Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

Я стояв у малій спальні, якою ми не користувалися практично ніколи, залишаючи її на випадок гостей та як умовну комору. Зараз з неї було витягнуто все непотрібне, ліжко зсунуто в кут, а в протилежному кутку на підлозі лежав шматок шпалер, склеєних на кшталт квадрата розміром два на два метри. Також у мене з собою був той самий кухонний ніж, піалочка для крові і невідомо де здобутий Дашею пензлик. Напевно, для якихось ігор із дітьми його використовувала у своїй школі. Ліньки було «гуглити» походження пензлика за допомогою Очей, зараз мене займало зовсім інше.

Я бачив перед собою полотно. У мене були пензель та «фарба». І я навіть відчував, що мої руки здатні тепер виконати будь-який необхідний візерунок, не здригнувшись, з ідеальною точністю.

Всі заклинання рівня Архонта, які пишуться Великою Дивною мовою – це не просто поєднання букв у різних послідовностях, як у звичайній, людській мові. Найпростіше це уявити, як знаки та символи, які збираються у тривимірну фігуру. І фігура – це теж дуже спрощене слово. Будь-якими звичайними кубиками там і не пахне. Саме у разі відомого мені заклинання, мова швидше йде про щось на кшталт мереживної п'ятикутної призми, начиненої сферами, з пірамідами всередині цих самих сфер. І все це виконується не просто лініями, але знаками тієї самої Великої мови. І ось постало питання, як відображати об'ємні елементи на звичайному, плоскому полотні, яким і є шпалери.

Очі нічого з цього приводу не підказували. Чи то всі таємниці на цю тему охоронялися найсильнішими рушниками Мари або чимось крутішим, чи не було ще на планеті прецеденту, щоби вищі заклинання на папері записували. Так. Я теж був у шоці, як і будь-який шанувальник фентезі у книгах та іграх. Тому що записувати на паперовий носій багатогранне, найвище заклинання – це ідіотизм. Усі нормальні маги пишуть свої заклинання на кристали, дорогоцінне каміння та інші, більш об'ємні фізичні носії. Але я – не маг у класичному сенсі, мені таке недоступне. Я не можу схопити шматок своїх спогадів – і запхати їх у якийсь діамант. Не треба думати, що не намагався. З цією метою навіть виторгував у Даші одну з брязкальців, які вона собі залишила від знайденого скарбу. Голос Грому мені в перенесенні знань у кристал не допоміг. А які надії були… Натомість доводиться тут займатися нарисною геометрією…

– Охохооооо! – Від ідеї, що несподівано спала на думку, аж руки засвербіли. – Адже точно – нарисна!

Нехай я й терпіти не міг цю дисципліну у ВНЗ, але з нашим викладачем навіть лінивий трієчник (яким я й був) запам'ятав би, що таке проекція 3Д на площину. Так, нехай там фігури були простіші, ніж призми в мереживах із символів чарівної мови, але суть справи не змінює! Потрібно просто зрізати уявною площиною певний шар малюнка. Замалювати дану площину – і накладати на неї наступну. Щоправда, за підсумком на папері вийде зображення мазні. І як мозок читаючого разом із самим паперовим носієм зрозуміє, у що ця штука має розвернутися?.. Ні, це маячня якась…

– Що ж, спробуємо інтуїтивно. – Сказав я вголос, провів ножем по лівій долоні і приклав її до шпалер. Для початку, мабуть, не завадить надати надійності цим шпалерам, як майбутньому носію дуже серйозної магії.

– ЗМІЦНИСЯ! – Щоразу Голос Грому давався все швидше і легше. Я почув, як під рукою матеріал шпалер немов ущільнюється, і в ньому мінялося щось ще, відразу й не зрозуміти. А далі варто було спробувати, як із кристалом. І моя уява набагато охочіше змогла накласти образ плетіння Гніву Карги на шмат шпалер, ніж втиснути цю ж схему в дорогоцінну дрібничку. Так, представивши у всіх подробицях схему закляття, я подумки наклав його на папір і знову використав Голос.

– ЗБЕРЕЖИ!

Спершу здавалося, що нічого не вийшло. Тильна сторона шпалер, на якій і проводилися мої досліди, залишалася цілковито білою. Навіть кров, що пішла на зміцнення паперу, щезла. А потім я побачив на білій поверхні ледь помітний контур, що нагадує так необхідне Каргіним заклинання. І тут Очі ввімкнулися самі собою. Я побачив, що заклинання записано на три соті відсотки. Ну, звісно, мої Очі оптимізували все під мій мозок геймера. І тепер запис заклинання в моїй голові був схожий на прогрес встановлення якоїсь гри або програми. Тільки тут для продовження установки потрібно було не місце на жорсткому диску, а моя кров.

На цей раз я різанув себе від душі, провівши ножем від згину ліктя до початку зап'ястя. Кров полилася набагато бадьоріше. Заклинання наливалося силою з кожною краплею. А я цю силу втрачав. Більше того, вже через пару хвилин моя регенерація затягла цей моторошний поріз і довелося повторити не дуже приємну на вигляд процедуру.

– Тааак... Походу, це буде ще повільніше, аніж я гадав. – Промимрив я. А потім повернув голову у бік виходу зі спальні та крикнув. – Парамон, настав час тягнути жратву! Схоже, я тут надовго...

***

Алла Каргіна медитувала. Точніше, намагалася. Але, поклавши руку на серце, сьогодні з медитацією в Аскета не виходило. Характер Алли ніколи не можна було назвати спокійним. Природна запальність плюс вплив темної сторони дару давали своє. Так, вона остигала так само швидко, як і спалахувала. Але тим, хто зазвичай ставав причиною спалаху, від цього було не легше. Нікому, хто посмів роздратувати другу в ієрархії Каргіних, не вдавалося уникнути ходу у відповідь. До цього року. Якщо бути точним – до того самого, Ягою проклятого моменту, коли вона увійшла до квартири Дубровського. Щоб його…

– Спокійно, Алло. – Сказала сама собі відьма, почавши виконувати активні дихальні вправи. – Жодних прокльонів на голову Віктора. Зараз він – дуже цінна і важлива для клану людина. Хоч і тварюка, звичайно!