло, обличчя впріло від натуги й болю.

— А ви що тут робите? — продеренчав він. — Якась невідкладна справа?

— Як ти почуваєшся? — запитав Ґейбл, проігнорувавши його. — У голові не паморочиться? Хочеш їсти?

Нейт похитав головою, і Форсайт м’яко заговорив:

— Я зв’язувався з сьомим поверхом. Посол дзвонив мені з півдесятка разів, а його самого двічі викликали до міністра закордонних справ Греції. Вся грецька поліція розшукує росіянку й намагається ідентифікувати труп, а російське посольство знай твердить, ніби не в курсі, що коїться. Міністерство закордонних справ Греції розташоване на одній вулиці з готелем, а телевізійники на площі Синтагма не вимикають камер ні вдень, ні вночі.

— У цьому й полягає все найкраще в таємних операціях — у телевізійних камерах, — сказав Ґейбл, дивлячись на Нейта.

— Усіх у штабі можна розділити на два типи за рівнем їх злості: дуже злі й курва-несказанно-як-злі, — сказав Форсайт. — Зусібіч сиплються взаємні звинувачення: Чому ніхто не очікував такого ходу СВР? Чому ми не витягли вас із цієї справи? Чому МАРБЛ не попередив нас про засідку? Здебільшого все це гівно собаче.

Сьогодні зранку я отримав емейл від начальника європейського відділу. Адмірал Нельсон вважає, що час «змінити вітрила» у справі ДІВИ. Вочевидь, начальник ВОР розповів європейському шефу, що його голову запхали глибоко в сраку. Перед самим Директором. Та все це нам ще під силу.

Потім учора дзвонив Бенфорд, питав, хіба він не ясно сказав не ходити до Домініки. Передає вітання. От пояснити йому твої дії, особисто йому, нам — тобі — вдасться вже не так легко. Все залежатиме від того, наскільки у Бенфорда сильне бажання дати тобі різки.

— Я особисто порекомендував йому зробити це, — сказав Ґейбл.

— Одначе надія ще є. Бенфорд каже, що цей інцидент дає нам вузенький просвіт; він був дуже збуджений. Прилітає завтра ввечері, а доти хоче, щоб ти нікуди не показувався.

Форсайт підійшов до скляних дверей на