Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

Найчесніше було б відповісти «так»; Гаррі відразу пригадав ту жахливу сцену, коли вони з Роном опинилися віч-на-віч з акромантулами: тоді не виникало ані найменшого сумніву, що тільки Араґоґ міг зупинити їх, щоб вони не зжерли Геґріда.

- Ніколи такого не було, щоб я не міг зайти в оту ділянку Лісу! - похитав головою Геґрід. - Було тяжко навіть забрати звідти Араґоґове тіло... вони зазвичай пожирають своїх мертвяків, розумієш... але я хтів файно його поховати... щоб усе було якось по-людськи...

Він знову заридав, і Гаррі ще раз поплескав його по лікті, кажучи при цьому (бо відвар підказував, що саме це треба зробити):

- Коли я сюди йшов, Геґріде, то зустрів професора Слизорога.

- Йой, то ти вскочив у халепу, га? - стурбовано глянув на нього Геґрід. - Тобі не вільно бувати вечорами поза замком, я це знаю, се моя вина...

- Ні-ні, коли він почув, куди я йду, то сказав, що теж хотів би прийти й віддати останні почесті Араґоґу, - сказав Гаррі. - Він, думаю, пішов перевдягтися у відповідний одяг... і ще він обіцяв принести пляшку, щоб пом’янути Араґоґа...

- Справді? - здивовано і водночас зворушено перепитав Геґрід. - Се... се дуже файно з його боку, а також те, що він тебе не викаже. Я досі майже не мав якихось справ з Горацієм Слизорогом... а він, бач, приходить пом’янути Араґоґа... Араґодзько дуже би ся втішив...

Гаррі подумав, що Араґоґа насамперед утішила б велика кількість їстівної плоті на кістках Слизорога, але промовчав, підійшов до заднього віконечка Геґрідової хатини й побачив там справді огидне видовище - величезного здохлого павучиська, що лежав на спині, виставивши скручені й переплетені лапи.

- Геґріде, то ми поховаємо його тут, у тебе на городі?

- Я си гадаю, що там, за гарбузами, - здушеним голосом проказав Геґрід. - Я вже си викопав... знаєш... могилку. Та й подумав, що варто сказати пару файних слів... згадати щось радісне...

Його голос затремтів і стих. Хтось постукав у двері, і він пішов відчиняти, висякавшись у свою хустинку-як-скатертинку. Слизоріг у жалобній чорній краватці і з пляшками в руках швиденько переступив поріг хатини.

- Геґріде, - почав він смутним голосом. - Прийми моє співчуття у зв’язку з твоєю втратою.

- Йой, як то файно з твого боку, - розчулився Геґрід. - Дуже тобі дєкую. І дєкую, що не покарав Гаррі...

- Мені таке й на думку б не спало, - сказав Слизоріг. - Сумний вечір, сумний вечір... а де та бідолашна істота?

- Отамечки, - тремтячим голосом відповів Геґрід. - То може... може тоді почнемо?

Вони втрьох вийшли на город за хатою. Місяць блідо поблискував крізь дерева, і в його сяйві, що зливалося зі світлом з Геґрідового вікна, було видно Араґоґове тіло, яке лежало на краю глибоченної ями біля триметрового насипу свіжовикопаної землі.

- Розкішно, - сказав Слизоріг, підходячи до павучої голови, з якої молочними більмами зирили в небо восьмеро очей і нерухомо поблискували під місяцем дві величезні зігнуті клешні. Гаррі здалося, ніби він почув дзенькіт пляшок, коли Слизоріг нахилився над клешнями, розглядаючи величезну волохату голову.

- Не кожен може оцінити, які вони файненькі, - розчулився Геґрід, дивлячись на Слизорогову спину, і з куточків його очей викотилися сльози. - Я й не знав, Горацію, що тебе цікавлять такі створіння, як Араґоґ.

- Цікавлять? Шановний Геґріде, та я благоговію перед ними, - сказав Слизоріг, відходячи від тіла. Гаррі помітив, як блиснула пляшка, зникаючи в нього під плащем, але Геґрід, що знову витирав сльози, нічого не бачив. - То що... почнемо церемонію похорону?

Геґрід кивнув і вийшов наперед. Підняв велетенського павука й перекинув його, тяжко крекнувши, в темну яму. Павук гепнувся на дно з жахливим хрускотом. Геґрід знову заплакав.

- Я розумію, тобі важко, бо ти його добре знав, - поспівчував Слизоріг і поплескав Геґріда по лікті, бо, як і Гаррі, вище не діставав. - То, може, я скажу кілька слів?

«Мабуть, він вицідив з Араґоґа багато високоякісної отрути», - подумав Гаррі, бо Слизоріг мав надзвичайно вдоволений вигляд, коли підійшов до краю ями й прорік поволі й урочисто:

- Прощавай, Араґоже, павучий королю! Ті, хто тебе знав, ніколи не забудуть довгої й вірної дружби з тобою! Твоє тіло зітліє, але дух твій житиме в затишних, обплутаних павутинням закутках твого рідного Лісу. Нехай процвітають твої багатоокі нащадки, а твої побратими-люди хай знайдуть розраду й утішаться після трагічної втрати.

- Се було... се було... так файнесенько! - заголосив Геґрід і впав на купу гною, розпачливо ридаючи.

- Та годі вже, годі, - примовляв Слизоріг; потім махнув чарівною паличкою - і величезна гора землі здійнялася вгору, а тоді з глухим гупанням засипала мертвого павука, утворивши ошатний могильний горб. - Ходімо, чогось вип’ємо. Гаррі, візьми його з того боку... вставай, Геґріде... отак, дуже добре...

Вони посадили Геґріда в крісло за столом. Іклань, який під час похорону сидів, зіщулившись, у своєму кошику, тепер тихенько почалапав до них і, як завжди, поклав важку голову Гаррі на коліна.

Слизоріг відкоркував принесену з собою пляшку вина.

- Я їх усі перевірив, чи немає отрути, - запевнив він Гаррі, виливаючи майже всю першу пляшку в Геґрідів кухоль з відро завбільшки і подаючи його Геґрідові. - Примусив одного ельфа-домовика продегустувати кожнісіньку пляшку після того, що сталося з твоїм бідолашним приятелем Рупертом.

Гаррі яскраво уявив собі Герміонине обличчя, якби вона почула про таку наругу над ельфами-домовиками, тому вирішив їй про це не казати.

- Це тобі, Гаррі... - приказував Слизоріг, розливаючи другу пляшку порівну в два інші кухлі, - ... а це мені. Ну, - підняв він високо свого кухля, - хай Араґоґові буде пухом земля.

- Хай буде пухом, - повторили разом Гаррі й Геґрід.

Слизоріг і Геґрід добряче хильнули зі своїх кухлів. А от Гаррі, якому фелікс-феліціс осявав кожен його наступний крок, знав, що не повинен пити, тому просто прикинувся, що відсьорбнув ковточок, і поставив кухля на стіл перед собою.

- Я виховував його з яєчка, знаєте, - скорботно сказав Геґрід. - Він був такий мацюпусінький, коли тілько вилупився. Такий, як китайський мопсик.