Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки у Донецьку відбувався за принципом «нехай переможе найсильніший», коли конкурентів відтісняли на узбіччя «нечесними й часто кримінальними методами»[831]. Найжорсткіші і найнещадніші піднімалися на вершину, використовуючи неперебірливі методи. «Червоні директори» завдяки напівкримінальним методам взяли під контроль державні підприємства, що дало їм ресурси для «забезпечення підтримки адміністративних, ділових і кримінальних структур»[832]. Основний спосіб, послуговуючись яким екс-директори державних підприємств і злочинці стали олігархами, «базувався на розграбуванні державних компаній за співучасті державних органів»[833]. «Червоні директори» Донбасу створили Партію праці на чолі з Володимиром Ландиком. Вона передусім була лобістською групою, покликаною добиватися державних субсидій для великого бізнесу, проте також співпрацювала з панславістським «Громадянським конгресом» і Слов’янської партією.
Державно-адміністративні ресурси заходилися використовувати в Донецькій області починаючи з виборів 1999 року, за три роки потому, як Януковича призначили головою облдержадміністрації. На плівках, нібито записаних у той час президентським охоронцем Миколою Мельниченком, особа з голосом, схожим на голос Януковича, похвалялася, що її люди повністю контролюють область[834]. Полегшення доступу до державно-адміністративного ресурсу сприяло формальному зростанню явки (тобто кількості вкинутих бюлетенів) на місцевих виборчих дільницях від 66% на виборах 1994 та 1998 років до 79% у другому турі виборів 1999 року та 97% у шахрайському другому турі виборів 2004 року. У грудні 1998 року голова облдержадміністрації Янукович заснував блок «За єдність, злагоду і відродження», який об’єднав сімнадцять донецьких НУО та партій задля підтримки переобрання Кучми, і приєднався до прокучмістського Всеукраїнського громадсько-політичного руху «Злагода». Янукович ніколи не приховував того факту, що глави місцевих адміністрацій організовували структури блоку «За єдність, злагоду і відродження» під егідою його ОДА. Державно-адміністративні ресурси підтримали переобрання Кучми у 1999 році та просування блоку «За єдину Україну» на виборах 2002 року.
У 1999 році використання державно-адміністративних ресурсів збільшило відсоток голосів, поданих за Кучму в другому турі порівняно з першим, на 21%. На Донеччині Кучма у першому турі виборів став другим після лідера КПУ Петра Симоненка, але завдяки використанню державно-адміністративного ресурсу кількість відданих за нього у другому турі голосів різко зросла — із 32% до 53% (результат Симоненка порівняно з першим туром натомість зріс менш ніж на 2%). На плівках, нібито записаних Миколою Мельниченком, зафіксовано, як людина голосом Януковича доповідає співрозмовнику з голосом Кучми: «Хлопця аж туди ми такого ми [sic] поставили, який виконав завдання. А реально, реально [лідер Соціалістичної партії Олександр] Мороз у нас третій. Грубо кажучи, це 12–13%». Офіційні підсумки першого туру віддали Морозу на Донеччині удвічі менше — лише 6,3% — і четверте місце[835].
На виборах до Верховної Ради 2002 року Донецька область забезпечила успіх пропрезидентському блокові «За єдину Україну». То був єдиний регіон України, де цей блок посів перше місце із 37% голосів[836]. «Завдяки технологіям, які були задіяні у Донецьку, “За ЄдУ”[837] пройшла у парламент»[838], — сказав Євген Марчук. Кучма віддячив донецьким елітам за цю лояльність, зробивши Януковича того ж року прем’єр-міністром, а 2004 року — кандидатом від влади на президентських виборах.
Носії євразійської авторитарної політичної культури виявилися неспроможними збагнути незаконність фальсифікації виборів, що й сталося з авторитарною Партією регіонів. Янукович перетворився на серійного фальсифікатора, підробляючи результати волевиявлення громадян у ролі голови облдержадміністрації на виборах 1999 та 2002 років, у ролі прем’єр-міністра на виборах 2004 року та як президент на виборах 2012 року. В інтерв’ю трьом українським телеканалам у лютому 2012 року Янукович знову наполягав, що у 2004 році фальсифікації виборів не було, тож він чесно переміг у другому турі виборів[839]. Помаранчева революція та пізніший Євромайдан були, на думку Януковича, просто переворотами за сценарієм Заходу, які позбавили перемоги порядного кандидата у президенти у першому випадку та влаштували «фашистський» заколот проти законно обраного президента у другому.
МОНОПОЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Упродовж 2005–2007 років Партія регіонів успішно позбулася конкуренції з боку інших «центристських» партій шляхом їхньої маргіналізації, злиття або кооптування. Партія регіонів домовилася про локальні союзи з російськими націоналістичними партіями в Криму, з партією Маркова «Родина» («Вітчизна») в Одесі та партією «Єдиний центр» Віктора Балоги на Закарпатті, трьох регіонах України, де вона була електорально й структурно слабкою. Злиття у березні 2012 року партії «Сильна Україна» з Партією регіонів усунуло ще одну загрозу для останньої на парламентських виборах
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет», після закриття браузера.