BooksUkraine.com » Любовні романи » Переможець отримає все 📚 - Українською

Читати книгу - "Переможець отримає все"

277
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Переможець отримає все" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Любовні романи / Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 143
Перейти на сторінку:
Він помітив хвіст за собою і спробував втекти. Не вдалося. Ніхто його більше не бачив.

…Он як воно повернулося. Він розмовляє зараз із людьми, з якими взагалі наче й не потрібно більше зустрічатися, адже допомогу обіцяв Тарас — як казав, на двісті відсотків. То навіщо це? Але Тараса тут ще немає, а вони є. Тарасових грошей ще треба дочекатися, а ці тут. Ну, майже тут. Хоча… Вони також примарні. Але шлях до них — ось він!

Долоні самі обтерли обличчя.

— А мої гарантії? — нарешті запитав Віктор. — Які будуть мої гарантії, що не «кинете»?

— Ось твої гарантії! — невдоволено скривився Павлович, вказуючи на картку, що стирчала з портмоне. — Зараз їдемо до будь-якого банку, ставимо картку, вводимо код і ти переконуєшся, що гроші є на рахунку. Можемо навіть взяти кілька доларів… Навіть кілька «кусків»! Ну, звісно, не сто вісімдесят. Картку забираєш одразу. А от у банку ти береш хоч сто вісімдесят, хоч усі одразу й переказуєш прямо там. У приміщенні тебе не чіпатимуть — гарантія.

— А код? Якщо серед тих документів не виявиться цидулки з кодом?

— А який нам сенс? — втрутився компаньйон Павловича. — Ти бачиш, що це за картка? З неї отримає гроші лише той, у кого вона в руках. Тому для нас ці бабки однаково втрачені. До того ж припустімо, ти не отримав грошей і хочеш нам помститися. Не виходиш із банку й не влаштовуєш перегонів. Для нас тоді всі витрати марні. Звісно, тебе це не врятує, але й нам обламається.

— Січеш — яка ситуація? — знову підключився Павлович. — Ми нічого не виграємо, зашкодивши тобі отримати гроші, і навіть програємо. Ми свої зобов'язання перед тобою виконуємо першими. Зауваж. Ну, правда, у тебе після цього не залишається іншого шляху, як виконувати свої перед нами, бо як зловлять — то сам розумієш. Таким чином, усі задоволені.

— А якщо мене зловлять і я здам вас? — запитав Віктор.

— Його ти не знаєш, — кивнув Павлович на приятеля, — тому йому твоя «здача» по барабану. А я… я стара людина. Чого мені вже боятися?

Звісно, це була неправда. Очевидно, існувало щось таке, що давало старому підстави не перейматися такими речами.

Віктор мовчки дивився на картку. Мовчав і той, другий, вигляд якого красномовно говорив, що саме він, а не Павлович, мав би бути головним у цих справах. Мовчанка запала надовго. Нарешті Віктор підвівся й повільно витягнув із шафи турку, потім коньяк і каву.

— Пригощатимеш? — запитав Павлович.

— Ви ж самі кажете — не перший рік знаємося, — пояснив Віктор. — Вам завжди радий. Вашого колегу знаю лише з вигляду, але ваші друзі — також мої гості.

— А гроші так і валятимуться на столі? — запитав Павлович. — Може, сховав би… А то й до банку б з’їздили — перевірили.

— А ви поспішаєте?

— День ділових людей завжди розрахований, — знову озвався другий.

— Тоді скажіть, скільки часу ви мені відводите?

— Часу на що? — не зрозумів «серйозний».

— На прийняття рішення, — спокійно пояснив Віктор.

— Про яке рішення мова? — скинув бровами Павлович. — Ти, Вітю, умови сам висунув. Ми їх приймаємо. Що будеш вирішувати?

Віктор мовчки поставив турку на плиту і, розкоркувавши пляшку, плюснув усім трьом на денце.

— Про умови йшлося більш як тиждень тому. — Він намагався висловлюватися чітко й дохідливо. — Я казав вам, Павловичу, що мені дуже потрібні ці гроші, надзвичайно. Обіцяв усе зробити, тільки б отримати їх чимскоріше. Ви не погодилися. Тому довелося запустити інший механізм отримання цієї немалої суми. Зараз він працює. А я чекаю і ось-ось повинен дочекатися.

— Ціну вирішив набивати? — прямо запитав Павлович.

— А чого її набивати? — не зрозумів Віктор. — Ви й так наперед погодилися на будь-яку? Казали ж — хочеш «лимон», на тобі «лимон». Куди ж її набивати?

На цей аргумент гості не змогли знайти заперечень.

— То ти не згідний, так розуміти? — Кремезний вперся у нього поглядом.

— Я хочу знати, скільки в мене часу, щоб відповісти на це запитання, — ще раз повторив Віктор. — Павловичу, ви ж мусите мене зрозуміти. Ви ж знаєте, отримати такі бабки — це не раз чхнути. Дайте хоча б годину оговтатись. Я мушу знати, в якому стані інший шлях здобуття грошей, що робиться там.

Вони перезирнулися.

Не чекаючи на відповідь, Віктор налив кави й узяв мобільний. Руки тремтіли. Те, що лежало на столі, притягувало погляд. Голова поверталася сама, щоб побачити портмоне з пластиковою карткою. І на його місці починали маритися пачки грошей, яких було стільки, що це гарантувало вирішення всіх справ негайно. Він намагався не дивитися туди, але картка все одно залишалася в полі зору, і тоді він ковтав мимоволі, розуміючи, що збоку неможливо цього не помітити. Вони були тут. Ну, майже тут. Але Тарасові гроші також мають скоро прибути. І ціна, яку доведеться сплатити за них, набагато менша!

Тарас не відповідав. Віктор набирав номер його мобільного знову і знову, але включення не відбувалося. Йому стало спекотно. У пастку йти не хотілося. Ні, він пішов би не вагаючись, якби знав, що іншого виходу немає. Проте інший вихід існував. Щоправда, поки що тільки гіпотетично. А якщо не з’явиться Тарас? Якщо в нього щось там зірветься? Тоді цього моменту, коли варто лише простягти руку, вже не повернеш.

Гості мовчки пили каву. Час минав. Лема як крізь землю провалився. А може, зараз він уже в літаку? І тоді за кілька годин… Гроші, що лежали поруч, на відстані простягнутої руки, пекли долоню. Пластикова картка в уяві перетворювалася на човен, здатний доплисти до того заповітного берега. Її берега.

Турка знову грілася на вогні, а телефон нарешті відповів. Щоправда, це був інший номер.

— Привіт, Олю, — мовив Віктор. — Пробач, що турбую, але в мене проблеми. Допоможи терміново знайти Тараса. Або Сергійовича. Не можу зв’язатися. Ти ж їх усіх знаєш там… Хай

1 ... 110 111 112 ... 143
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець отримає все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переможець отримає все"